(Враження з похоронних відправ за душу бл.п. Митрофорного Протоієрея
о. Маріяна Бутринського, настоятеля парафії свв. Володимира і Ольги в Чікаґо,
визначного церковного, громадського і Патріярхального діяча)
Можемо сміло сказати, що вартість життя кожної людини можна найкраще зміряти величиною прогалини, яку вона залишила по собі після смерти. Американська приповідка каже, що «ніхто не є незаступимий». Може воно і так, але деколи тяжко уявити собі, щоб можна повністю заступити велику, вартісну, ідейну і працьовиту людину, і такою людиною був бл.п. о. Мітрат Маріян Бутринський.
Після довгої важкої невилічимої недуги упокоївся у Бозі наш улюблений о. Настоятель 20 липня 1992 року. Похоронено його 24 липня на цвинтарі св. Миколая в Чікаго при великому здвизі народу, багатьох священиків, дияконів, під проводом нашого чікаґського Владики, Преосв. Іннокентія. Кажуть, що на цьому цвинтарі не було ще ніколи такого величавого похорону. Організатором цього зразково переведеного похорону був о. Мирон Панчук, найближчий співробітник і заступник о. Настоятеля.
Парафіяни, прихожани, приятелі і знайомі Покійного отця мали нагоду попрощатися з ним під час триденних священичих похоронних відправ. Ці богослужби є надзвичайно зворушливі, вони залишають на учасниках незатерте враження своїм молитовним співом, багатою символікою і глибоким богословським змістом. Хоч тематика смерти домінує в цих відправах, то час від часу відзиваються також і мотиви воскресної благовісті, що мов проміння сходячого сонця проникають крізь смертну темряву: «Воскреснуть мертві і стануть ті, що в гробах, і всі земнородні возрадуються» (Пісня 5, Ірмос).
Похоронні відправи почалися в середу, 22 липня о годині 1-ій пополудні в похоронному заведенні Музики. Священики одягнули тлінні останки покійного отця Мітрата у священичі ризи і відслужили Панахиду. Увечері о год. 6-ій відбулася урочиста Панахида при участі парафіяльного хору «Прометей» під орудою мґра Наді Савин. Від парафії свв. Володимира і Ольги прощав покійного о. Настоятеля головний радний, мгр Е. Басюк. В англійській мові промовляв д-р А. Бровар. Після Панахиди врочисто з процесією перенесено тлінні останки покійного отця до собору свв. Володимира і Ольги: до цього собору, який він вибудував, яким так дуже піклувався, постарався про внутрішню обстановку, прекрасні мальовила, імпозантний іконостас, в якому він величав Всевишнього своїм чарівним співом та виголошував глибокі змістом релігійно-патріотичні проповіді.
Почалися традиційні старовинні обряди священичих похоронів. Мельодійний спів священиків переплітався з дзвінкими відповідями молодіжного крилосу. Крім парафіяльного хору «Прометей» у похоронних відправах брав участь також чоловічий хор «Сурма» під орудою проф. Р. Андрушка. Тяжко було повірити, що між тими служителями-священиками немає вже нашого енергійного, меткого, співучого отця, який так дуже любив наші церковні богослужби і все брав у них участь і проводив ними, як у радісних відправах, так і в сумних, похоронних.
Велика популярність покійного о. Маріяна і сум по його втраті зібрали біля його домовини приблизно 40 священиків (між ними 3-х митратів), 6 дияконів і велике число вірних. Очолювані чікаґським Владикою, Преосв. Іннокентієм, ми всі попрощали покійного отця гідно, з пошаною і любов’ю та відпровадили на вічний спочинок.
Хочемо вірити, що цей великий моральний авторитет Покійника є у великій мірі зв’язаний також з парафією свв. Володимира і Ольги, з цією «мініятюрою помісности», першою патріяршою парафією, яка все була вірною великим ідеалам свого Основника, Опікуна і Духовного Батька — Патріярха Йосифа. Віримо, що ця парафія далі продовжуватиме свою шляхетну працю: бути світильником в часах духової темряви, служити дороговказом серед ідеологічних манівців. Це буде також і найкраще пошанування пам’яти покійного отця настоятеля.
У четвер, 23 липня, після Божественної Літургії відправив Панахиду в сослуженні 3-х священиків український православний Митрополит Константин з катедрального храму св. Володимира. Покійний отець нав’язав дружні взаємовідносини з православними українцями ще в часах п’ятирічного перебування нашої парафії у православній катедрі. На похоронних відправах був присутній також пастор Гарбузюк.
Під час вечірніх богослужб попрощав покійного о. Маріяна наш колишній душпастир, ревний співробітник о. Мітрата і відомий золотоустий проповідник о. Іван Кротець. Говорив про велику втрату, якої зазнала ціла наша парафія після смерти о. Настоятеля, який був не тільки примірним священиком, але також громадським діячем, великим українським патріотом та послідовником ідей Патріярха Йосифа. Але пригадав о. Іван також і євангельські слова про пшеничне зерно, яке мусить впасти в землю і зігнити, щоб принести рясний плід. Також і наша парафія мусить не тільки продовжувати, але ще і посилити свою працю, щоб це добре зерно, засіяне о. Мітратом, виросло і помножилося для добра Української Церкви і українського народу.
Вкінці прийшов найсумніший, останній день похоронних відправ і самого похорону, день 24 липня: у цей день покійний отець навіки попрощався з нашою громадою, зі своєю улюбленою парафією, зі своїм величавим собором. На Божественній Літургії Владика Іннокентій виголосив прощальну гомілію. Почав свою проповідь зворушливими словами похоронної стихири: «Ось лежу, мої возлюблені браття, посеред усіх, мовчазний та безголосий… очі погасли і не бачуть ридаючих, слух не сприймає плачу опечалених, ніс не чує кадильного запаху, але правдива любов ніколи не вмирає». Владика зобразив покійного отця як доброго пастиря, як примірного українського католицького священика, який служив своїм парафіянам словом, ділом, добрим прикладом; він редагував Церковний Вісник, опрацьовував радіопрограми, навчав дітей у школі.
Для всіх знаходив час, добру пораду, слова потіхи. Преосвященний Іннокентій наголосив також важну проблему священичих покликань, бо без добрих українських священиків, таких, яким був покійний о. Маріян, ми не збережемо своєї церковної і національної ідентичности.
І тут треба з гордістю підкреслити, що під духовною опікою покійного отця виховалося 9 молодих священиків, які були питомцями своєрідної нашої парафіяльної духовної семінарії, при філії УКУ. їхня наука була не тільки теоретична, але і практична: брали участь у парафіяльному житті, співали під час богослужб, вчилися плекати красу і велич східнього обряду, організували молодь тощо. З’їхалися вони тепер з різних частин Америки, Канади, а також і з Европи, щоб віддати останню прислугу своєму виховникові і опікунові.
Крім згаданого вже о. Івана Кротеця, прибули також наші давніші душпастирі, співробітники о. Маріяна: о. мітр. д-р Іван Тилявський з Флоріди і о. мітр. Зенон Злочовський з Філадельфії. Приїхав також особистий приятель о. Маріяна, товариш його дитячих і молодечих літ, о. крил. Ю. Ковальський з Канади.
Невимовний жаль стиснув наші груди, коли прийшла хвилина «останнього цілування», коли ми ще могли востаннє діткнутися покійного отця і попрощатися з ним. А вже вершком цих жалобних настроїв було помазання св. єлеєм обличчя покійного о. мітрата, покладення воздуху і закриття домовини. Ще останній обхід з домовиною довкола церкви, а тоді похід вирушив на цвинтар.
Над відкритим гробом відправлено ще останню Панахиду, відспівану усіма людьми, останнє «Вічная пам’ять», жалобна пісня «Чуєш, брате мій», і домовину з покійним о. мітратом спущено в могильну яму, в яку посипалися також квіти і грудки землі. Тлінні останки незабутнього і дорогого о. Маріяна спочили у темному гробі, але дух його відійшов до Небесного Отця, щоб молитися там і випрошувати багато ласк для рідної Церкви, рідного українського народу і своєї улюбленої парафії.
Після похорону відбулися поминки Покійного в Культурному Осередку. Ці жалобні сходини відкрив Владика Іннокентій молитвою, а тоді проводив ними проф. В. Маркусь. Відчитувано вислови співчуття та виголошувано короткі промови. З канцелярії Блаженнішого Патріярха прийшов лист, в якому наш Глава наголошував великі заслуги покійного отця та його вірність ідеалам Патріярха Йосифа. В подібному дусі написав також добрий приятель о. Маріяна, о. д-р Іван Дацько. О. Архимандрит Любомир Гузар вияснив у листі причини своєї несприсутности і підкреслив, що далекосяжні візії Патріярха Йосифа, реалізовані покійним отцем, — це не якісь утопійні мрії, але тверда істина. Прийшли також кондоленції з далекої Греції, від Архиєпископа Атен, якого наш покійний отець відвідав з групою прочан в 1988 році і який був також гостем у нашому соборі.
Від Парафіяльної Ради прощала отця п. Орися Гарасовська, називаючи отця духовним батьком парафії. Від української православної катедральної парафії св. Володимира промовляв проф. М. Семчишин, а останній настоятель цієї парафії, о. прот. С. Жемчух вислав окремий лист. О. мітр. Б. Остапович передав слова співчуття від Владики Ізидора та дуже поетично і зворушливо порівнював життя покійного отця з терновим вінком, що ніколи не в’яне. Від колишніх наших питомців промовляв о. д-р А. Чировський, який вказав на важливість ідей о. Маріяна та недоцінювання їх деякими нашими церковними чинниками. Дуже цікаво розповідав про життя покійного отця його найближчий приятель о. крил. Ю.Ковальський, який знав о. Маріяна ще з дитячих літ.
Від Світового Патріярхального Об’єднання промовляв голова, інж. Василь Колодчин, а від Патріярхального Т-ва в США прощала покійного отця п. Рома Гайда. Промовці вказували на покійного отця, як на великого і ревного промотора патріярхальних і помісних ідей. Від братньої парафії св. Михаїла у Філядельфії, як також і від адміністрації журналу «Патріярхат» прощав покійного д-р В. Пушкар, який пригадав, що наш отець був опікуном не тільки нашої чікаґської, але усіх патріярших парафій. Від іншої патріяршої парафії, св. Покрови в Пармі, зложив вислови співчуття о. Є. Крупка, а в листі від Парафіяльної Ради цієї ж парафії із вдячністю згадано про велику моральну поміч отця мітрата в початках існування святопокровської парафії.
Від дивізійників прощав о. Маріяна, як колишнього вояка-юнака, мгр Р. Припхан, а від відділу УККА в Чікаго — інж. О. Бараник, підкреслюючи великий український патріотизм покійного отця Адв. Ю. Куляс говорив про велику тактовність отця в полагоджуванні спірних питань.
Вкінці зворушливу подяку від родини зложила племінниця отця, д-р Марта Кобрин із Львова, яка дякувала всім, як організаціям, так і поодиноким людям, що якимнебудь способом причинилися до переведення похорону, приготування гостини та звеличання пам’яти покійного отця.
Покійний о. мітрат багато терпінь зазнав у своєму житті, а вже зокрема в останніх роках. Терпів тяжкі фізичні болі, спричинені недугою, але терпів також і духово з приводу постійних порушувань Ватиканом наших помісних прав, загарбання нашої найстаршої перемишльської єпархії та інших злободенних справ.
Смерть була для нього справді добродійною, звільненням від усіх дочасних терпінь. Тому часто повторяймо в його наміренні молитву: «Зі святими упокій, Христе, душу раба Твого, ієрея Маріяна, де немає болізні, ні печалі, ні зідхання, але життя безкінечне».
Але ні на хвилинку не сміємо забути, що, не зважаючи на всі допусти, о. Маріян був вічним оптимістом, незвичайно життєрадісною людиною, був джерелом ентузіязму, нових надхнень, нового запалу до праці і змагань для всіх, що з ним стрічалися, а головно для своєї парафії. Тому дозволю собі закінчити ці посмертні рефлексії дещо погіднішою і радіснішою ноткою, цитуючим уривки з вірша, присвяченого пам’яті Покійного:
Він був радість і спів… срібний голос дзвенів
У божественній тиші Собору,
Дивувались святі з недосяжних верхів
І заслухані янгольські хори…
Наче свічка, зорів, загрівав, променів,
Потім блимав і тлів… передчасно погас
На Господнім жертовнім Престолі…
Він не вмер… Відлетів у країну чудес
Продовжати повік там, у ликах небес,
Свій дзвінкий недокінчений спів.
