30 років тому, в лютому 1963 р. звершилась подія, яка мала величезний впливи на дальшу долю Української Католицької Церкви. За волею Божою, наполегливими стараннями Папи Івана XXIII та іншими особами, главу УКЦеркви, довголітнього страдника радянських концентраційних таборів, звільнено із заслання.
З цим виїздом пов’язане також 30-ліття таємного уділення архиєрейських свячень єп. В. Величковському, чим Блаженніший забезпечив апостольське наслідство для УКЦеркви в Україні.
Після довшого лікування ран і обморожень, Блаженніший написав листа на 9 сторінок 2 квітня 1963 р. до Конгрегації Св. Офіціюм, довідавшись, що припинено беатифікаційний процес Слуги Божого Митрополита Андрея. У наслідку секретар конгрегації кард. Оттавіяні зняв заборону та дозволив відновити беатифікаційний процес. «Потім Блаженніший Йосиф зложив, як свідок, свої зізнання перед римським церковним трибуналом про Сл. Божого митр. Андрея на 13 сторінок, а в 1975 році, коли в руки потрапив йому том із зізнанням польських свідків, написав спростування закидів польських свідків проти митрополита Андрея» (Владика Іван Хома, «Патріярхат», вересень 1989 p., ст. 5).
У 1963 році відбувся перший Синод УКЦеркви (до приїзду Блаженнішого відбувалися тільки конференції, постанови яких не були обов’язковими). У цьому Синоді брало участь 17 владик; відбуто під проводом Блаженнішого 9 щотижневих сесій, почавши від 28 вересня 1963 р. Цьому першому Синодові напевно будуть ще присвячені різні статті із ширшим його насвітленням не тільки у зв’язку з його 30-літтям, але також тому, що це був один з угольних каменів започаткування стремлінь УКЦеркви до єдности в Патріярхаті.
Дня 11 жовтня 1963 року Блаженніший виголосив історичного значення промову підчас Ватиканського Собору. Тоді він висунув справу важливости піднесення нашої Церкви-мучениці до гідности патріярхату, що присутні соборові отці схвалили спонтанними довготривалими оплесками. Це було віддзеркалено у світовій пресі, яка вже тоді писала про Блаженнішого як про Патріярха. Писала також про страждання українського народу під московською окупацією, про мученицьку смерть владик, священиків та сотень тисяч вірних.
При кінці 1963 року Патріярх Йосиф видав грамоту оснування Українського Католицького Університету, із датою 8 грудня. Патріярх Йосиф не раз говорив і писав про важливість української науки у вихованні не тільки священиків, але й мирян. І дійсно, питомці, які студіювали також в УКУ в Римі є під сучасну пору опорою нашої церкви, є священиками-патріотами. УКУ опісля розвинуло велику видавничу діяльність. Протягом років Патріярх Йосиф радив відкладати для України деяку кількість кожної друкованої книжки. Після проголошення незалежности України богословські й наукові книги перевезено до Львова.
Вже, видаючи грамоту оснування УКУ, Патріярх Йосиф плянував збудувати собор Святої Софії у Римі, який був би прибіжищем паломників і осередком українського центру. Отже до тих важних дат, що їх 30-ліття відзначати будемо цього року, буде належати дата оснування УКУ в Римі.
Цього року сповниться 25 років від першої ґльобальної подорожі Патріярха Йосифа до країн північної і південної Америки, яка почалась приїздом до Торонто 14 червня 1968 р. на запрошення єп. Ізидора Борецького. Всюди вітали Патріярха Йосифа багатотисячні маси. Ця важлива подорож, яка у великій мірі причинилася до сповільнення асиміляційного процесу та до відчуття єдности із переслідуваною Церквою в Україні, тривала понад три місяці. Тоді Патріярх вже мав 77 років і напевно нелегко було йому переносити труднощі цієї довгої утяжливої подорожі, але робив це він для добра Церкви, яку Господь доручив його опіці.
При тому не слід забувати, що під час тих довготривалих подорожей Патріярх Йосиф мав можливість зустрічатись із високими церковними і світськими достойниками різних народів і завжди використовував ті зустрічі, щоб поінформувати їх про великі страждання українського народу. Як в часі Ватиканського Собору, так і в різних країнах нашого поселення до Патріярха Йосифа із великою пошаною ставились визначні чужинці.
Цей рік дає нам нагоду пом’янути Патріярха Йосифа, якого Господь зберіг для нас в ті тяжкі часи та допомагав йому обороняти єдність і права УКЦеркви.
Дарія Кузик
