Приводом для написання цього матеріалу став один із жанрів, що його автор, як викладач університету, використовує у своїй роботі. Мовиться про моніторинг інтернетвидань і веб-сторінок друкованих ЗМІ України, який дає змогу сфокусувати увагу на публікаціях, присвячених релігійній тематиці. Саме аналіз публікацій спонукав мене подати короткі роздуми довкола представлення парафіяльного і спільнотного життя Львівської архиєпархії УГКЦ в масмедіа Львівської області.
Я звертаю увагу не на церковні сайти та інформаційні ресурси, які мають стосунок, наприклад, до активної громадської чи благодійної діяльності при храмах, а на ресурси, які висвітлюють переважно суспільно-політичні, економічні та культурні події краю. Це ті комунікаційні канали, які зацікавлюють не менш ніж декілька тисяч, а то й десятки тисяч осіб і які впливають на формування громадської думки про Церкву та релігію. У контексті моїх рефлексій їхні назви не мають особливого значення, натомість важливим є те, хто творить їхню редакційну політику та шукає інформаційні приводи для новин і аналітики.
Варто зазначити, що погляд на церковні справи загалом і на життя в УГКЦ зокрема буває «замуленим» переважно негативним баченням, критикою священнослужителів (це може бути й об’єктивно). Водночас в аналізованих ЗМІ майже цілком відсутня інформація про ініціативи, які випливають, наприклад, із контексту діяльності спільнот і рухів. Цих ініціатив у наші дні дійсно не бракує через те, що з початку 2000-их років при великих за кількістю парафіян львівських храмах УГКЦ народжувалися, чи радше продовжували свою діяльність, релігійні гуртки, спільноти молоді, рухи різного спрямування, які мали довоєнні традиції або прийшли до нас після змін у Церкві внаслідок Другого Ватиканського Собору.
Так, із одного боку, в період великих християнських свят ми бачимо у мас-медіа повідомлення про те, скільки подарунків на свято Миколая завезли нужденним, приміром, представники молодіжних християнських спільнот Львова, а з другого – не помічаємо, наприклад, цікавих, великих за обсягом репортажів про прощі тієї ж християнської молоді до великих відпустових центрів України та Європи загалом. А їх тепер не бракує у зв’язку з «безвізом» та більшою можливістю молоді, аніж 10 років тому заробити собі на поїздку. Такі публікації духовно зорієнтували б дезорієнтовану в ціннісному вимірі студентську молодь, яка лише останніми роками почала відчувати духовну опіку академічних душпастирів Львівської архиєпархії при закладах вищої освіти міста. Є й інші приклади. Зокрема, до теми потенційних можливостей тієї ж благодійності у святковий час можна віднести практику спільних трапез для нужденних – про це майже ніколи на сайтах Львова чи в друкованих ЗМІ не писали. Також не знайдете там роздумів на тему соціального служіння УГКЦ. Натомість у медіа можна зустріти коментарі під відповідними статтями про те, як це «погано», що священики їздять на дорогих автомобілях, а їхні парафіяни не можуть краще від них матеріально жити.
Оскільки в УГКЦ існує програма під назвою «Жива парафія», то не хотілося б усю «вину» перекладати винятково на мас-медіа, а констатувати й те, що великі парафії Львова мали б активніше представляти свою різнопланову діяльність завдяки ініціативним людям, які розуміють, що таке public relations. Картинка, яку творять львівські медіа про якусь звичайну парафію, – це «відбулася різдвяна літургія», «посвятили паски біля храму». Але в цій картинці майже нічого не зрозуміло невоцерковленій медійній аудиторії. Слід визнати, що вона не розуміє того, як твориться жива парафія з різних вимірів: літургійного, економічного, спільнотного тощо. Наприклад, великі парафії мають бібліотеки, тож, може, короткий репортаж про ці скромні осередки інтелектуального зросту привернув би увагу молоді, яка шукає дорогу до церкви через книжки? Не менш цікавими широкій аудиторії стали б репортажі про зустріч людей різного віку після Служби Божої. При цьому не мовиться про читання Святого Письма у гуртках, а, наприклад, про кафе при парафії, де приходять на чай заради спілкування, якого може бракувати самотнім людям.
Глава УГКЦ Блаженніший Святослав під час зустрічі координаторів програми «Жива парафія» в грудні 2018 року сказав: «…в мене часом створюється враження, що наша Церква в багатьох частинах світу подібна до розбитого дзеркала. У кожній маленькій частинці зображено все, однак є такі шматочки, які годі якось з’єднати». Це «розбите дзеркало» частково, на мою думку, є наслідком відсутності якогось цілісного образу УГКЦ в ЗМІ. Звісно, існують і позитивні приклади ЗМІ, в матеріалах яких життя парафій, спільнот при них та поза ними якісно висвітлюється. Це, зокрема, сайти «Твоє місто» і Zaxid. net. Але буду лаконічним. Я був би радий, якби висловлені думки стали початком конструктивної дискусії. Вона може зацікавити священиків і мирян, які хочуть бачити УГКЦ загалом і парафіяльне та спільнотне життя зокрема трохи іншим, аніж воно є в сучасному медійному ракурсі.
д-р Ігор Скленар, доцент факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка
