Молоді, красиві люди підходили до величезної мапи, представляли свої осередки і зазначали, звідки вони приїхали. За якийсь час територія Польщі (Ґданськ, Краків, Люблін, Варшава, Вроцлав, Щецін, Перемишль), України (Київ, Крим, Донецьк, Дніпропетровськ, Луганськ, Суми, Чернігів, Маріюпіль, Чернівці, Тернопіль, Львів), Словаччини (Пряшів), Чехії (Прага), Росії (Москва, Петербург), Литви (Вільно), а навіть Башкирії (Уфа) були вкриті кольоровими позначками. Так розпочалися традиційні дні української культури в Кракові, які цього року були організовані фундацією св. Володимира — Хрестителя Київської Руси, українознавчим науковим колом студентів Ягеллонського університету.
Українська культура черговий раз показала своє багатство, різноманітність, красоту. Знову пробудила зацікавленість Польщі і допомогла зробити ще один крок до порозуміння і приязні наших народів. Дні супроводжували виставки українського церковного мистецтва з Києво-Печерської Лаври на Вавелі, ікон ХVІ-ХІХ ст. з Цевкова та з Музею Шоллайських, ікон Ю. Новосільського, графік Т. Венгриновича, малярства творців зі Львова — в Галереї українського мистецтва при фундації св. Володимира, а також виставка «Українська література в перекладах на польську мову» в Міській публічній бібліотеці.
Другий день почався з Марійної молитви, яку співала молодь перед іконою-мозаїкою Матері Божої з XII ст., яку привезла до Кракова блаженна Соломія і подарувала манастиреві Сестер-Клярисок. Другий раз звучала молитва «Отче наш» в каплиці св. Хреста в катедральному соборі на Вавелі, де в часах короля Казимира Ягеллончика виконано східні поліхромії із зображенням Причастя св. Апостолів, янгольських хорів та з кириличними написами.
Про зміни, про краще майбутнє, яке відкривається перед молоддю, з оптимізмом у дусі примирення Вернигори говорили декан філологічного факультету проф. д-р Францішек Зейка та ректори проф. д-р Кристина Дирек і проф. д-р Анджей Пельчар, який у спеціяльному вітанні, між іншим, сказав: «Виражаю визнання організаторам Днів і глибоке переконання про велику вагу таких зустрічей. Тішуся з того, що власне Ягеллонський університет є їх місцем».
Опісля студенти заспівали «Чуєш, брате мій» в місці вічного спочинку Богдана Лепкого, чиє ім’я є символом українства, вписаного в культурний пейзаж Кракова. Тут на Раковицькому цвинтарі на братських могилах пролунала «Вічна пам’ять» за упокій 1253 душ українських інтернованих та військовополонених з польсько-української та польсько-більшовицької воєн, які загинули в краківському таборі в Домб’є.
Незабутньою подією була зустріч з професором Ю. Новосільським, його думка про неможливість розділення справжнього мистецтва на сакральне і світське збудила не тільки велике зацікавлення, а навіть контроверсії. Цікавими і трохи сумними були виклади майстра чорно-білого мистецтва Т. Венгриновича і працівників фундації магістрів консервації пам’яток мистецтва Ядвіґи Стирни і Агати Мамонь. Їх кропітка, невтомна праця дає людям можливість побачити ті чудові образи, які нищено в роки непорозумінь і ворожнечі.
Наступного дня була можливість почути про творчу діяльність всіх студентських осередків. Ці матеріяли будуть надруковані в наступному випуску альманаха «Між сусідами». Друга частина відкрилась семінаром «Майбутнє польсько-українських відносин, пропозиції і завдання для вчених, творців культури, видавців, політичних, суспільних і релігійних діячів». Моє зацікавлення збудила доповідь Тадеуша Ольшанського. Він привів багато прикладів, ділянок і можливостей розвитку взаємних відносин на ґрунті обміну культурними досягненнями, тому що ця ділянка є більше «універсальною, ніж інші сфери життя». Тут було згадано і про обмін . молодіжними групами, театрами, музичними виконавцями, виставками мистців і про переклад художньої та наукової літератури, і про можливість співпраці між різними інституціями. Не менше цікавою була доповідь Стефана Вількановича, який дав аналізу відгуків польської преси на події, зв’язані з Україною, і звернувся до журналістів, публіцистів, видавців з проханням-закликом обережного використання інформації, щоб не зашкодити і не погіршити наші тільки що народжені відносини. З зичливим побоюванням про відсутність активної політики відносно Польщі серед українських політичних еліт та про брак чіткої східньої політики Польщі говорила Богуміла Бердиховська з Міністерства культури і мистецтва. В семінарі також взяли участь Р. Лужний, Я. Прокоп, О. Гнатюк, Д. Стус, Ю. Підлісний та інші.
А ввечері був концерт «1,000 років української поетичної молитви і духовної пісні про гідне життя», присвячений вшануванню річниці Незалежности України, в якому взяли участь студенти Української філології Ягеллонського університету, О. Богомолець, молодь Студентського братства «Обнова» зі Львова і хор з Перемишля під управлінням Олі Левчишин-Попович. Звучали молитви від перших до сьогоднішніх християнських поколінь на Україні. Запали в серце святі, безсмертні слова молитви Митрополита Іларіона, який звертається до князя Володимира, щоб, встав «зі сну» і глянув на плоди свого труду:
Встань.
Споглянь і на город (Київ), що сяє величністю,
споглянь на квітучі церкви,
Споглянь на зростаюче християнство,
споглянь на город,
котрий сяє і блищить від ікон святих,
котрий пахне кадилом,
котрий славлять,
в котрім чуються святі Божі співи.
І пообачивши це все, втішся і возвеселися
Та прослави доброго Бога, всього того Сотворителя.
Ідею суті інституції Церкви, себто її материнсько-опікунчих завдань, яка не залишає дітей своїх у потребі і як рідна мати переживає горе свого народу, передали студенти молитвою-плачем Богородиці під Хрестом Спасителя Кирила Турівського:
Сотворіння боліють зі мною, Сину,
Видячи несправедливе засудження Тебе на смерть.
Горе мені, дитино моя, світло і творче сотворінь.
о оплакувати нині мені?
Чи насмішки над Тобою, ч
и удари по щоці, чи биття по плечах, кайдани темниці
й оплювання святого Твого обличчя,
що Ти прийняв від беззаконників
за довершені їм добрі діла.
Останній день, морозний і соняшний. Для всіх була надана можливість взяття участи в Богослуженнях обрядів греко-католицького і православного. А пополудні було врочисте відкриття виставки ікон ХVІ-ХIХ ст. зі збірки Музею Шоллайських у Кракові. На відкритті виставки виступили Директор Народового Музею у Кракові проф. д-р А. Малкевич, організатор виставки музею Шоллайських п. В. Гумінська, голова фундації св. Володимира В. Мокрий. «Ніяке мистецтво на світі і в історії не мало такого впливу на думку, як ікона на вірних», — пригадано слова Патріярха Йосифа Сліпого. Сьогодні ми знаємо, чому була нищена ікона, і, бачачи її відродження, бачачи відродження духовности, ми згадуємо Василя Стуса, якого часто ще не пам’ятають, хоча уособлює всіх тих, хто не дочекав цієї хвилини. І було приємно і символічно почути власне тут, у Кракові, молитву В.Стуса у чудовому виконанні Ольги Богомолець з Києва: Прости ж мені, що ти, така свята, на тім огні, як свічечка, горіла… горить сосна — од низу догори сосна палає — од гори до низу.
Йде Пан-Господь. Цілуй господню ризу, ой, чорнобрива Галю, чорнобри…
Завершувались дні української культури, багато ще було зустрічей, розмов, пісень, особливо у виконанні студентів з Педагогічного інституту з Тернополя, які ледве встигли, встигли на кінець свята культури, тому що три дні їх тримали, принижуючи, на кордоні. Студенти нав’язували контакти, домовлялись про співпрацю і про нові зустрічі. Приємно було, що ці події були широко висвітлені польським радіо, пресою, телебаченням. Є надія, що внесена ще одна цеглинка в будинок зрозуміння між приреченими на себе найближчими сусідами українцями і поляками, Польщею і Україною.
Олег Алексійчук, Краків
