Климент, єпископ, слуга слуг Божих. На довічну пам’ять про цю справу.
Годиться Римському Архиєреєві оказувати особливі милості тим, які, покинувши порочні помилки схизми, повернули до єдности зі святою матір’ю Церквою, щоб вони тим стійкіше продовжували бути вірними й слухняними цій Церкві, чим більше усвідомлять собі обильність благодатей, які спливають на них. Так, отже, коли преподобні брати Іпатій, первопрестольник Володимирський і Берестейський, і Кирило, екзарх Луцький і Острозький, єпископи рутенської або руської нації, звернулись нещодавно до нас і до Апостольської Столиці в імені свойому й преподобних братів Михаїла, архиєпископа-митрополита Київського і Галицького та всієї Руси, Григорія, архиєпископа-номіната, вибраного на архиєпископа Полоцького й Вітебського, Михаїла, єпископа Перемишльського й Самбірського, Гедеона, єпископа Львівського, Діонісія, єпископа Холмського і Белзького, Леонтія, єпископа Пинського й Турівського, який пізніше помер, і Йони, архимандрита церкви Святого Спаса в Кобрині, згодом обраного на єпископа Пинського і Турівського, на місце згаданого померлого єпископа Леонтія, які раніше не були в спільноті з Римською Церквою, але жили, вживаючи своєї власної мови і способу вислову, зберігаючи грецький обряд. Вони обидва, як особисто, так і спільно, за дорученням вищезгаданих архиєпископа Михаїла та інших співєпископів, просили прийняти їх самих: і тих других на лоно тієї ж Церкви і як члени сполучити з його головою. Вони засудили й відкинули всі помилки, єресі і схизматицькі вірування свої і тих других єпископів та зложили й виголосили повністю і точно визнання православної віри згідно з формулою, приписаною для греків цією Апостольською Столицею, та виявили і приобіцяли назавжди виявляти слухняність і підкорення, належні Нам і Апостольській Столиці. Ми ж самі, як личить доброму батькові, прийняли їх самих, увесь їх клир і нарід рутенської або руської нації на лоно тієї ж Церкви і відновили та воз’єднали в Христі з Церквою, як члени одного тіла. Крім того, щоб ще більше показати Нашу любов до них, Ми з апостольською доброзичливістю дозволили, одобрили і погодилися на всі обряди й церемонії, які вживає той же архиєпископ або митрополит та вищезгадані єпископи і клир, встановлені на зразок святих грецьких Отців у богослужбах, в святій жертві Літургії, в уділюванні святих Тайн та інших священних функціях, якщо вони не противляться католицькій правді й вірі та не виключають спільноти з Римською Церквою. Ми зробили теж інші речі, які обговорено докладніше в нашому листі, виготовленому під олов’яною печаткою, даному десятого дня перед січневими календами цього року.
Тепер, бажаючи, щоб за ними послідували дальші ласки, тому що руська або рутенська провінція значно віддалена від римської курії і тому єпископам, яких обирають залежно від обставин, в даному часі було б дуже невигідно звертатися до Апостольської Столиці в справі затвердження їхнього вибору, як також іншим, які в їхньому імені стараються одержати це затвердження, пересилати таке прохання до тієї ж Столиці, коли це буде їм вигідно і своїм власним коштом, Ми готові взяти це до уваги на скільки можемо, з нашого власного почину, на основі Нашої упевненої обізнаности (з цією справою) і з повноти влади Апостольської Столиці установляємо і наказуємо Нашим розпорядженням, яке має остати на завжди обов’язуючим, наступне: якщо трапиться після того, що яканебудь з (їхніх вищезгаданих катедральних церков або єпископських столиць — очевидно Володимирська й теж Берестейська, також Луцька й Острозька, теж Полоцька й Вітебська, так само Пинська і Турівська, рівно ж Перемишльська й Самбірська, теж Холмська і Белзька, також Львівська і Кам’янецька — назавжди або об’єднані чи прилучені до інших (церков або єпископських столиць), буде позбавленою втіхи пастиря або стане опорожненою в який-небудь спосіб, той, хто буде вибраний або призначений до вищезгаданих церков, позбавлених утіхи пастиря або опорожнених згідно з їх звичаєм або в дозволений спосіб, може і повинен бути затверджений або введений в уряд вищезгаданим архиєпископом митрополитом Київським і Галицьким, теперішнім або тим, що займатиме тоді те становище, з повноваженням і в імені Апостольської Столиці, і (тоді теж) має відбутися чин його хіротонії. Той, хто був так вибраний або призначений і затверджений або введений в уряд, має одержати чин хіротонії з рук того ж архиєпископа-митрополита або з його уповноваження, іншого католицького єпископа тієї самої нації, який має ласку і спільноту з Апостольською Столицею, при співучасті двох або трьох інших католицьких єпископів, які мають таку саму ласку і спільноту, і той самий єпископ матиме власть рукоположити його. Відносно цього Ми признаємо і надаємо оцим листом повну, достатню і необмежену владу і уповноваження так єпископові, вибраному або призначеному і затвердженому в той час, як і тодішньому архиєпископові-митрополитові.
Однак, якщо трапиться, що передше згадані архиєпископські або митрополичі Церкви Київська і Галицька, так само в свою чергу або інші об’єднані або прилучені, будуть позбавлені потіхи пастиря або опорожнені через смерть або в якийнебудь інший спосіб, так в римській курії як і денебудь поза нею, Ми бажаємо і постановляємо та наказуємо назавжди тим самим почином і владою, що той, хто тоді буде в такий самий спосіб обраний або призначений на архиєпископа або митрополита згідно з їхнім звичаєм або в дозволений спосіб, у загальному повинен і буде зобов’язаний просити й одержати затвердження свого вибору або призначення і введення в уряд або номінацію, як також дозвіл на чин хіротонії від нас або від тогочасного Римського Архиєрея.
Ми бажаємо і теж установляємо назавжди, щоб листи, які відносяться до такого затвердження або впровадження в уряд і номінації та вищезгаданого дозволу, були виготовлені в тій же курії урядовими особами, до яких належить, довірочно й безкоштовно, які вирішуватимуть (ці справи), так і не інакше, при допомозі будь-яких суддів і комісарів, яка б не була їхня влада й знання. Вони не матимуть права ні влади вирішувати і тлумачити (ці справи) по-іншому; слід (теж) вважати неважним і недійсним, якщо б хтонебудь з будь-якою владою, свідомо чи несвідомо, намагався робити самовільні зміни в справах, не зважаючи на ніякі суперечні апостольські і загальні, провінційні й синодальні собори, ні на проголошені загальні або особливі статути та інші постанови. Крім того, бажаємо, щоб копії цього листа, також надруковані, підписані рукою публічного нотаря і засвідчені печаткою церковного достойника, мали таку саму цілковиту вірогідність у суді і скрізь поза ним, яку мав би оцей лист, якщо б його було показано або пред’явлено. Тому нехай ніхто (не сміє) нарушити наші постанови, доручення, дозвіл, рішення і бажання.
Дано в Римі, при церкві св. Петра, в році
Воплочення Господнього 1595.
* * *
Буллю Папи Климента VІІІ «Децет Романум Понтіфіцем еос» з 23 лютого 1596 року слід вважати, за словами визначного історика о. Атаназія Великого, ЧСВВ, основним документом Берестейської Унії і Української Церкви, який має канонічний характер. Вона не втратила свого значення досьогодні, тим більше, що 1807 р. Папа Пій VІІ офіційно розширив її дію на відновлену в тому році Галицьку Митрополію. Ця булля була вперше опублікована о. д-ром Юліяном Пелешем (пізнішим станиславівським єпископом) в першому томі його монументальної праці «Гешіхте дер Уніон дер рутенішер Кірхе міт Ром» (Відень, 1878), а згодом появилася теж у збірниках «Документа Понтіфікум Романорум Гісторіям Україне Ілюстрантія», том (Рим, 1953), «Документа Уніоніс Берестензіс», том 1 (Рим, 1970) та «Монумента Україне Гісторіка» том 9-10 (Рим, 1971).
Її важливість полягає в тому, що вона надає Київсько-Галицькому Митрополитові назавжди повне й необмежене право затверджувати й рукополагати в імені Апостольської Столиці єпископів, яких єпархії входять у склад Києво-Галицької Митрополії і які були обирані або призначені на свої становища згідно з місцевим звичаєм. Наскільки нам відомо, цей важливий документ не був досі перекладений на українську мову, мабуть тому, що написаний він складною й подекуди заплутаною канцелярійною мовою шістнадцятого століття, яка важко зрозуміла для модерного читача. Цей переклад зладжений при допомозі о. Едварда А. Сайнена, професора середньовічної філософії в Понтифікальному Інституті середньовічних студій у Торонто. Український переклад зробив визначний український вчений, який зі скромности не бажає подавати свого прізвища.
