В історичній перспективі 15 років — це справді короткий проміжок часу, але в житті людини, а зокрема повнотворчої праці, а в нашому випадку людини, що стоїть на чолі Вселенської Христової Церкви, мають зовсім інші, визначальні виміри. До речі, тут не йдеться про саме літочислення, яке навіть може бути високе, але змістово безплідне, але про цей творчий вклад праці, яку на протязі того часу було проведено. Іншими словами, літочислення круглих дат стають доброю нагодою для того, щоб зробити підсумки проведеної праці та дати її належну оцінку, що мас особливе значення не тільки для самого ювілята, у нашому випадку для Святішого Отця Папи Івана-Павла II, але також для нас сущих.
Ні більше, ні менше п’ятнадцятиріччя понтифікату Святішого Отця Івана-Павла II є тією особливою нагодою провести аналізу й оцінку вагомої праці Вселенського Архиєрея Христової Церкви. Слід відмітити, що праця на тому становищі у наш час, час великих релігійних і політичних перемін у цілому світі, а зокрема згарищах комуно-більшовицької імперії, не е легкою. Тут доводиться виявити максимум знання, розуміння і відчуття цих подій, ситуації і можливостей.
Слід підкреслити, що вибір п’ятнадцять років тому кардинала Римської Церкви Карла Войтили на Вселенського Ієрарха Католицької Церкви було незаперечним Божим Провидінням. Бо справді п’ятнадцять років тому вибрано вперше Папу слов’янина-поляка, людину з Божою харизмою, людину великого богословського формату, з тонким знанням проблем атеїстично-комуністичного світа у Східній Европі й західніх частинах Азії — Китаї. Поруч з тим варто нагадати, що час, у який перебрав понтифікат Вселенської Католицької Христової Церкви Папа Іван-Павло II, був особливий. Це був час, коли Католицька Церква переживала велику кризу, багато священиків, монахів, монахинь, а навіть деякі єпископи перекреслювали свої обіти і покидали священичий стан і монаше життя, а з другої сторони, треба було утверджувати живучим розпочатий діялог з іншими Христовими Церквами, що був започаткований під час Вселенського Собору Ватиканського II.
У тій ситуації треба було, з одної сторони, відмовитись від стереотипів, які на протязі сторіч практикувала Католицька Церква, а з другої — шукати компромісу з сучасним і майбутнім, а в основному мати на увазі незаперечні Христові істини — любов і змагати до того євангельського — щоб усі були одно. Ці проблеми зганяли сон з очей Папи Івана-Павла II, який старався знаходити золоту середину. Звичайно, це не приходилось легко, серед поляризації різних течій, які вирували на форумі Апостольської Столиці. Ця поляризація різних течій і відмінних поглядів на розуміння і становище Христової Церкви була сильно поширена в Римо-католицькій Церкві, що заставило Папу Івана-Павла II повернутись, у деяких випадках, до відкинутих форм централізму.
Папа Іван-Павло II виявився особливою людиною на престолі ап. Петра Христової Церкви. Він зумів собі здобути своєю справді відданою з посвятою працею прихильну опінію у цілому світі. Його поїздки з офіційними візитами до різних країн і континентів знайшли загальне признання не тільки серед вірних Римо-католицької Церкви, але також широких кіл людства. Його поїздки мали не тільки позитивний широкий відгук, але мали також особливе значення на розвиток, поширення й утвердження Христової Церкви. Його глибоко продумані енцикліки були безпосереднім виявом його розуміння Христової Церкви до різних релігійно-суспільних проблем. Це справді незрівняно великий і вагомий вклад у розвиток християнської думки та ясна відповідь на різні релігійно-суспільні явища в житті народів.
Папа Іван-Павло II зумів заховати свій відданий патріотизм до своєї батьківщини і водночас бути великим ієрархом Вселенської Христової Церкви. Не одному з наших українських владик можна б багато навчитись від Папи Івана-Павла II.
Дехто може запитати, а що Папа Іван-Павло II зробив для нашої Помісної УКЦеркви? Запитання зовсім правильне і с на місці. Якщо хтось слідкує за історією папів і що котрий з них зробив для нашої Церкви, то лишається незаперечний факт, що ніхто інший з папів не ставився так прихильно, як також ніхто інший з папів не зробив стільки доброго для нашої Помісної УКЦеркви, як Святіший Отець Папа Іван-Павло II. Все треба мати на увазі, що папа може багато зробити, але не все і не завжди, бо в Апостольській Столиці віють різні вітри і вирують різні течії, серед яких небагато є прихильних нашій Церкві. Ми це мали можливість завважити з недавнього нашого минулого. Не можна тут не згадати утвердження і узаконення синодів нашої Помісної УКЦеркви, починаючи Надзвичайним Синодом у 1980 році, який скликав і узаконив Папа Іван-Павло II разом з Патріярхом Йосифом, на якому було обрано коадьютора нашої Церкви Блаженнішого Мирослава-Івана Любачівського, чим забезпечено тяглість існування нашої Церкви. Папа Іван-Павло II підніс Блаженнішого Мирослава-Івана до кардинальської гідности Римо-католицької Церкви. Завдяки Папі Іванові-Павлові II наше тисячоліття хрещення Руси-України відзначала разом з нами вся Римо-католицька Церква. Під час величавих, достойних і гідних святкувань тисячоліття хрещення Руси-України, що відбулись у Римі, у яких взяло участь між вісім до десять тисяч українських паломників, католиків і православних. Папа Іван-Павло II благословив не тільки нас, себто нашу Церкву й український нарід, але і разом з нами святкував, на протязі двох днів, відправивши торжественну Службу Божу в базилиці св. Петра у сослуженні наших владик і священиків.
Правда, дехто знову може правильно сказати — Папа Іван-Павло II ще дотепер не визнав патріярхату Помісної УКЦеркви, як також досьогодні не підніс Слугу Божого Андрея до лику святих!
Треба підкреслити, що Папа Іван-Павло II все прихильно ставився до наших оправданих вимог щодо патріярхату. Після смерти, біля домовини Патріярха Йосифа, у Св. Софії у Римі папа сказав до Блаженнішого Мирослава-Івана у присутності Владики Марусина: «Його треба цінити, бо він боровся за справедливу справу». Ми знаємо, що цією справою був патріярхат нашої Церкви. Папа також знав, що нам все казали, що не може бути визнаний Патріярхат без території. Коли ж валилась тюрма народів СССР і воскресла до життя наша Українська Католицька Церква, папа сказав до зібраних наших владик на Синод| у Римі: «Я вже не бачу жодної перешкоди до проголошення Патріярхату!». Тут приходиться повторити наше попереднє твердження, що папа може багато зробити, але не все. Мабуть, під тим оглядом є сильні відосередні сили, які діють проти нашої Церкви, але водночас ідуть наполегливі старання, щоб цю справу завершити, і тому роля папи є визначальна. Коли ж ідеться про піднесення Слуги Божого Андрея до лику святих, то треба запитати самих себе, а чи все ми зробили, що треба було зробити. Ми дуже часто любимо всю вину складати на всіх наших воріженьків, а у церковних питаннях на Ватикан, Апостольську Столицю і навіть на папу-поляка, але в той же самий час не бачимо самих себе, чи часом не є вина за нами? Ми повинні бути самокритичні самі до себе.
Закінчуючи наші побіжні і далеко не повні, тільки натяки, на широку й обильну працю Святішого Отця, яку провів Папа Іван-Павло II, належить підкреслити, що Папа Іван-Павло II виявився високої кляси наслідником св. апостола Петра, Вселенської Христової Церкви і підніс престіл апостола Петра на високий щабель. Бажаємо їх Святості Святішому Отцеві Папі Іванові-Павлові II багато кріпких сил, прожити довгі роки та дальших успіхів у праці у Божому Винограднику для блага та спасіння людства і славу Христової Церкви.
М. Галів
