Ну, от і все… скінчилась путь терниста…
Ще мить — і хрест вселенну поєднає…
А під хрестом, як біль німий — Пречиста,
Вже і сльози, сльозиночки немає.
Ще мить, ще мить… терпім, терпім, мій Сину,
Вип’ємо чашу цю гірку до краю…
Ще мить — біль щезне, і людей провину
Ти перекреслиш, вернеш щастя раю…
Ще мить, ще мить — і у подячній жертві
Зіллється знову Мати з своїм Сином,
Ще мить — тіла лиш лишаться тут мертві —
Перед престіл ми, до Вітця полинем…
І раптом: «Жінко, ось твій син, у ньому
Людей усіх тобі Я поручаю,
Ти — Мати, їм допомагай в усьому,
Всіх обійми, як Я ось обіймаю…»
«Так, Боже мій! Се Я — слуга Господня» —
А меч ще глибше чисте серце крає —
«Так, Сину мій!»— і болю вся безодня
В жертві любови до кінця згорає.
Василина Щурат-Глуха
Поділитися:
