14 вересня 1993 р. делегація крайової управи Українського Патріярхального Товариства в США у складі: Олександер Пришляк, Рома й Ігор Гайда, Микола Галів і Василь Никифорук зустрінулись з Владикою Василем у його резиденції — Стемфорді. Ціллю зустрічі було, щоб Владиці Василеві висловити стурбованість мирян проблемами нашої Помісної УКЦеркви та спільно обговорити її релігійно-церковні проблеми.
Голова управи УПТ-ва в США Олександер Пришляк привітав Владику Василя і подякував за те, що Владика не відмовив з нами зустрінутись, вислухати наші думки і водночас спільно обговорити важливі наші релігійно-церковні проблеми. Владика Василь відповів, що все є готовий дискутувати на релігійно-церковні питання. І так без особливих зусиль і напружень розвинулась справді дружня розмова. Не вичувалось будь-якого протистояння, «ми і я», чи навпаки, але спільно обговорювали актуальні питання нашої Церкви.
Спершу висунено питання рішень останнього Синоду українських владик, що відбувся у другій половині травня 1992 року у Львові. На цьому ж Синоді було прийнято пропозиції, щоб утворити нові єпархії, які мала затвердити Апостольська Столиця, а також висунено кандидатів на єпископів в Україні і терна на єпископів для діяспори, крім цього від Синоду вийшло два листи до Папи Івана-Павла II, які не були публіковані, у справі визнання патріархату Помісної УКЦеркви і в справі Мукачівської єпархії, які всі учасники Синоду підписали. Знаємо, що Патріярх Мирослав-Іван на першого листа мусів одержати відповідь, бо коли мирянська делегація була на авдієнції у Патріярха Мирослава-Івана, голова УПСО Василь Колодчин сказав, що не потрібно все посилати прохання, на які і так немає відповіді. На цю репліку Патріярх Мирослав-Іван спонтанно відповів: «А звідки ви знаєте, що немає відповіді. Відповідь є, бо на прохання прийшло питання». Це значить, що проханя Синоду не вирішено позитивно, а висунено нові перепони… На жаль, офіційні повідомлення з патріяршої канцелярії у справі утворення нових єпархій не є згідні з правдою. У інформаціях говориться, що Апостольська Столиця, згідно з ухвалами Синоду, апробувала нові єпархії. Серед новоутворених єпархій немає згадки про Луцьке єпископство і про Чернігівсько-Вишгородську єпархію. Тяжко повірити, щоб таку інформацію затвердив Патріярх Мирослав-Іван, хоч вона вийшла з патріяршої канцелярії, бо якщо ми собі пригадуємо, що Патріярх Мирослав-Іван у своєму Зверненні з 15 лютого 1993 р. до греко-католиків в Україні й на поселеннях писав: «Дивною нам видається одна річ, а саме, що нам на наших рідних землях треба доказувати нашу територію, хоч від хрещення Руси-України наша Церква була в повній єдності з Вселенською Церквою…». З цього випливає, що Патріярх Мирослав-Іван не без причини писав про своєрідну обмеженість території, бо ж у повідомленні, яке подала Патріярша канцелярія, не було навіть згадки про Чернігівсько-Вишгородську єпархію. Десь і хтось не говорить всієї правди! А, до речі, дуже говориться про утворення нових єпархій, це нічого особливого, бо ж тільки поділено існуючі перед тим єпархії на більше, щоб кожний єпископ мав якийсь участок.
Бажалось би почути думку про те, що Апостольська Столиця відірвала від живого тіла нашої Помісної Церкви Мукачівську єпархію. Коли ж ішлося про Перемишльську єпархію, то тому, що вона сьогодні є в межах польської держави, її спочатку було прилучено до Варшавської Митрополії, а на знак протестів вилучено з Варшавської Митрополії, прилучено до Східньої Конгрегації. У той же час Мукачівську єпархію, яка є в межах української держави, прийнято інший принцип, відірвано від Києво-Галицької Митрополії і прилучено, проти волі подавляючої більшости вірних, до Східньої Конгрегації. Чому дві мірки до тієї ж самої справи. Де ж ця справедливість і любов, яка є основою Христової Церкви?
Владика Василь пробував дещо з цих питань роз’яснити, але не знаходив аргументів, щоб висунені аргументи опрокинути. Коли ж ідеться про обмеження юрисдикції нашої Церкви, то Владика Василь висловив думку, що не треба питатися про юрисдикцію, але треба діяти. Крім цього вказував, як це тяжко установити нову єпархію, і для цього навів приклад створення нової єпархії у Пармі, Огайо, що взяло п’ять років праці, щоб її утворити, щоб відповідно визначити її межі.
Також заторкнено справу номінування аж п’яти польських владик для далеко меншої кількости поляків, що живуть в Україні, і тільки один Владика Іван Мартиняк для українців, що живуть у Польщі, яких є біля 350,000. На жаль, під тим оглядом по-мачушиному потрактовано нашу Церкву. Поруч цього порушено питання номінації нових владик. Чому Апостольська Столиця номінує нових владик поза ухвалами Синоду або чому не призначує владик з того терена, що були призначені для даної єпархії.
Нам відомо, що Владика Р. Даниляк не був вибраний у терені на Торонто. Наслідки деякої сваволі сьогодні видно. Чому українські владики між собою не поладнали тієї ситуації, що сталась у Торонто? Ватикан ніби вислав свого представника в особі Владики М. Гринчишина, який, на жаль, перед тим не зустрівся з усіма нашими єпископами і не обговорив цієї справи, але виконував ролю Ватикану і ще більше загострив цю справу. Ситуація Торонто була заакцентована дуже рішучо, при чому вказано на певні принципи, які обороняє Владика Ісидор і подавляюча частина священиків Торонтської єпархії. Хоч Владика Лостен не поділяє всього цього, що сталось у Торонто, все ж таки не піддержує позиції Владики Ісидора.
Також відмічено, що папский нунцій в Україні забагато вмішується у внутрішні справи нашої Церкви. При цьому виринуло питання подій навколо посвячення площі під храм патріяршої катедри у Києві. До цих подій Владика Василь висловився критично, підкреслюючи, що ця справа не була належно підготована і домовлена з урядовими чинниками.
Заторкнено справу чергового Синоду УКЦеркви, який мав відбутись у жовтні 1993 р. Тут Владика поінформував делегацію, що Синод не відбудеться у жовтні ц.р., але під кінець листопада. Тут були висловлені думки, що Синод УКЦеркви не прислухувався і не прислуховується до питань, які висувають миряни. Що Синод все є засекречений, що його рішення рідко коли бачать денне світло, бо все залишаються на столі під сукном у Апостольській Столиці. Так було дотепер і так сталось з останнім Синодом УКЦеркви з травня 1992 року, але незалежно від цього, багато з цих ухвал і рішень подали у своїх пресових органах Владика Іннокентій Лотоцький у «Зорі» і Митрополит Степан Сулик у «Шляху».
Висунено справу підбору священиків на єпископів і вибирають тих, що найменше надаються. Чому це так? Знаємо священиків, які фактично надаються на цей високий пост, але їх навіть не згадують. Дивно також, що по сьогодні, де не потрібно затвердження Апостольської Столиці, тільки повідомлення, не приєднано до грона українських владик, яких висвятив св.п. Патріярх Йосиф, ними є Владика Любомир Гузар і Владика Іван Хома. Вони були висвяченими з призначенням для України. Всім відомо, що свячення є важні, тільки їх не визнала Апостольська Столиця як владик. Сьогодні УКЦерква в Україні мас право їх зараховувати офіційно владиками і тим пошанувати діло св.п. Патріярха Йосифа. Багато в житті поза прийнятими регулами і правом є винятки, які приймається. І це також можна зарахувати до тих винятків, які належало б прийняти.
Владика Лостен підкреслив, що він також є проти безпотрібної засекречености і заступає думку, що миряни повинні бути на синодах і прислухатись до нарад. При цьому запевняв делегацію, що особисто передасть наші думки і побажаня у релігійно-церковних справах на Синоді так, «що напевно форум Синоду УКЦеркви почує ваші думки, побажання і сугестії».
Крім вище згаданих питань порушено ще цілу низку проблем, як катехизацію, питання літургічної мови, видання релігійної літератури, скликання собору УКЦеркви з участю мирян, священиків і владик та інші. Наша спільна зустріч несподівано затягнулась довго, бо тривала понад три години, але розмови проходили так цікаво і дружньо, що не відчувалось, що так швидко пройшов час.
Знову голова О. Пришляк висловив щиру подяку Владиці Василеві за те, що прийняв нашу делегацію і присвятив так багато часу. Владика Василь виявив свою радість з спільної зустрічі і дружніх розмов, дав архиєрейське благословення та побажав успіхів у дальшій праці. Спільну зустріч утверджено спільною фотосвітлиною.
Микола Галів
