Питання та виклики багатства і бідності постійно актуальні для суспільства, а для християн особливо. Адже в часи жорсткої конкуренції та змагань виникає безліч спокус, щоб не діяти згідно з християнськими принципами і реалізовувати свої християнські переконання. До того ж багатство і бідність в різні часи різними групами людей сприймалися і сприймаються по-різному, тому Церкві доводиться постійно актуалізувати свою позицію стосовно цих питань.
Визначити рівень бідності та багатства непросто. Для цього потрібно відштовхуватися від кількох базових потреб людства: їжа, доступ до води, тепло і помешкання, оскільки це засоби, які гарантують збереження дару життя та здоров’я. В суспільствах, де людям забезпечені основні потреби життя, рідко трапляються революції як протест проти неефективних систем управління. Це фундамент життєвого устрою. Далі йде надбудова, пов’язана із соціально-економічними взаємовідносинами та самореалізацією людини. Її показники похідні та відносні, мають свої категорії та стандарти, оскільки прив’язані до так званих стилів життя, моралі людини, культури суспільства, потреб та споживання.
Християнство дещо по-іншому, аніж світ секулярний, тлумачить багатство і бідність: пропонує визначати межу між цими станами не за рівнем чи наявністю матеріальних статків, а за процесом «давати-брати». Тобто багатий не той, хто має, а той, хто дає. Для когось бідність є свідомим вибором, добровільною відмовою від матеріальних благ. Такі люди бачать сенс свого життя у служінні іншим, а не в примноженні своїх статків. Вказаний підхід можна простежити не лише в християнстві, а й у філософії інших релігійних рухів. Тому говорити про бідність лише як про негативне явище не можна.
Тут варто наголосити на добровільній відмові не від процесу набування, а від особистого використання матеріальних благ! Окреслена відмова від особистого володіння багатствами веде до зростання суспільного добробуту, а отже, у цьому випадку варто говорити не про бідність, а про культуру ощадності: я відмовляю собі не тому, що чогось не маю, а тому, що наявні матеріальні блага хочу спрямувати для загального добра. Прикладом були монастирі, великі меценати, такі як Андрей Шептицький, чи підприємці, котрі віддавали свої родинні статки і прибутки освітнім, благодійним організаціям задля розвитку суспільства. Такі люди, хоч самі провадили досить скромне життя, не були бідними. Багатство хибно звикли асоціювати з розкішшю та зі споживацтвом, привілеями, вседозволеністю, але правдиве багатство може характеризуватися ощадністю та діленням.
Не розтратити себе, реалізувати талант
Бідність чи багатство – це не тільки питання статків, майна, а й рівня інтелектуальних здібностей, цінностей і пріоритетів людини. Християнське вчення найперше закликає до духовного збагачення («шукайте перше Царство Боже», Мт. 7, 33), котре, своєю чергою, здатне привести і до збагачення фінансового. Як це зрозуміти? Усе починається з уміння налагодити свої стосунки з Богом, з пізнання власного внутрішнього світу. Дуже важливо навчитися аналізувати себе, пізнати свої здібності та можливості. Згодом виявити свій талант і на основі цього розпізнати покликання. Саме усвідомлені талант і покликання стають джерелом заможності, бо якщо ти зумів знайти себе в суспільстві, то таким чином став потрібним і корисним для багатьох. Визначити свою життєву місію – це полюбити свою справу та виконувати її з користю для інших і для себе. Не розтратити себе й реалізувати талант – ось шлях до особистого добробуту, що примножує й суспільне благо. Для християнина розвиток – це не накопичення, а вдосконалення.
Але тут перешкодою може стати неможливість самореалізації. Її спричиняє відсутність передумов або можливостей. Це можна вирішити за допомоги кількох способів: міграції, інновацій, праці над собою, організованості. Правильний світогляд здатен побороти бідність, і людина, яка усвідомлює власну місію життя, може за будь-яких умов заново відновити свій матеріальний стан. Це чітко видно на прикладі того, що люди поділяються на дві категорії: одні шукають роботу, другі створюють її. При цьому перші зазвичай нарікають на низькі зарплати, умови і труднощі, а другі шукають можливості створити щось інноваційне, реалізувати себе і стати потрібними суспільству.
Аналізуючи причини бідності
Окрім того, більшість людей, ба навіть цілі народи, не здатні об’єктивно проаналізувати причини бідності. До прикладу, в Росії значна частина населення попри те, що живе у злиднях, підтримує ідеї уряду. За допомоги військової сили росіяни свого часу колонізували величезні простори Сибіру, де видобувають 80% усіх діамантів, нафти, газу, багатьох інших природних ресурсів Російської Федерації, проте Сибір – дотаційний. Усі прибутки з його територій спершу надходять до Москви, яка «розподіляє кошти між «автономними республіками». Тобто якраз Москва насправді є дотаційною.
Через пропаганду та інформаційну політику люди в Росії не можуть зорієнтуватися у першопричинах такого становища. При загарбанні земель росіяни винищували аристократію, середній клас, духовенство, інтелігенцію – людей, які здатні мислити критично, а також здійснили підміну цінностей і структур. Тому за допомоги державної системи були виховані цілі покоління, які думають, що умови, в яких вони живуть, це нормальний стан. Протилежним є приклад Японії. Це країна з дуже обмеженими природними ресурсами, але вона поставила в центр свого розвитку людину та інтелект. Як результат – рівень достатку та інноваційний прогрес японців у десятки разів перевищує аналогічний рівень середньостатистичних росіян, які навіть не замислюються над тим, чому уряд виділяє мільярди на військо, силові структури і паради, а на освіту – ні. Чому на підтримку підприємців щораз менше ресурсів…
Іншою причиною бідності значної кількості людей є марнування свого життя через міф: якби я вибрав іншу професію, якби жив у іншій країні, якби… – то був би успішним і багатим. Таке мислення закріплює людину в жалю до себе і будує консервативне мислення: нехай я краще буду як усі. Людина перестає цікавитися інноваціями, працювати над собою. Крім того, вона перестає тверезо аналізувати поточні фінанси й не розвиває свою грамотність у цій сфері. А це, своєю чергою, породжує жадібність, скнарість: особі легко витрачати гроші на дурниці, але вона ніколи не має їх для добрих справ.
Гріх – основа бідності
Причини бідності є внутрішні та зовнішні, проте мають спільну основу – гріх. Гріх буває особистий, соціальний, політичний чи економічний. Він завжди веде до залежності від чогось чи від когось. Організований гріх формує «панщину», коли хтось замість тебе вирішує, скільки ти маєш працювати і що робити. Все це можна назвати одним словом – колоніалізм. Адже людина стає заручником системи, діє тільки за встановленими кимось правилами, не думає і не аналізує тому, що їй не дають на це можливості та права. Часто людина зживається з таким станом речей, що провокує справжнє лихо, адже вона прирікає своїх дітей на злиденність. Це причина формування пасивності громадян навіть в демократичних системах. Відсутність мотивації та перспектив лише сприяє тому, що людина критикує всіх і все, а не цінить дарів Божих. Колоніалізм має різні форми і назви, але основні його характеристики такі: монополії кількох кланів на панування; влада, що спирається не на інтелектуалів, а на силові структури; сировинна економіка. Справді, таку бідність важко побороти швидко, але й тут важливу роль відіграють моральні цінності. Як зазначив Митрополит Андрей Шептицький, християнська мораль пропонує таку форму життя, за якої навіть у найважчих умовах християнин може порівняно легко вийти з найбільших форм злиденності. Такий колоніалізм можна перемогти кількома шляхами – вірою в правду, умінням об’єднуватися у спільноти та поступово організовуватися в усіх сферах, щоб створювати альтернативи. Лад, заснований на брехні та визиску, рано чи пізно зруйнується і призведе до банкрутства, бо в його основі – грабіж та розбій у різних формах. Проте важливим є одне: після нього не дозволити утворити інший подібний лад. Як сказав отець Тит Войнаровський, економ УГКЦ, «панщина може виникнути будь-коли».
Біблія навчає одного – пізнай правду, і вона визволить тебе. Відсутність свободи напряму пов’язана з коефіцієнтом брехні, що є наслідком гріха. Це можна побачити в усьому: від несвідомого споживання до виробництва неякісних продуктів, які становлять загрозу здоров’ю та довкіллю. Такий стан речей є наслідком «духовного сміття в голові», породженого хибним вибором пріоритетів, узаконення брехні або напівправди.
Зневіра і бідність чи мудрість і розвиток?
Як не дивно, причиною бідності є зневіра. Часто можна чути про випадки, коли спадок багатої людини швидко витрачають її нащадки, спадкоємці. А все через те, що не зуміли цінувати дар, у який не вклали зусиль, не зрозуміли змісту й призначення маєтків, грошей. Те, що легко прийшло, навіть від батьків, не вважається своїм, а тому не цінується. Тож дві людини можуть мати однакові багатства, але отримувати від нього різні емоції. Для людини, що не мала нічого, але завдяки праці заробила мільйон – це прогрес та радість. А для особи, що мала мільярд, але витратила його несвідомо і теж залишилася з мільйоном – це занепад та зневіра.
Рушієм змін, розвитку та шляху до збагачення є мудрість. Мудрість – це віра і наука. Людина не може казати, що я люблю невидимого Бога, та одночасно зневажати Його видимі творіння – від ближнього до планети. Віра і наука допомагають людині усвідомити, що єдиний шлях до заможності – щоденна праця, реалізація своїх талантів та усвідомлення відповідальності за матеріальні блага перед Богом, який є Творцем усього й усіх.
Прикладом є притча про сіяча, який сіє зерно, що падає на різні ґрунти. У ній центральним виступає не ґрунт, а сіяч, бо продуктивність залежить не від ґрунтів, а від його мудрості, від того, чи він приготував добре насіння та чи знає, що кожне добре зерно потребує свого «ґрунту». Бо все має своє призначення. Навіть пустеля в Африці може давати прибуток, якщо, наприклад, розмістити в ній сонячні панелі. Пустеля може дати світло й енергію для десяти країн, якщо поставити панелі на трьох відсотках її площі.
Почути голос Церкви
Християнське вчення проголошує кілька важливих принципів, які стосуються нашої теми. Це принципи захисту приватної власності, справедливої зарплати, захисту прав робітників та свободи підприємницької діяльності – те, що оберігає людину від бідності. Недарма затримання заробітної плати вважається смертним гріхом: якщо батьки не мали коштів, не купили дитині ліків і вона померла, це є прямим убивством. Брак свободи підприємництва призводить до несправедливих привілеїв кланів, для яких влада стає бізнесом, а бізнес владою. Як наслідок – за все (розкіш і привілеї групки людей, її примхи та тіньове лобі) платить увесь народ.
Щоб народ від такого захистити, Церква випрацювала свою соціальну доктрину. Попри те, що вона є однією з фундаментальних, більшість християн досі не знайомі з її принципами. В Україні для такого явища є об’єктивні причини. Передусім спадщина комунізму, що деформувала світогляд народів; конфіскація майна Церкви; знищення поколінь духовенства та мирянських лідерів; руйнування солідарності громад і творчого духу народу. Щоб зрозуміти увесь драматизм ситуації, варто лише вказати, що фахівця із соціальних питань потрібно готувати 10-15 років.
Греко-Католицька Церква ще в 1990-их роках почала видавати послання на соціальну тематику: про затримання зарплати, екологію, свободу та права людини. Поступово формуються комісії та бюро, освітні програми та інституції, міцніють капеланство, рухи за життя дітей, утверджуються документи – такі як «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» тощо.
Найновішим прикладом позитивного розвитку нашого суспільства став ІІІ Всеукраїнський з’їзд мирян УГКЦ, організований Патріаршою комісією у справах мирян, яку очолює отець Василь Білаш. Цей з’їзд проходив 3 – 4 листопада цього року в Києві. В його часі були проаналізовані різні сфери суспільного життя, опрацьовані резолюції та поради. Понад те, суспільні діячі щораз наполегливіше починають шукати практичні рішення наших спільних проблем. Наприклад, відома співачка Руслана Лижичко стала світовим амбасадором у питаннях розвитку альтернативної енергії. Чимало підприємців починають на своєму рівні засновувати кооперативи і соціальні підприємства для громад: Богдан Станіславський в Обертині організував кооператив «Файні ябка», Роман Михальчук – Setech у Луцьку, Віталій Гужва – Рух відповідальних споживачів у Львові, Тетяна Левківська – соціальне підприємництво на прикладі ЄС у Києві, Марія Тищенко з ГО «Поруч» – програми для підтримки жителів Донбасу. Є держслужбовці, які активно займаються підвищенням рівня фінансової грамотності населення. Таку роботу провадить, зокрема, Андрій Оленчик із Фонду гарантування вкладів, який є співзасновником Християнської служби порятунку. Всі ці люди керуються розумінням того, що нема соціально відповідального бізнесу без свідомих громадян, які на своєму місці втілюють права і обов’язки.
Можна стверджувати, що в Україні поступово дозріває новий етап промоції соціальної доктрини Церкви та євангелізації, які приведуть до реальної свободи людської особи й незалежності народу. Можна прогнозувати, що у нас розвиватиметься питання християнської десятини для добрих справ, акції ощадності, грамотності та творчості. Але щоб швидше цього досягти, мусимо всі разом і кожен зокрема брати відповідальність на себе там, де зараз працюємо і служимо. Ми не можемо чекати, що хтось має зробити замість нас те, що нам самим до снаги, до чого ми покликані. Великі справи складаються з маленьких, але впевнених і організованих кроків. Запрошую до співпраці!
Зіновій Свереда, доктор соціальної економіки
