Шановна Редакціє!
Читаючи у Вашій газеті «Слово-дзєнік католіцкі» з 1 лютого 1993 р. ч. 7, рік 1, також прочитав на сторінці 9 про свідчення «Ради Начельней Федерації Організації Кресових» під назвою «Проти антипольського видовища в «ТВП» — польській телевізії, підписану за «Раду Начальну» керуючим Станіславом Міграшевським і секретарем Галиною Соколовською. Тому, що в цій статті подано кривдячі наклеїш під адресою тисяч тих, які були без жодної вини ув’язнені в таборі в Явожному, в роках 1947 і 1948, бо названо їх «недобитками УПА», а також подано неправдиво, що табір у Явожному був передусім для поляків, тому прошу ласкаво про поміщення у Вашій газеті «Слово…» моє виясненя у цій справі.
Припускаю, що автори цієї статті не написали свідомо стільки кривдячої неправди про карний табір у Явожному, бо хіба самі там не були, тільки просто так були через когось впроваджені в блуд, очевидно комусь, невідомо, для чого, залежало на тому, щоб про жорстокості, там доконані на тисячах невинних людей, не довідалось правди польське суспільство. Я, як один з тих тисяч, який пережив те все з усіма іншими в’язнями, вважаю, що маю не тільки право, але рівнож і моральний обов’язок забрати голос у цій справі й поінформувати, як направду ця справа виглядала. На жаль, з причин мого здоров’я я не міг цього зробити скоріше.
Не є правдою, як це виразно випливає з вищезгаданої статті, що в таборі Явожному в роках 1947 і 1948, бо про те, що в тих роках діялось в таборі, говорено в телевізії, «перебували тільки недобитки УПА, і що в цьому таборі ув’язнювано передусім поляків», як твердять автори цієї статті (?). На якій підставі таке фальшиве твердження? Знаю, що є фактом, що в часі акції «Вісла» в 1947 р. ув’язнено там біля чотирьох тисяч українців, жінок і мужчин разом з малими дітьми і малолітньою молодцю, а також вагітних жінок, які родили дітей в таборі, а також і осіб старшого віку. Так, це правдиво виглядали, ті «недобитки УПА», як це фальшиво подано у вищезгаданій статті. Серед арештованих було там 27 священиків (22 греко-католиків і 5 православних).
Офіційно говорилось, що їх ув’язнено там тому, бо співпрацювали з Українською Повстанською Армією (УПА), що одначе не було правдою, бо ж ув’язнено там не тільки тих, які жили там, де діяла УПА, але також і з тих теренів, де УПА взагалі не діяла, а також і тих, які не мали жодного пов’язання з УПА. Що так в дійсності було, свідчить незаперечний факт, що серед ув’язнених у таборі Явожному порівняльно дуже малий відсоток ув’язнених піддано під військовий суд, незалежно від дуже брутального слідства, в часі якого немилосердно бито переслухуваних і застосовувано, як твердять тортуровані, різні жорстокі тортури. Безвиглядна більшість, тисячі ув’язнених виявились зовсім невинними, і при кінці 1947 року розпочато масове звільнення невинних з табору. Однак, залишено там ще на цілий рік священиків і інших інтелігентів, хоч було дуже добре відомо, що і вони також зовсім невинні. Однак, поки почато звільняти з табору цілком невинних, то згинуло там з голоду і різних тортур, а також із знущання над в’язнями таборової служби біля 160 осіб, а багато з них померло після звільнення, бо так були змальтретовані й виснажені.
Які були умови у тому таборі, говорить факт, що багато в’язнів, заледве після кількох місяців побуту в таборі, пухли з голоду і падали мертві на площі під час апелю. Хіба не буде пересадою сказати, що під тим оглядом (підкреслюю слово «під тим оглядом») табір в Явожному був гірший від німецького табору смерти в Освєнцімі, бо там деякі в’язні пережили і п’ять літ, а в Явожному заледве по кількох місяцях гинули з голоду.
В часі акції «Вісла» я був також арештований при кінці травня 1947 p., коли я приїхав попрощатись з моєю мамою і родиною, яких виселювано з їх родинного села Гладишова, на західній Лемиківщині, з тодішнього Горлицького повіту. Виселену родину, вже заладовану до вагонів, застав на станції в Загуржанах біля Горлиць. Працівник (Уряд Безпеки), який мене там на станції заарештував, запитав, чи я є римо-католицьким священиком чи греко-католицьким, а коли я відповів, що греко-католик, то цинічно усміхнувся і сказав: «То нам вистачає».
Це була єдина причина мого ув’язнення і заслання до карного табору в Явожному, що народився греко-католиком, а не римо-католиком, бо через цілий час ув’язнення не поставлено мені жодною, навіть найменшого закиду якоїсь вини, бо ж її не було.
Дуже добре було відомо, що я цілий час працював на західній Лемківщині, останньо в Новій Всі, коло Криниці, де УПА взагалі не діяла. Рівнож дуже добре відомо, що я і мої парафіяни жили в повній згоді, а навіть приязні з місцевими поляками, і що на тому терені не загинув з рук лемків ані один поляк. Не помогла рівнож інтервенція св.п. священика прелата Літвіна, римо-католицького пароха в Горлицях, який, знаючи мене, знав дуже добре, що я є цілком невинний, і для цього інтервенював у моїй справі в УБ (Уряд Безпеки), де, однак, було йому сказано, щоб не мішався до тої справи.
Коли по двох тижнях побуту в УБ в Горлицях вивезено мене, разом з іншими в’язнями з цілої околиці, в товаровому вагоні до табору в Явожному, щойно годі там на Шлеську, в часі постою на залізничній станції, обкидано наш вагон камінням з окриками, що в тому вагоні їдуть бандити, які мордували поляків. Комусь залежало на тому, щоб була така опінія про ув’язнених. Зроблено це щойно на Шлеську, коли ж в місцевостях, з котрих нас забрано, ніхто з поляків не повірив би в такі злочинства, коли місцеві поляки дуже добре знали, що це є неправда. Коли припроваджено нас на залізничну станцію в Щаковей під дуже сильною ескортою до табору в Явожному і поставлено нас на таборовій площі, то прийшов до нас якийсь капітан і, звертаючись до нас, священиків, бо зі мною був також ув’язнений священик пробощ Ян Булат з села Бартне, біля Горлиць, такими словами, в дуже гострому тоні: «То ви, священики, є тому всьому винні, бо ви намовляли і заохочували своїх вірних, щоб бомбардували поляків. Ви передусім за це все відповідаєте». Коли я на його закиди вияснив йому, що я цілий час працював як священик на західній Лемківщині в повіті Новосендецькім і що там лемки жили з поляками в цілковитій злагоді і що там не загинув ані один поляк з рук лемків, то тоді він із здивуванням, сильно поденервований, вигукнув: «До чорта — кого нам тут привезли?».
Очевидно ціла таборова служба, разом з офіцерами, була кимось так поінформована, що всі в’язні, яких привезено до табору,— то бандити українці, які мордували поляків. Рівнож під час розмови з одним з бльокових, який був зичливо до нас наставлений, а якому я вияснив, що є тут ув’язнені цілком невинні люди, в секреті сказав: «… але отець навіть собі не може уявити, що тут про вас говорять і яке тут є до вас вороже наставлення». З того випливає ясно, що комусь залежало на тому, щоб була про нас така опінія. Так поінформована таборова служба фактично всіх в’язнів вважала за бандитів і вбивців поляків. До знущання над в’язнями заангажовано садистів, які мали велику приємність у знущанні над безборонними в’язнями. Для справедливости треба однак сказати, що були між ними і шляхетні люди, але це були винятки.
Повертаючись до вищезгаданої статті у справі польського телевізійного фільму, то припускаю, що тут зайшло якесь дуже велике непорозуміння, коли ж цей фільм, який надавала польська телевізія дня 11 січня б.p., не був абсолютно «антипольським видовищем, до сіяння нової неправди, для практикування диверсії і перфідної антипольської Пропаганди», як це зовсім помилково і просто наклепницько твердять автори статті (?!). Цей фільм у жодному випадку не був антипольським, коли ж нічого злого і неправдивого не говорив ані про Польщу, ані під адресу сучасних поляків. Цей фільм тільки інформував про те, як дуже шовіністично і просто злочинно тодішня комуністична влада нищила польських громадян української національності! при помочі акції «Вісла», а також карного табору в Явожному, який для багатьох, цілком невинних в’язнів був табором смерти.
Тим більше не розумію, чому так дуже денервує авторів тієї статті, як рівнож й інших авторів, які, пишучи на цю тему в інших часописах, обкидають їддю ненависти і називають «полякожерцями, засліпленими ненавистю до поляків» (?), тих, які польська телевізія попросила, щоб поінформували телеглядачів про те, що вони самі пережили в таборі Явожному, тільки для того, щоб говорили правду. Це є дуже дивним і застрашаючим, кому сьогодні і для чого так дуже залежить на тому, щоб тушувати і закривати злочинства тодішньої комуністичної влади, яка нищила не тільки польських громадян української національности, але також і поляків, великих патріотів і народніх героїв, що не згоджувались з накиненим комуністичним режимом і боролися за правдиво незалежну і вільну Польщу, з рядів Армії Крайової. Не знаю, чи ці автори, так дуже негативно наставлені до українців, здають собі справу з того, як це дуже шкодить справжньому поєднанню і згоді між поляками і українцями, що сьогодні є так дуже потрібне одним і другим. Рівнож не знаю, чи вони здають собі справу з того, що до поєднання і згоди не гуди дорога, коли ж то дуже шкодить не тільки українцям у Польщі, але також і їх землякам, полякам, що живуть на Україні, бо воші читають не тільки в Польщі, але рівнож і в Україні про відомі не дуже побажані наслідки.
Сьогодні, дякуючи Богу, цей страшний кошмар минулих літ, які пережили обидва народи, польський і український, у великій мірі з того приводу, що забуто про те, що від нікого не залежало, хто ким народився, а рівнож забуто про те, що кожна людина, незалежно, ким він народився, є Божою дитиною, а ще більше всі ми є Божими дітьми, ми є брати, які взаємно повинні любити і шанувати себе. Дуже часто також забуваємо і про те, що правдивий патріотизм полягає в тому, щоб любити своє, і як треба, то навіть, своє життя належить віддати для свого народу, але ніколи не вільно цього робити з кривдою іншого народу, бо тоді це вже не є шляхетний патріотизм, але дуже грішний шовінізм. Поза тим кожна людина з наказу самого Бога є зобов’язана бути патріотом, але не шовіністом.
Тепер, завдяки Богу, найвища державна влада як у Польщі, так і в Україні, роблять все, що є в їх силах, щоб ті два великі слов’янські і християнські народи жили з собою у зі оді і взаємно себе шанували. Це є конечне, коли сьогодні є такі виняткові ситуації,яких хіба ще ніколи в історії тих двох народів не було. Цього не можна легковажити, бо це може закінчитись дуже трагічно і для одних, і для других. Дуже добре розумію і дуже сердечно співчуваю тим всім, які пережили свою особисту трагедію з причин непорозумінь в минулому, але помимо цього не вільно ніколи і нікому, говорячи чи пишучи на ці теми, послуговуватись неправдою, а тим більше кидати наклепи на невинних людей. Стараймося разом не допустити до того, що було в минулому, коли з нашої незгоди, часто спровокованої іншими, завжди користав хтось третій, для великої шкоди одних і других.
Є великою радістю, яка наповняє великим оптимізмом, дякуючи Богу, що сьогодні є також багато позитивних висловів на цю тему, які з’явились на шпальтах різних газет, які виразно свідчать, що при добрій волі одних і других можна прийти до порозуміння, жити в згоді, а навіть у правдивій християнській любові так, як нам, християнам, наказав Ісус Христос, навчаючи нас, що найбільшою і найважливішою Заповіддю Божою є любов Бога і ближнього. По цьому можна буде пізнати, чи хтось є правдивим християнином, наскільки буде любити свого ближнього, як себе самого. Дай Боже, щоб ця взаємна любов і взаємна пошана запанували між нашими братніми народами, що напевно буде великою користю для нас і наших потомків.
Бувший в’язень табору в Явожні
о. Стефан Дзюбина
Перемишль, дня 23 лютого 1993 р.
П.С. Цей лист був написаний польською мовою і спрямований до польської газети, нам не відомо, чи був надрукований. Друкуємо його в українському перекладі.
Редакція
