Високопреосвященні і Преосвященні Владики! Всесвітліші Отці!
Преподобні Ченці і Черниці!
Високодостойні Представники Влади!
Високоповажані Представники Дипломатичного Корпусу!
Шановні Гості Києва!
Віддавши хвалу Господеві на Володимирській Гірці перед пам’ятником хрестителя Руси-України Великим князем Володимиром і помолившись за єдність Церкви і народу та подякувавши Господеві за дар волі, свободи і незалежности для нашої батьківщини — України, зібралися ми всі тут разом за нашим древнім літургічним звичаєм при трапезі любови.
Ціль нашого поновного прибуття до нашої столиці Києва — загально відома: освятити землю під будову майбутнього Патріяршого Собору Української Греко-католицької Церкви.
Вже два роки добігає, відколи наша Держава стала незалежною, і стільки вже часу минуло, відколи я неодноразово висловлював на руки Президента нашої Держави і його представників палке бажання Української Греко-католицької Церкви мати свій власний храм у Києві. Дивно це є, що досьогодні ми, як друга найбільша конфесія України, що наша Церква, яка дала стільки доказів своєї вірности українському народові і справі незалежности, не дочекалася ще сьогодні свого власного храму в столиці України. І це діється тоді, коли одержують приміщення, виділяються землі різним релігійним громадам і організаціям, які або чужі, або мало чим причинилися для створення нашої державности. Отож користаю з цієї нагоди, без будь-яких почувань гіркоти і жалю, висловити це, що я заявив усно і на письмі Президентові Леонідові Кравчукові і всім чільним представникам Уряду України ще 23 травня 1991 року: «Ми очікуємо, як Церква українського народу бодай один греко-католицький храм у столиці України — Києві. Слід пам’ятати, що Берестейське Поєднання 1596 року підписував Київський Митрополит і владики центральних земель України, що Видубицький манастир був відбудований греко-католицькими вірними. Тому і Главі цієї Церкви належиться окрема резиденція в Києві з відповідною канцелярією і приміщеннями для полагодження зв’язків і різних справ, які належать до Української Греко-католицької Церкви». Оцю мою заяву, шановні присутні, я поновлюю сьогодні ще раз і роблю це в присутності нашої ієрархії, представника Святішого Отця в Україні і вас усіх тут присутніх.
І саме цей факт, що ми зібралися тут так чисельно разом, свідчить про це, що ми бажаємо помогти нашій Владі виконати це рішення. З почуттям справжнього зворушення ми спостерігали, як творився цей комітет по будові нашого майбутнього Патріяршого Собору тут у Києві. До нього, як знаєте, входять представники різних віровизнань: православні і греко-католики, віруючі і невіруючі, владики, священики і миряни, українці з України і з поселень. Всі ми наче інтуїтивно відчули, що слід поставити цій аномалії кінець, і що Греко-католицькій Церкві належиться мати бодай один гідний храм у Києві і слід здвигнути на гідному місці свій Патріярший Собор.
Отож, з цієї нагоди, без того, що вичислятиму всім тим, що докладали, докладають чи докладатимуть своїх зусиль для цієї цілі, я бажаю висловити нашу якнайсердечнішу подяку. Бажаю ще раз запевнити всіх присутніх, головно представників нашої Влади, що цей наш Собор має саме збирати усіх нас, має об’єднувати всіх нас у братній любові, у плеканні тих почувань єдности Церкви і народу, про які так вдумливо поучали великі наші попередники: Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький і Блаженніший Патріярх Йосиф Сліпий. Ми сьогодні молилися на Володимирській Гірці за цю єдність, щоб між православними і католиками України дійшло до справжнього братнього екуменічного діялогу для остаточного досягнення нашої мети — єдности Церкви в Україні в одному стаді і під одним пастирем.
Завтра відслужимо Божественну Літургію в Кирилівській церкві*, і хочу вірити, що це буде початком того, що наші вірні у нашій столиці вже матимуть свій постійний храм для богопочитання. Я закликаю наших православних братів та сестер не боятися нас і перебороти пересуди минулого, які були побудовані нашими противниками упродовж невідрадної нашої історії. Нас далеко більше єднає, ніж роз’єднує, ми не бажаємо нікого поглинути, ми хочемо лише взаємно краще пізнати себе і збагатитися. Це є дух цього справжнього екуменізму, про який нас навчає II Ватиканський Собор і якого так бажає наш Вселенський Архиєрей Папа Іван-Павло II. Як Церква, ми є на світі не для того, щоб нам служили, але «щоб послужити і дати життя своє, як викуп за багатьох» (Мт. 20, 28). Якщо ми розглядатимемо присутність Церкви в дусі служіння, а не володіння, то багато непорозумінь розв’яжеться у майбутньому. І врешті, хочу ще раз запевнити вас, що Українська Греко-католицька Церква завжди стоятиме в обороні основних людських прав свого народу. Сини і дочки нашої Церкви давали і дають доказ своєї вірности волі, свободі і незалежності України. На тих позиціях ми стоятимемо завжди. Бо, як поучав нас Слуга Божий Митрополит Андрей — у народі наша сила. Отож у тому наміренні за живу присутність Греко-католицької Церкви в столиці України, за здвигнення нашого Патріяршого собору, як вислів вдячности благодітелям і ктиторам нашого Патріяршого Собору з України із поселень, за волю, свободу L незалежність українського народу я підношу свій тост.
І сотвори Господи многая і благая літа!
* На жаль, Св. Літургія в Кирилівській церкві, як було узгоджено з офіційними державними чинниками, не відбулась, бо православні демонстранти загородили вхід до церкви, про що була інформація у попередньому числі журнала «Патріярхат»
Редакція
