Паніматка Володимира Смик, дружина о. крилошанина Богдана Смика, відійшла на вічний спочинок у вівторок, 20 жовтня 1992 року, в Ютиці, Нью-Йорк. Ютика втратила дуже активну патріярхальницю, громадянку та українську патріотку.
Паніматка Володимира вперше побачила світ 15 лютого 1914 року в побожній родині о. Якова і Олени з Вітошинських-Заяць. Спокійно проживала в любові і радості своєї прикладної сім’ї. Коли, одначе, сповнилось їй тільки п’ять років, як безжурне та щасливе життя нагло обірвалось, і вона стала сиротою.
Батько покійної був диригентом богословів у Львові й відомим композитором релігійних і церковних пісень. Її мати також була музикальна, і Володимира вже в ранніх роках перейняла любов до музики від своїх батьків, а головно до чарівної української пісні. Сама ж вона грала на піяніно, була обдарована гарним голосом, любила співати, залюбки вчила молодь і старших українських пісень.
Володимира вийшла заміж за о. крилошанина Богдана Смика 25 жовтня 1936 року в Україні. Молоде подружжя переїхало на велику парафію на золотому Поділлі, що обіймала Добромітку, Гущани, Лозівку і Чагарі Збаражські. Коли у воєнні хуртовини вже наблизились більшовицькі «визволителі», молоде подружжя, захищаючи своє життя і життя ще маленьких дітей, мусіло залишити рідну Україну, яку вони так безмежно любили, і в 1944 році подались на захід у незнане майбутнє. Недовго зупинились вони у Височанах на Лемківщині та й у Команчі, а з наближенням Червоної Армії вони виїхали до Ґрацу в Австрії, тоді до Берліну і Зальфельду в Тюрінгії, а коли затихли гармати і закінчилась Друга світова війна, вони осіли в Міттенвальді. До Америки Володимира із своєю сім’єю прибула 1950 року до своєї родини, дякоучителя Йосифа Заяця в Сиракюзах.
У травні 1952 року о. крилошанин Богдан перебрав парафію св. Володимира Великого у Ютиці, і родина переїхала на парафію. Негайно Володимира включилась у церковне, громадське і пластове життя у молодій парафії. Покійна стала найбільш активною громадянкою, і без неї не відбулась майже ні одна програма. Вона була працьовитою, чесною, відданою і життєдайною людиною. Крім домашньої праці виховувала дітей у любові до України, її традицій, звичаїв і обичаїв та української пісні й історії, безмежно любила свою сім’ю, дітей і внуків, ревно помагала отцеві у його праці та завжди знаходила час на церковну, пластову й громадську працю.
Як взірцева пластунка вона провадила Пласт в Ютиці, вчила дітей у школі українознавства не тільки української мови, історії чи літератури, але й української пісні. Вона зуміла защепити у юних серцях любов і пошану до всього українського і до пісні. Її улюбленим пластовим ансамблем були «Соловейки». Володимира дуже любила поезію і завжди залюбки її читала на програмах. Покійна належала до Сестрицтва, чулась дуже щасливою, що дожилась побачити Україну самостійною. Була працьовита патріярхальниця і ще дуже хотіла, щоб наша Церква одержала Патріярхат, та, на жаль, того не діждалася. Покійна належала до багатьох світських організацій. Вона мала сенс гумору і розраджувала людей як на сцені, так і в товаристві.
У вщерть наповненому заведенні Варвари Ричек була відправлена Панахида в п’ятницю, 23 жовтня, а в суботу, 24 жовтня, у переповненій церкві св. Володимира Великого в Ютиці відбулась заупокійна Літургія, де парафіяни, брати православні, гості та родина молилися за душу покійної Володимири. В похоронних богослуженнях взяли участь о. декан Карло Меззомо, який у церкві дуже гарно попроїдав покійну, а отцеві Богданові, його родині і парафіянам зложив щирі співчуття. Були приявні також о. крилошанин Еміль Шараневич та о. монсіньйор Роман Ґолемба і священики Петро Дудяк, Едвард Янґ, Володимир Марущак, Кирило Ангелов, Филип Вайнер, Василь Гринів з України та Еміль Якубік, український приятель. Старший пластун Марко Ликтей тримав хрест, а Катруся Мельник і Христя Ликтей були в пластових одностроях.
Після похоронів у церковній авдиторії відбулася тризна, якою провадив муж довір’я проф. Ярослав Ликтей. При головному столі сиділи о. крилошанин Богдан, сини Олександер з дружиною Оленкою з роду Ромах, Ростислав з Марічкою, доня Таня із мужем Романом Назаревичем та священики. Внуки та племінниця з України Орися Яновська сиділи при окремому столі спереду.
Прощали покійну Володимиру о. Кирило Ангелов, проф. Богдан Рабій, голова УККА ютицького відділу, проф. Ярослава Томич, голова СУА в Ютиці, інж. Іван Федорняк від СУМА і Материнського Кружка, Осип Ліщинський, голова ООЧСУ і від Визвольного Фронту, Оксана Бережницька від Патріярхального Товариства і від Товариства Св. Софія, сват Анатоль Ромах від Пласту, Оля Кобзар від гантерців і подруг та на кінці муж довір’я Ликтей від учительського складу, мужів довір’я, церковного комітету і цілої жалобної громади. У похоронах взяли участь православні брати і сестри та о. Йосиф Копчак, парох української православної церкви святих Петра і Павла в Ютиці. Були також приятелі і знайомі з Гантеру, Джонсон Ситі, Бінґгамптону, Рочестеру, Сиракюз, Кергонксону, Вотервліту, Трої, Рому, Геркімеру, Амстердаму, Боффало й інші.
Накінець о. парох Богдан подякував за присутність і за молитви за душу покійної та поділився деякими думками про свою дорогу вже покійну дружину та їхнє пережиття, а пластунам подякував, що вони біля могили взялись за руки і, згідно з пластовим звичаєм, востаннє покійній заспівали «Ніч вже йде…» і на домовину, вкриту червоною калиною, поклали свої квіти любови.
На завершення тризни муж довір’я Ликтей всім подякував та просив про молитви за спокій душі покійної.
Ярослав Ликтей
