Високодостойний Пане Президенте!
Високопреосвященні і Преосвященні Владики,
Достойні Міністри, Члени Дипломатичного Корпусу,
Державні Представники України,
Всесвітліші Отці і Преподобні Сестри!
Високоповажані Пані й Панове, Шановні Гості,
Дорогі в Христі Браття і Сестри!
Сповнивши волю Великого Покійника, Блаженнішого Патріярха Йосифа-Ісповідника, і перепоховавши його тіло біля гробниці Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького, ми кличемо до Всемогучого Бога ангельською подячною піснею: «Слава на висотах Богу і на землі мир людям благовоління» (Лк. 2, 14). Ми насамперед дякуємо Господеві за те, що врешті дарував нам вільну і самостійну Батьківщину Україну, ми дякуємо Богу, що на цій нашій вільній Україні повертається правда, справедливість і любов і що можемо сповнити волю наших велетнів духа і переносити їх тлінні останки на рідну землю.
Відтепер спочиватиме покійний Патріярх Йосиф у крипті собору Святого Юра тут у Львові біля праху свого Великого Попередника Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького, і до їх гробу повинні паломничати всі люди доброї волі, головно українці, в батьківщині й на поселеннях. Від них ми маємо черпати силу, візію на майбутнє, щоб будувати краще майбутнє нашої Церкви і народу. Цим крипта нашого архикатедрального собору св. Юрія стає наче малим Пантеоном подвижників нашої минувшини. Крім двох велетнів нашого століття там спочиває і Кардинал Сильвестер Сембратович, там віднайдено тлінні останки князя Ярослава Осмомисла і реліквії роду Шептицьких. На велетнях нашого минулого ми будуємо майбутнє.
Тому нехай цей Собор Святого Юра і його крипта стане місцем паломничання українців з рідного краю і поселень, а головно нехай стане джерелом молитви, снаги і сили для майбутніх поколінь. Бо ми — нащадки наших предків, не сміємо і не можемо інакше поступати, як це передали нам у спадщині батьки наші. А те, що нам передають Йосиф Сліпий і Андрей Шептицький, — це ідеали вірности Богу, любов до волі і свободи, пошани до людини, створеної на образ і подобу Божу, любов до науки і знання, бажання єдности нашої Церкви і народу, оце «бути собою» і завершення патріярхатом Церкви Руси-України.
Це ми повинні здобувати і до цього стреміти всіма своїми душевними і тілесними силами.
Перенісши прах Патріярха Йосифа з Риму до Львова, ми не сміємо в ніякий спосіб забути про ті надбання, які здобув великими зусиллями покійний Йосиф-Ісповідник у Римі й на поселеннях. На плечах українського народу, головно нашої діяспори, лежатиме відповідальність гідно вдержати собор Святої Софії, Український Католицький Університет у Римі й зі всіма своїми галузями в країнах поселення, Колегію Святої Софії і Патріярший Двір у Римі.
Подякувавши Богу за всі його благодаті, ми почуваємося до милого обов’язку зложити сердечну подяку Президентові України Леонідові Кравчуку за його особисту участь у цих наших торжествах, який своєю присутністю не лише підкреслив велич особи покійного Патріярха Йосифа, але виразно дав до зрозуміння всьому українському народові й цілому світові, що Українська Греко-католицька Церква і її сини та дочки, що стільки постраждали у минулому, втішаються тепер повною свободою совісти і публічним визнанням. Цим Ви, Високодостойний Пане Президенте, ввійдете в історію України як той, хто привертає правду і справедливість на нашій Батьківщині, де стільки літ були потоптані її основні права.
Складаю щиру подяку їх святості Патріярхові Мстиславові і всьому його почотові за участь у цих торжествах, що, незважаючи на високий вік, поклонився прахові цього Велетня нашого століття, який так бажав нашого поєднання в Христі і до якого ми спільно змагаємося.
Дякую всім представникам церковних громад і конфесій, які звеличили своєю присутністю чи словом це свято.
Дякую виконавцеві волі покійного Патріярха о. Ректорові Іванові Хомі, державній Владі України, Міністрові Закордонних Справ, Міністрові Оборони, Міністрові Культури, церковним достойникам, дипломатичному корпусу, членам екіпажу літака повітряних сил України, представникові Президента по Львівській області, обласній і міській Владі Львова, діловому Комітетові, членам родини, співв’язням — словом всім, що спричинилися до гідного звеличення цього торжества, — всім Вам висловлюємо велике сердечне Спасибі!
Та стоїть перед усіма нами ще одне основне завдання, якщо ми бажаємо повністю сповнити волю покійного Патріярха Йосифа. У своєму Заповіті Великий Ісповідник писав: «Поховайте мене в нашому патріяршому соборі Святої Софії у Римі, а як воплотиться наше видіння і востане на волі наша Свята Церква і наш український нарід, занесіть мою домовину, в якій спочину, на рідну Українську Землю і покладіть її у храмі святого Юра у Львові, біля гробниці Слуги Божого Андрея». Одначе додає у тому самому місці Патріярх: «Якщо такою буде воля Божа і бажання українського Божого люду, складіть мою домовину в підземеллях оновленого собору Святої Софії. В підземеллях Київської тюрми мене довгими роками мучили, коли я був живим, в підземельній, гробниці оновленого собору Святої Софії Київської спокійно спочив би я, бувши плоттю вмерлим!»
Цього остаточно бажав Покійний, Блаженніший Йосиф, і до цього змагаємо, до об’єднання наших Церков, до поєднання в Христі, до вільного і суцільного народу, якого собиратиме наша київська Свята Софія — колиска нашого християнства. Тоді крипта собору Святої Софії у Києві стане справжнім велетнів Пантеоном всього українського народу, де біля саркофагу Ярослава спочинуть найбільші сини і дочки українского народу, а між ними Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький і Блаженніший Патріярх Йосиф Кардинал Сліпий.
Нехай же так станеться!
