Звернення Патріярха Мирослава-Івана
Десь недавно появилася вістка в наших часописах, що в Україні річно вмирає 45,000 людей, більше, як родиться. Очевидно, це не дуже потішаюча вістка для держави, яка після 400-річної перерви неволі щойно підноситься з колін. Виникає питання, нащо здалася свобідна Україна, коли люди вимирають? Дивне це явище, але загляньмо в причини, що його створили.
Головною причиною цього сумного явища є загальний брак моралі серед нашого народу, а головно нашої молоді. Люди мають негайно готову відповідь на це, кажучи, що той брак моралі — це спадщина, що її залишив нам комунізм, хоч і сам він ще не цілком забрався з України. Причиною того, здається, є й наше розуміння демократії, що всі партії чи організації мають однакове право на існування у нашій державі. То самозрозуміло, але є питання, яке право на свобідне існування мають ті партії, які за своїми гаслами й своєю працею стараються ту нашу державу угробити або не дозволити їй спокійно зажити на своїй рідній землі? Бачимо, що вже навіть російський уряд бачить у комунізмі небезпеку, бо його заборонив і бореться проти тих людей, що йому сприяють.
То правда, що моральний упадок був спричинений комунізмом, бо він проповідував гасло: «Бога нема й християнської моралі також немає, людина походить сама від себе, тому може жити, як їй подобається. Як Бога нема, то й Христова Церква, що її заложив Син Божий, і її навчання — це опіюм народу, отже її не треба слухати. Тому, чоловіче, жий, як тобі подобається, лише підчинися комуністичній владі, й усе буде в порядку». З такими правилами людина, якій багато добра з комунізмом не було, кинулась до пияцтва, щоб забути за своє поневолення й своє горе. Подібно як за панщини люди пили, бо пан замість грошей чи в натурі, тобто плодами землі, коло якої наші селяни працювали, платив їм горілкою, бо гонив самогон. І що ж бідний селянин мав робити? Не міг виливати свою заплату за працю на землю, тож той самогон із досади й розпачу випивав і так поволі перетворювався у п’яницю. Звичка запиватись і тим способом проганяти чи забувати свою гірку долю залишилась у нас і зараз.
Зайняті своєю гіркою долею і способом її позбуватися, наші батьки не дуже то звертають увагу на те, що їхні діти роблять. А серед нашої молоді, що повинна бути надією і майбутністю нашого народу, поширилась зараз страшна хвороба, глибока, неморальна пошесть. Диявол, що завжди старається знищити людство, а то принаймні йому шкодити, ширить між нашою молоддю порнографічну літературу. Вже від наймолодших він починає цю отруту поширювати. Як знаємо, разом із розвитком дитини розвивається її статевий гін і їй багато не треба, щоб його пізнавати й заспокоювати. Ті порнографічні часописи, книжки, комікси відкривають перед очима розвиваючоїся дитини новий їй незнаний світ, який дражнить її статеві почування і дає певного роду задоволення, хоч вона й не знає, до чого воно йде.
Порнографічна література не лише освідомлює, але також вчить її, як той гін, що в ній будиться, заспокоювати. І так за поученням порнографії дитина засвоює собі найперше онанізм. З нього родиться гомосексуалізм, лесбіянізм, бо дитина шукає собі партнера, щоб тим «добром», що його при помочі літератури пізнала, поділитися. Ця пошесть поширюється серед нашої молоді вже в народніх школах і нищить не тільки організм дитини, бо статевий гін щораз то більшого заспокоєння вимагає, який виснажує організм дитини, а також і її ум. Й дитина на очах нидіє, наче б якась хвороба заволоділа її тілом. Її ум уже не цікавиться нічим іншим, бо має зайняття заспокоювати свій власний гін, а то й гін свого партнера, що його собі вибрала.
З часом порнографічна література вчить несвідомих дітей, що більше й цікавіше заспокоєння статевого гону можна знайти в спілкуваннях хлопців з дівчатами, й уже у вищих клясах школи починається любов, «свобідна любов» і її практикування повністю. Очевидно, така вільна любов має свої наслідки, тобто дівчина заходить у тяжу, і тепер із того «надмірного» щастя повної любови приходить час за неї платити, тобто журба: що скажуть батьки, а то й приятелі й приятельки, які досі так дружно в усьому допомагали, тепер її уникають. А головно її «улюблений», який був таким уважливим для неї, так завжди старався їй подобатись, приносив різні речі, тепер почав від неї сторонитись. Ось так закінчилось дівоче щастя, й настала мука: що робити? Добрі товаришки, які на собі перейшли те все, мають раду й на те. А саме радять дівчині зігнання плоду, щоб тим способом звільнитися від лайки й побоїв батьків, від насмішок подруг, глузування хлопців, які перед тим були такими уважливими, тепер стали її ворогами; бо її свобідна любов показала, чим таке вільне, грішне кохання кінчається. Природа не дає зі собою жартувати; хто з вогнем грається, мусить бути певним, що попечеться.
Говорив мені лікар, який приїхав був, здається, з Чехо-Словаччини, що провіряв справу абортів в Україні, казав, що біля 2,000,000 такого зігнання плоду є в нас. Пригадую собі, як люди в США, дізнавшись про кількість півтора чи 2,000,000 абортів, були тою вісткою застрашені. Але в США є 280,000,000, а в нас лише 52,000,000, що є величезна різниця. Проте звертаюся до вас, батьки. Господь, даючи вам діти, рівночасно дає обов’язок не тільки дбати про їхнє тіло, але й про їхні душі, які є набагато цінніші від тіла. На що звертає увагу Св. Письмо, кажучи: «Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за свою душу? Син Чоловічий прийде в славі Отця свого з ангелами своїми й тоді віддасть кожному згідно з його ділами» (Мт. 16, 26 с.). Подумайте, батьки, що вашій дитині буде з того, як ви подбаєте, щоб вона в золоті ходила, мала всього, чого її серце забажає, коли через ваш недогляд вона втратить свою безсмертну душу й на цілу вічність дістанеться до пекла? Так, дорогі батьки, Христос звернеться до ваших дітей, які заради вашого недогляду грішили, такими словами: «Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його» (Мт. 25, 41). А щоб ви могли з власної практики переконатися, що значить кара вогню, спробуйте лише кілька хвилин подержати палець над полум’ям палаючої свічки; та то є вогонь, що палить лише на поверхні тіла й то лише одну коротку хвилину. Тоді, що за біль прошиватиме тіла ваших дітей, коли той пекельний вогонь палитиме кожний молекул та кожний атом їхнього тіла?! І то не на хвилину, а протягом довгої вічности, яка ніколи не скінчиться, але триватиме вічно! Там, у пеклі, вони не матимуть жодного відпочинку, жодної полегші, але постійно відчуватимуть той самий страшний, прошиваючий біль. Там не буде ні сну, ні можливости якоїсь полегші, як тут, на землі, де організм борониться проти надмірного болю втратою свідомости чи навіть смертю. Пам’ятайте, що в пеклі немає смерти, бо ті, що там будуть, вже повмирали, не можуть навіть думати, що смерть може прийти й визволити їх від страждання. Те, на що вони собі заслужили, будуть мусіти переносити цілу вічність.
Деякі матері оправдують себе, що піддаються абортам і дозволяють своїм дітям так робити, тому що вони негодні виживити своїх дітей. Очевидно, це не є жодне оправдання, бо звідкіля вони знають, що Господь дасть їм досить харчів, щоб прожили, коли вони не слухають Його заповідей у такій важливій справі? Господь потішає всіх, що журяться харчами чи одежею, кажучи: «Не турбуйтесь, промовляючи: що будемо їсти, що пити й у що зодягнемося? Про те все побиваються погани. Отець же ваш Небесний знає, що вам усе це потрібне. Шукайте перше Царства Божого та Його справедливости, а все те вам додасться» (Мт. 6, 31 сс.).
Інші жінки оправдують себе, що мають право робити зі своїм тілом, що їм лише завгодно. Погляньмо в Св. Письмо, чи воно правда? Там кажеться: «Хіба ж не знаєте, що ваше тіло — храм Святого Духа, який живе у вас? Його маєте від Бога, тож уже не належите до самих себе. Ви бо куплені високою ціною! То ж прославляйте Бога у вашому тілі!» (Кр. 6, 19 с). За збещення того храму Божого слідує важка Божа кара: «Хіба не знаєте, що ви — храм Божий і що Дух Божий у вас перебуває? Коли хтось зруйнує храм Божий, того Бог зруйнує, бо храм Божий святий, а ним є ви» (1 Кр. З, 16 с).
У Старому Заповіті Господь карав людей за гомосексуалізм сірчаним вогнем, як говориться в Книзі Буття про міста Содом і Гомору, де люди були гомосексуалісти: «Господь зіслав на Содом та Гомору дощ із сірки й вогню Господнього 3 неба і винищив ті міста й усю долину та й усіх мешканців цих міст із тим, що росло на землі» (Бут. 19, 24 с). Господь завжди карав людей за їхні гріхи, як, наприклад, потопом, де кажеться, що «Всяке сотворіння, що рухається на землі, загинуло: птаство, скот, звірі, всі плазуни, що повзають на землі, і всі люди» (Бут. 7, 21 сс).
Так, дорогі в Христі, Господь карає усякий гріх; може не зараз, але нічого не дарує. Тому не радійте, що вас за ваші гріхи, а головно за недогляд над вашими дітьми, ще не покарав, одного будьте певні, що кара прийде; як не на цьому світі, то на другому, після смерти. Ви за них відповідаєте, й хто згіршить їх або не догляне, щоб вони не попали в гріхи, то кара прийде, й то страшна кара, як заповідає Спаситель: «А хто згіршить одного з тих малих, що вірують у мене, такому було б ліпше, якби млинове жорно повішено йому на шию і був він утоплений у глибині моря. Горе світові від спокус. Воно й треба, щоб прийшли спокуси, однак горе тій людині, через яку спокуси приходять!» (Мт. 18, 6 с). Пророк Ісая напоминає людям, щоб підкорились заповідям Божим і не грішили, кажучи: «Як схочете бути слухняними, то їстимете від благ країни. А як затнетеся й бунтуватиметесь, то меч пожере вас, бо уста Господні так горять» (Іс. 1, 19 с).
То правда, що Господь Бог добрий і дуже милосердний, як запевняє у пророка Єзекеїла: «Життям моїм клянусь — слово Господа Бога — я не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки й жив. Відверніться, відверніться від нашої лихої поведінки! Чому б вам умирати, доме Ізраїля?» (Єз. 33, 11). Господь Бог карає людей і зараз, хоч, може, ми того не розуміємо. Хочу вам на те звернути увагу, а саме на таку невилічиму хворобу як «ейдс» (Аідес). Вона переслідує зараз наркоманів і гомосексуалістів, від неї зараз вилікуватись не можна, а, здається, лікарі не знайдуть ліку на неї. Ті, що нею заражені, звичайно скоро умирають. Це, дорогі, є кара за переступлення заповідей Божих. Господь упоминає людей, що за гріхи прийде відплата, словами: «До мене належить відплата, я відплачу!» І ще: «Господь судитиме народ свій. Страшно впасти в руки Бога живого!» (Євр. 10, 30 с).
