Греко-католицька парафія в Сучаві заснована у 1826 році згідно з цісарським розпорядженням від 5 квітня 1812 року. Основою для прийняття цього акта стало прохання громади місцевих греко-католиків, які не мали своєї офіційної парафії. Отож влада виділила трьом конфесіям – вірмено-, греко- і римо-католицькій – церкву Різдва Святого Івана Хрестителя, збудовану ще в 1561-ому Єленою-Катериною Бранкович – дружиною Петра IV Рареша – господаря Молдавського князівства.
З часом для римо- і вірмено-католиків звели окремі храми, а стара церква залишилася греко-католицькій громаді. Значна частина документації про створення і початки життя Сучавської парафії втрачена. Однак відомо, що в першій половині ХІХ століття на території сучавської землі проживало більш ніж 5 тисяч греко-католиків. Вірні мешкали переважно у північній частині повіту. Більшість їх зосереджувалася в селах Босанч (362 осіб), Гатна (200), Іпотешти (750), Мітоку-Драгомірней (250), Міховень (200), Лісаура (215), Сучава (550) та інших. Відомо й те, що ще до декрету про створення парафії душпастирську працю на її теренах здійснювали отці Іполит Клодницький (1815 – 1817 рр. ), Микола Верещинський (1818 – 1820 рр. ) та Юліан Клодницький (1820 – 1826 рр).
Після отця Юліана про вірних дбав отець Теодор Максимович, призначений першим офіційним священиком новоствореної сучавської парафії. Служив тут у 1826 – 1835 роках. На плечі пароха лягло нелегке завдання повернення русинів-українців до батьківського обряду, адже багато хто з них був на шляху переходу до іншої конфесії та асиміляції. За дев’ять років служіння отець Теодор показав себе ініціативним, уважним до проблем мирян, вмілим дипломатом у відносинах з представниками інших конфесій. Як результат його священичої праці, згідно з даними шематизму 1832 року, в Сучаві з прилеглими селами Босанч і Якобешти мешкало 5 тисяч 88 греко-католиків. Безумовно, копітка праця отця Максимовича була помічена, і влітку 1835-го його направили до Чернівців, де він віддано працював ще 46 років.
На початку 1830-их років до Pfarre zu Suczawa – сучавської парафії, входили: місто Сучава з прилученими до матірної Церкви селами Босанч, Бунешти, Гатна, Якобешти, Йосиффальва, Іцкани, Калинешти, Костина, Липотешти, Ілишешти, Літени, Лукашешти, Мерицея, Миговени, Митока, Драгомир, Петрівці, Романешти, Шкея, Санкт-Ілія, Строєшти, Захарешти, Тешоутц, Лізаура, Теодорешти, Паргоутци, Солонець, Юдешти, Русплавалар, Манастіора, Секуришени, Ройзени, Хілічени, Мілешоутц, Данила, Ґрацка, Дерманешти, Ґранішешти, Інстенсеґец, Ґаврени.
Душпастирську працю на парафії провадив із вересня 1835 до жовтня 1836 року отець Теодор Нікорович, а з 1836 до 1868 року – отець Юліан Клодницький, який помер у Сучаві. Він мав спокійний, врівноважений характер, був чесним, відкритим до людей, за що здобув любов і повагу мирян. Обслуговував сповідників Греко-Католицької Церкви у 30 селах разом із Сучавою. Уже на схилі літ кілька разів звертався до уряду з проханням, «щоби єму придано помічника». Однак чиновники його не чули, що згодом привело до переходу вірних до Православної та Римо-Католицької Церков у селах Гатна, Босанч, Мерицея, Якобешти, Даниця та в самій Сучаві. Всього Греко-Католицьку Церкву покинули приблизно 1 тисяча 600 осіб. Але вини пароха тут не було, оскільки йому, 70-літньому, справді було важко виконувати покладені на нього обов’язки.
Далі опікувалися сучавською громадою отці: Лонгін Білинкевич (2 лютого 1868 р. – 17 вересня 1868 р. ), Атаназій Окуневський (з листопада 1868 р. до вересня 1870 р. ), Олександр Сабат (з вересня до грудня 1870 р. ), Микола Устиянович (з грудня 1870 р. до 22 жовтня 1885 р. ). Останній помер і похований у Сучаві. Отець Устиянович був парохом, який щиро трудився для розбудови та підняття авторитету Греко-Католицької Церкви на півдні Буковини. Він, «чоловік високоосьвічений, великої доброти серця і рідкого душпастирского такту», прийшов до Сучави якраз у той момент, коли парафії потрібна була сильна і працьовита рука.
60-літній, але енергійний отець Устиянович мав досвід співпраці з урядовими чиновниками, оскільки в 1861 – 1866 роках був послом до Галицького сейму. Цей факт допомагав йому під час вирішення численних фінансових і матеріальних питань парафії. Справді, на час приходу отця Устияновича церковний дах, як і покрівля парафіяльного дому прогнили, огорожа навколо храму повалилася, все потребувало капітального ремонту. Священик заручився підтримкою бургомістра краю барона Фелікса Піно фон Фріденталя, який дав на облаштування нових дахів 700 злотих ринських і особисто приїхав до Сучави вирішити проблему ділянки навколо церкви: її місцева влада хотіла відібрати у громади. Після вивчення усіх документів і огляду території бургомістр наказав віддати землю церкві та обгородити її новим парканом.
Крім того, отець Устиянович дбав про поліпшення матеріального становища своїх парафіян, був щедрим жертводавцем. Не жалів грошей на покращення діяльності українських товариств на Буковині. До прикладу, 1 лютого 1885 року товариство «Союз» через газету «Буковина» дякувало йому за пожертву. Загалом таких випадків було багато.
Також душпастир створив кредитну касу, яку об’єднав із церковною. Спільні гроші з каси люди брали на розвиток малого бізнесу, а відсоток від повернутого залишався на потреби храму. Завдяки цим доходам і грошам від щорічної коляди вдалося зібрати достатню суму для реставрації та оновлення церкви і парафіяльних приміщень. Тоді був відновлений та позолочений іконостас, на що витратили 1000 ринських, а також встановлені два нові бічні вівтарі, кивот і лавки, ліхтарі, проведені зовнішні ремонтні роботи, відремонтований парафіяльний дім – відповідні витрати сягнули понад 1000 ринських, з яких 570 компенсував уряд. Важливо також зазначити, що окремої фінансової допомоги від вірних на вказані роботи церква не вимагала, а в касі залишилося ще 1000 ринських, які використали на потреби мирян. Закінчили відновлення храму в 1885-ому, якраз напередодні смерті отця Миколи Устияновича. Він відійшов до Бога 22 жовтня у віці 74 роки. Часопис «Буковина» з приводу цієї сумної події повідомляв, що покійний був ровесником і шкільним товаришем Маркіяна Шашкевича, друкувався в «Русалці дністровій», виступив на смерть очільника «Руської трійці» віршем «Згадка про Маркіяна Шашкевича», докладав великих зусиль у редагуванні часописів «Галичанин», «Слово», «Сімейна бібліотека», «Пчела», «Лада» та інших. Одним із перших почав писати мовою, наближеною до народної. Похорон отця Устияновича відбувся 24 жовтня 1885 року під проводом чернівецького пароха Келестина Костецького. Священика поховали на цвинтарі в Сучаві. «На жалібний погреб» покійного надійшло багато телеграм від чернівецьких товариств, львівської «Просвіти», тернопільської «Руської бесіди», від родини Кобилянських з Кимполунга. В останній, зокрема, мовилося: «І наші сльози з Вашими спливають, і наші серця стали могилою незабутнього батька, Николая». Суддя Тит Ревакович прислав тоді співчуття із Садгори. А львівське «Слово» написало: «Прийміть сочувствіє по поводу кончини патріота і писателя Руси». Похорон був надзвичайно величним, урочистим. Поклали отця Миколу в гробівець, який побудували парафіяни власним коштом. Він зберігся донині.
Додамо, що Микола Устиянович мав сина Корнила (1839 – 1903 рр. ) – відомого українського художника, основоположника національної школи мистецтва на західноукраїнських землях. Півтора року мистець мешкав на проборстві батька в Сучаві, а також у брата Миколи в Радівцях. Корнило Устиянович часто їздив до Серету, малював там картини і писав вірші. Завдяки цьому художникові наші сучасники можуть бачити портрети отця Миколи Устияновича, Теклі Устиянович – дружини брата Миколи, який був інспектором гімназії та шкільним радником у Радівцях. Створив він і дуже цікаве полотно «Чернець», подароване отцеві-крилошанину із Сучави Іванові Шиху, а також образ «Христос перед Каяфою», який передав владичому престолу в Станіславові.
Гідним наслідувачем розпочатої справи отця Устияновича в Сучаві став отець-крилошанин Іван Ших, який служив на парафії з жовтня 1885 до березня 1903 року. Він відіграв важливу роль у житті греко-католицької спільноти Буковини. З-під пера цього душпастиря вийшла цінна розвідка про історію Церкви. Отець Іван листувався з Митрополитом Шептицьким, і це листування є важливим історичним джерелом.
А 23 травня 1900 року до Сучави після катехизації дітей у Іцканах приїхав Владика Андрей, де його зустрічала велика кількість людей різних сповідань. Був тут і комісар староства Богосевич із президентом окружного суду бароном Пимоновичем та іншими урядовцями. Зустріч сприяла оживленню Церкви в краї. Зокрема, візит Митрополита Шептицького став поштовхом до розвитку греко-католицької громади села Іцкани. Там через два роки збудували муровану церковцю з престолом Благовіщення Пресвятої Діви Марії, де звершували богослужіння для греко- та римо-католиків. Єпископська консисторія доручила «Возлюблиному в Христі впр. О. Іоанну Шиху крилошанину, декану Сучавському і пароху въ Сучаві» освятити богослужбову каплицю. Документ 17 вересня 1902 року підписав капітулярний вікарій Василь Фацієвич.
Після візитації Владики Андрея на Буковину він написав пастирського листа до краян та розіслав його в місцеві парафії, у тому числі й сучавську (пакет із 800 примірниками, по 100 примірників на парафію). Послання це мали поширити серед грамотних людей.
Враження від пастирського листа було велике, зауважував Іван Ших: «Коли я прочитав той лист пастирський в церкві під час служби Божой, прийшло до мене кілька парохіян і сказали таке: подякуйте Пане-отче нашому ясному Митрополитові, шо нас не забули, тай що нам таку красну науку прислали. Най Пан-Бог дасть їм за те щасливе панованє тай поклонітся від нас всіх добром і кріпким здоровлям». Крім того, отець Іван писав, що в Іцканах мешкає письменний чоловік, який «читає і добре пише по руски». То був чоловік старший і заможний. Десь-колись відвідував церкву в Сучаві, але до сповіді не приступав. Напевно, «знався з німецькими соціалістами», припускав отець. Отож коли цей вірний нарешті приступив під впливом листа до сповіді, то дуже щиро розкаювався: «Три рази читавєм той лист – і аж доперва тепер ми очі отворилися, бо пізнаю, що ліпше слухати слова божих, як слова безбожних пройдисвітів».
Іван Ших пропонував написати пастирського листа й до галичан, особливо на теренах, «заражених» радикалізмом. Річ у тім, що до Митрополита Андрея таких пастирських листів для простого люду з попередніх владик ніхто не писав. Винятком був хіба отець Йосиф Сембратович, який разом із крилошанином Малиновським видав брошуру про боротьбу за тверезість життя.
Отець Іван Ших на запит Митрополита повідомляв, що придбав для нього брошуру Суботіна «Вести из Белой Криници з р. 1898» та «Историю Белокриницкой иєрархии», бо історією старообрядців єрарх цікавився. Сучавський священик письмово повідомляв його про те, що на Сучавщині ситуація з розвитком Греко-Католицької Церкви значно важча, аніж в околицях Чернівців. І з цією метою надіслав владиці Андрею румунську газету «Desteptarea», у якій мовилося про те, що Митрополит Шептицький вислав до Канади близько 10 монахів під керівництвом митрополичого секретаря, аби забезпечити духовні потреби близько 50 тисяч заробітчан-греко-католиків. Газета звертала увагу на те, що до Канади виїхали і багато румунів православного віросповідання, та ставила запитання, чи не варто було б вислати до Канади румунам своїх священиків і таким чином захистити вірних від «перетягування» в грекокатолицьку конфесію.
У листуванні з Митрополитом Шептицьким отець Ших рекомендував присвоїти отцеві Келестину Костецькому звання митрополичого прелата, а сам отець Костецький просив для отця Шиха крилошанських відзнак, що мало б важливе значення для розвитку Церкви на Буковині. Відповідні моменти були важливі під час презентацій, благословень каплиць, посвяти церков, промов та відпустів. Отець Іван писав: «Господь його знає, кілько там правди – але на всякий случай не завадило би розличити можливість обряд на Буковині на рівні з латинським, щоби православним відняти причину їх тверджень, немов би наша найвища власть духовна в Римі вивищувала латинський обряд на шкоду і пониження руського; для того належало би доконче надати русько-католицькому парохові черновецкому титул прелата с отлічіями єпископськими, так як їх посідач від кількох років Черновецкій латинський парох Шмідт».
Отець-декан Ших розвивав Сучавський деканат 18 років і на власне прохання був переведений у парафію при церкві Святої Варвари у Відні. Там мешкало 2 тисячі 253 військових та членів їхніх родин, які були парафіянами церкви Святої Варвари. На тій парафії крилошанин Іван Ших підтримував взірцевий порядок, активізував її життя, але не забував про Буковину, підтримуючи зв’язок з місцевими священиками.
Варто назвати благодійників сучавської церкви ХІХ століття, які вболівали за її піднесення. Одним із них був Ігнатій Стронера – староста Сучави, пізніше радник крайового уряду в Чернівцях. Цей добродій подарував церкві «п’ять нових фелонів з додатками в ціні 300 злотих ринських». Михайло Жупина та Михайло Литвинкевич – заможні громадяни міста – пожертвували по 100 злотих ринських на новий бічний вівтар і кивот, а будівельник Михайло Гаврилович придбав вироблений металевий хрест.
Далі опікувалися сучавською парафією отці Ізидор Бобикевич (з 2 квітня 1903 р. до 23 жовтня 1905 р. ), Пантелеймон Городецький (з 14 жовтня 1905 р. до 26 жовтня 1907 р. ) та Іван Глібовицький (з 26 жовтня 1907 р. до 29 вересня 1925 р. ). Останній помер у Сучаві.
Напередодні Першої світової війни до парафії входили саме місто (540 греко-католиків) і села, прилучені до матірної Церкви. На жаль, у тогочасних шематизмах нема даних щодо кожного села окремо, окрім Іцканів, де був 151 вірний, і Санкт-Ілії, де було 162 вірних. Але до парафії ще входили Босанч, Броєшти, Бунешти, Гатна, Якобешти, Йосиффальва, Іцкани, Калинешти, Костина, Липотешти, Ілишешти, Літени, Лукашешти, Мерицея, Миговени, Митока, Драгомир, Петрівці, Романешти, Русси, Шкея, Строєшти, Ступка, Уйдешти, Захарешти. Усіх разом вірних було тоді 1 тисяча133 особи.
Отець Іван Глібовицький у повоєнний період, під час суцільної румунізації українців, був єдиним священиком, який навчав у школах релігії безоплатно: по чотири години на тиждень у гімназіях і по п’ять годин у хлопчачих та дівчачих школах. Із 1932 до 1948 року адмініструванням сучавської парафії займався отець Йосип Аронець. За нього в 1932-ому церкві вдалося отримати від аграрного міністерства в селі Босанч шість гектарів поля для вирощування сільськогосподарських культур.
Після заборони Греко-Католицької Церкви в Румунії у 1948 році опіку над нею взяла римо-католицька єпархія. Згідно з документом від 1 березня 1949 року, «…греко-католики рутени з Буковини з точки зору релігійної належать до єпархії римо-католицької в Ясах». Цей акт підписав генеральний вікарій Маркус Гласер. Таким чином, ГрекоКатолицькій Церкві вдалося проіснувати один рік під захистом братів по вірі. Однак єпископ Плешка, відчуваючи тиск комуністичної влади, відмовився від захисту ГКЦ, що фактично призвело до повної ліквідації парафій на півдні Буковини. Батьківську віру греко-католики плекали в родинах…
Відродив українську греко-католицьку парафію в Сучаві отець Маріус Акірілоаєй 1 жовтня 2015 року. Божественні літургії він звершує у римо-католицькому храмі, оскільки попередній храм громаді не повернули.
Можна упевнено сказати, що греко-католицька парафія Різдва Святого Івана Хрестителя, не будучи громадою більшості в Сучаві, завжди впливала на розвиток релігійної та культурної спадщини Південної Буковини, зробила свій внесок у збагачення духовності народів краю, причому докладалися до спільної справи і душпастирі, і миряни.
Те, що на півдні Буковини побував Андрей Шептицький і звертався до місцевих вірних із Божим словом, є для них особливим скарбом. Слова велета духа зі Святоюрської гори залишили глибокий відбиток у серцях вірних багатонаціонального краю. Своєю чергою вивчення історії релігійного життя Буковини є елементом, що зміцнює єдність Церкви та сприяє транскордонному діалогу українців і румунів, двох буковинських регіонів європейських держав – України та Румунії.
Нестор Мизак – доктор історичних наук, професор, Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича; Андрій Яремчук – кандидат історичних наук, Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича; о. Николай Николаїшин – генеральний вікарій українців-греко-католиків Румунії.
