На обкладинці цього журналу поміщена фотознимка іконостасу церкви св. Сергія і Вакха, сьогодні вже української парохіяльної церкви в Римі. В попередньому журналі за «Вістями з Риму» була подана обширна, оперта на історичних документах інформація про леґальний стан церкви від початку передання її в посідання «Руської 3єдиненої Церкви» 1638 року, як і інформація про історичне й культурне значення цієї церкви на протязі століть.
Зображений іконостас, згідно з о. Ю. Федорівим, /«Обряди Української. Церкви», Рим –Торонто 1970/ був побудований Галицьким Митрополитом Сильвестром Сембратовичем при кінці 19 століття». Іконостас, за о. Федорівим, це насамперед «найвимовніше зображення Спасителя, Пресвятої Богородиці, Святих Божих Угодників, Апостолів і Пророків». Але це також істотна частина храму, яка відділює Святую Святих від храму для вірних, і деталями своєї конструкцій символізує розділ матеріального світу від духового та єднання вірних з Христом і Небесними Святими. Українська духовість зв’язана тісно з будовою і символікою церков, бо церкви нераз уже в історії виявилися твердинями, об які розбивалися сильні ворожі намагання знищити нас як нарід, як націю. Це, що ми свідомо називаємо себе сьогодні українцями й гордимось культурними й духовими надбаннями наших предків, завдячуємо тим, що вміли будувати храми й тим, що їх шанували і зберігали.
Іконостас церкви св. Сергія і Вакха не існує вже. Його, разом з храмом, продано було чужинцям, які кожну непотрібну їм деталь внутрішньої побудови храму зруйнували, перебудовуючи його на готель. Іконостас цей, хоч і не в чисто українському стилі, бо римські мистці вклали там не мало італійського, був доказом того, як наша ієрархія декілька століть тому уміла шанувати віру свою і традицію й розуміла в позитивному змислі участь їхньої помісної церкви у Вселенській Церкві. Але — століття проминули, й наші римські Отці перемінились. Цінна історична пам’ятка української християнської культури в Римі – іконостас церкви св. Сергія і Вакха, в наслідку комерційних трансакцій втрачена для українського народу назавжди.
При переробці церкви на готель власники понищили багато цінних фресок, орнаментів та ікон, як також розбили мармуровий престіл. Деякі мармурові таблиці й чудотворний образ Жировецької Матері Божої, які не легко було видовбати із солідних мурів, власники забили дошками й виправили штукатуркою. Після відкуплення храму від чужинців Верховним Архиєпископом Кир Йосифом Сліпим їх наново відкрито. Храм відновлюється, але віднова кожної зруйнованої детайлі складна і коштовна.
