Воскресла святиня стократ посилює віру людей в добро, дає надію на спасіння народу. Воскресла святиня утверджує силу духу народу, на території якого вона перебуває.
Щороку тисячі людей прямують до Зарваниці, щоби помолитися біля чудотворної ікони Божої Матері. Проте чимало з них навіть не здогадуються, що село на Тернопільщині, яке немов магніт притягує прочан, колись мало ще одну дивовижну святиню – ікону Розп’яття Ісуса Христа. Вона, за описами очевидців, творила величні дива та неймовірні зцілення, і за це люди щедро винагороджували її: прикрашали дорогими шатами і коронами. Проте в часи Другої світової війни, коли Церква зазнала гонінь, реліквія безслідно зникла, а з нею й коштовні ризи.
Понад 70 років про оригінал не було жодних згадок, аж раптом весною 2018-го в Івано-Франківську дивовижним чином з’явився елемент ризи – розкішний оклад ікони, виготовлений із чистого срібла та ще й із позолотою. Щоб розібратися у всій цій історії, знадобиться невеликий екскурс у минуле.
Я, автор цих рядків, є тернопільцем, який останні декілька років живе в Івано-Франківську. Втім часто буваю у Зарваниці, звідки родом мої бабуся з дідусем та батьки. Ще 20 років тому, коли я був хлопчаком, мені судилося знайти ризу ікони Розп’яття Ісуса Христа на руїнах однієї з хат у Зарваниці.
Історія образа
У XVIII столітті Зарваниця стала відомою в Галичині як місце перебування чудотворної ікони, але не Богородиці, а Розп’яття Ісуса Христа. Досі в літературі побутувала хибна думка, побудована на виключно усних переказах, що ікону Розп’яття виявив багатий господар Стефан Рисан у 1740 році. Перший такий переказ уклав священик А. Копертинський у творі «Памятка з Зарваницѣ» в 1896 році. Натомість першим виданням з документальними підтвердженнями походження образа стала книга зарваницького пароха Дмитра Квича «Паломницька святиня матері Божої в Зарваниці», що вийшла друком у 2009-ому. Згодом таємницю походження чудотворної ікони Розп’яття Христового в Зарваниці детально розкрив дослідник унійної церкви XVIII століття історик Богдан Лазорак.
Як встановлено, у 1728 році, за два тижні перед Великоднем, житель Зарваниці 62-річний Стефан Долган віз із Дарахова від своїх родичів пшеницю для насіння. Їхав додому манівцями, а далі прямував через зарваницьке поле, серед якого побачив «шухляду» чорного кольору із залізними окуттями та зав’язками. Відкривши її, чоловік побачив образ (ікону) Ісуса Розп’ятого, мальований на полотні, який був приклеєний до нижньої дошки цієї шухляди. Чоловік поклав ікону на воза і повіз до свого дому. У хаті поставив її на лаву, що стояла під вікном. Невдовзі люди масово почали збиратися у його помешканні для молитов. Після перенесення образа до церкви жителі Зарваниці стали свідками того, як із нього почали спливати прозорі краплі. Водночас при образі відбувалися чудесні оздоровлення людей.
Згідно з описом храму, до якого була перенесена ікона на початку 1730-их років, ним слугувала будівля, що більше нагадувала просту селянську хату. В цей час це була єдина церква у Зарваниці. В 1738-ому образ перенесли до дерев’яної церкви в центрі містечка, збудованої на честь святого Івана Хрестителя.
Визнання чудотворності ікони
11 серпня 1742 року Київський унійний митрополит та Львівський архиєпископ Атанасій Шептицький «…в ім’я Пресвятої Тройці» ствердив спеціальну інструкцію і створив комісію для проведення інквізиційного розслідування фактів чудотворної сили ікони Розп’яття Ісуса Христа на парафії Зарваниця. В інструкції цій вказувалося, що в разі підтвердження чудес і благодаті, які надходять від ікони Розп’яття, владика прагне неодмінно підвищити її статус.
Урешті реформаційний декрет інквізиційної комісії 1742 року був надісланий до Риму, після чого Папа Римський дозволив владиці здійснити чин коронації зарваницької ікони. Після отриманої інформації Атанасій Шептицький того ж року особисто приїхав до Зарваниці, де оголосив ікону Розп’яття чудотворною, а місцевий храм Пресвятої Трійці – святим місцем для паломництва. Також митрополит уклав молитву до ікони Розп’яття Христового, яку часто помилково приписують іконі Богородиці. Після завершення спеціального процесу на знак церковного підтвердження цей образ коронували срібною короною і помістили в головному престолі храму.
Протоколи чітко встановлюють дату появи чудотворної ікони Розп’яття Христового. У 2018 році виповнюється 290 років з часу її появи у Зарваниці. Водночас протоколи уточнили час появи Зарваницького паломницького центру. Він виник одразу після коронації ікони Розп’яття Христового в 1742-ому, а не після коронації чудотворної ікони Богородиці з дитям у 1867-ому!
Формування і розвиток паломницького центру
Власник Зарваниці – чернігівський воєвода Пйотр-Міхал Мйончинський сам зазнав від образа Спасителя чудотворної ласки. З цієї причини він, етнічний поляк, став найбільшим меценатом зарваницького храму. Саме за сприяння Мйончинського відбулося офіційне оголошення чудотворності образа в 1742 році. Коштом вельможі збудували й облаштували всередині відповідний для чудотворного образа Святотроїцький храм. Це був один із високоякісних зразків галицького зодчества в стилі бароко. Його звели з каміння, взятого зі зруйнованого кримськими татарами замку в Полісюках, що за два кілометри від Зарваниці.
У 1754 році дерев’яна церква згоріла. На її місці отець Петро Білинський поставив у 1901-ому камінний хрест. Однак ікона під час пожежі чудом уціліла і була перенесена в новозбудований мурований храм, де її встановили у головному престолі.
Велика кількість прочан, які приходили вклонитися іконі, сприяла запровадженню з 1756 року щоденного богослужіння і відповідно збільшенню кількості священиків, які допомагали настоятелеві храму. Значущість ікони та Зарваниці посилювалася, і того ж року був створений окремий Зарваницький деканат. Також до містечка із Бережан перенесли єпископський суд.
За висловом галицького єпископа Лева Шептицького, наприкінці XVIII століття Зарваниця була дуже популярною серед населення Поділля, всієї України, навіть Валахії. Про впливовий ареал санктуарію свідчать воти при чудотворних образах, які фіксують випадки оздоровлення. За списками 1772 – 1778 років, дорогоцінні воти надали до церкви фундатор храму Мйончинський, Перемиський єпископ Шумлянський, графи Потоцькі, українські та польські шляхтичі, міщани, селяни з галицького Поділля, Покуття, Волині, Молдови, галицькі та молдовські вірмени.
Зокрема, 15 червня 1773 року під чудотворною іконою на знак подяки жителі Бережан розмістили позолочену корону зі срібла. Завдяки їхнім молитвам до образа була відвернена епідемія чуми.
Відомою ікона була на Закарпатті і серед тих українців, які у XVIII столітті переселилися до Сербії. Звідти походять рукописні збірки пісень, які співали на свято Воздвиження Чесного Хреста на честь зарваницького чудотворного образа Розп’яття. Утім із розвитком богородичного культу в Зарваниці чудотворний образ Ісуса Христа в храмі був переміщений за головний вівтар (принаймні до 1864 р. ). Це місце формально важливіше, але фактично недоступне для тисяч прочан.
Останні згадки про ікону
Уже в ХХ столітті, з розвалом німецького фронту під час Другої світової війни та другим наближенням більшовиків до Зарваниці, парох Василь Головінський вирішив заховати чудотворні ікони й інші церковні коштовності в спеціально приготовані ями під престолом святого Миколая. На місце Розп’яття за головним престолом поставили тоді засувну ікону Пресвятої Діви, а на місце чудотворної ікони Богоматері – копію авторства Петра Холодного. Після цього отець Василь Головінський, рятуючи свою родину, з дозволу Митрополита Андрея Шептицького виїхав із Зарваниці. З великими труднощами дістався він тоді Лавочного у Карпатах і там одержав від владики Никити Будки листа, в якому подані такі вістки про подальшу долю чудотворних зарваницьких ікон:
«Чудотворні ікони відкопано. Отець Коровець із Білокерниці допоміг сестрі Меланії. Автом німецького капеляна (протестанта) він послужив їй. Дістав від німців дозвіл піти до церкви і взяти те, що потрібне. Образ Розп’яття та ікону Богоматері взяв о. Коровець на плечі й, зігнений, утікав лісом до авта. При цьому роздряпав лице [іконі]. Сестра Меланія несла решту того, що могла взяти. З Білокерниці Отець своїми кіньми відвіз усе із сестрою Меланією аж до Старого Міста біля Підгаєць, до отця Никона-студита. Був там і отець Павло-студит, з братами, і вони з сестрою Меланією взяли образи й залізницею привезли їх до Львова. Комісія знатоків рішить, як шовкове Розп’яття скріпити, щоб не розсипалось. Лице поправить і я вирішив, що буде тайною, де ікони сховані».
Далі в цьому листі мовиться про те, що ікони остаточно доставлені до Львова дня 17 червня 1944 року. Їх привезли до Митрополита Андрея Шептицького. Ікону Матері Божої врятували побожні парафіяни Юлія Монастирська, Павло Деркач та отець Зеновій Монастирський. Сестра-василіянка Меланія в часах переслідування пропала безвісти. Пропала й ікона Ісуса Христа. Жахливі переслідування навіть найменшого прояву релігійного чи монашого життя ніхто не зуміє повністю описати.
Риза ікони
Невідомим залишається час оздоблення образа Розп’яття срібними ризами. Відомий мистецтвознавець Олег Сидор пов’язує цей твір із епохою пізнього бароко, панівного в українській культурі XVIII століття, та згадує про популярні в ті часи прослави чудотворних ікон, яким присвячували окремі вівтарі та виготовляли золоті чи срібні корони, навіть цілі оклади.
22 березня 2018 року після реставрації, яку виконав завідувач відділу реставрації Івано-Франківського краєзнавчого музею Валерій Твердохліб, відбулася виставка, і збережену ризу вперше за 70 років виставили для огляду. 14 жовтня цього року під час Архиєрейської божественної літургії на храмове свято Покрову Пресвятої Богородиці в Зарваниці відбулася велична історична подія. В присутності Архиєпископа і митрополита Тернопільсько-Зборівського Василя Семенюка до парафіяльного храму повернули частину ризи ікони Розп’яття. Отож, святиня символічно відроджується.
Віктор Чернов, учасник проекту «Врятуймо скарби разом», спрямованого на збереження та популяризацію скарбів національної спадщини
