Боже Всемогучий, Отче Вседержитель!
Моляться до Тебе матері земні:
О, пошли нам розум, як у світі жити,
Щоб ніколи більше не ховать синів!
Щоб ніколи матері смерть дітей не знали,
Не ридали б кров’ю квіти у траві,
Щоб дітей у щасті сповивала мати
І єднались з Богом мертві і живі!
Боже милостивий, молимось до Тебе,
Спопели у душах розбрат, наше зло,
Щоб розквітлу землю обіймало небо
І піснями радости у світах гуло!
Пресвятий наш Боже Матінки-Вкраїни,
Душу піснетворчу з смерти воскреси
І любов правічну в кожної дитини
Оживи, наповни полум’ям краси!
Краю мій стражденний! Мученицька земле!
Чом у тебе доля — мачуха, не мати?
Ниви твої родять ваговиті зерна —
Та нема чим рідних діток годувати!
Пралісів первісних широчінь, простори,
Степу неозорого зором не обняти,
Нетрі і байраки, є високі гори,
Та нема від лиха діток де ховати!
Твій народ у світі добротою славен,
Лицаря не можна ворогом назвати,
Козаки творили тільки чесну справу —
А хто встане нині Матір захищати?
Просить порятунку пісня чародійна,
Де її святішу в світі відшукати?
Мов голубка ніжна, як орлиця вільна —
Та вже рідні діти не хотять співати.
Україно! Рідна! О земний наш раю!
Як Тебе, кохану, з забуття вертати?
Розбудити долю в мученицькім краю,
Щоб своєю піснею світ подивувати!
Мати наша рідна! Страднице кохана!
Доки Тебе будуть мучить-зневажать?
В Тебе замість серця вже суцільна рана,
Без вини карають, крають без ножа…
Рідні Твої діти сором людьми звати,
Розбратом, розтлінням дихають у світ,
Зганьблене священне ім’я: «батько, мати»,
Суть вічнотворяща, життєдайний цвіт…
Вже давно забуто, що життя нетлінне,
Що у світі кожен свій лишає слід,
Дух огненний піснею в кожну душу лине,
Піснею Праматері — рідної землі!
Схаменіться, люди, припиніть злочиння!
Вам безсмертні душі дарував Творець!
Лиш любов і згода браму злу зачинять
І воскресне Мати, оживе Отець!
Невідомий автор
