Він простирає небо, як намітку, він розпинає його, мов намет на житло. Іс. 40, 22
Закінчення. Початок у №4
Наявність тканинних елементів у зображеннях неба не лише міцно спиралася на античну та біблійну текстові традиції, а й мала реальні прототипи у вигляді покровів-наметів як у світській, так і в богослужбовій практиці. Свідоцтвом існування таких моделей «небес», як нам видається, можуть слугувати зображення покровів не лише в апсидах, де вони зазвичай показані на три чверті, а й у куполах, де їхній тканинний покров представлений розгорненим у фас – повним колом. Це демонструє, що у візуальному досвіді художників тканинні куполи-покрови існували як просторові об’єкти, які можна обійти, торкнутися, відчути їхню поверхню та просторово-матеріальні характеристики. На практиці зазвичай саме такий досвід дозволяє художникові чітко зрозуміти, як представити об’єкт у різних ракурсах. Наприклад, у куполі над мозаїками циклу «Історія дитинства Богородиці» в КахрієДжамі – монастирі Хора (1316 – 1321 рр. ) у Константинополі майстри старанно передають матеріальні деталі, пов’язані з тканиною: такі як спиці каркаса, що її підтримують, складки натягненого на них полотнища, поєднання червоної з золотом та синьої тканин у куполі парасолі, а також характерну для зображення парасоль гофровану чіткими заломами декоративну стрічку по краю купола.
Чудовим зразком такої традиції є також купол баптистерію святого Івана при Джерелі (S. Giovanni in Fonte) V століття, у базиліці святої Реститути, у соборі святого Януарія в Неаполі. Тут – наче напнута – тканина зоряного неба обмежується колом каркаса на чотирьох опорах, образ якого властивий типовій формі та конструкції намету. З круглого каркаса звисають укладені великими складками тканини, що нагадують текстильну складову образу. Зорі в куполі-крузі зображені великими і підкреслено декоративними – саме так, як вони могли б бути представлені на мистецько витканій тканині.
Пропоную ще кілька прикладів з мозаїк в куполах собору Сан-Марко у Венеції:
Один із них розміщений у центрі мозаїки «Сотворення світу» в південному куполі західного нартексу, створений у 1215 – 1235 роках. На текстильні образи тут чітко вказує окреслений край із золотою облямівкою з камінцями. Таку ж облямівку зустрічаємо на текстильних парасолях в апсиді храму СантаМарія-Маджоре, де вона повторена тричі в різних ярусах, і на куполах над зображеннями єпископів у СанАполлінаре-ін-Классе. Центр небесного кола у Сан-Марко представлений золотим диском із камінням та перлами. Решта простору наче вкрита суцільним шматком дорогої тканини. На її синьому тлі видніє золота сітка у вигляді риб’ячої луски, а всередині кожної лусочки зображені білі зорі, які нагадують квіти текстильних малюнків.
У мозаїці із зображенням історії Йосифа з другого купола північного нартексу 1262 – 1280 років у соборі Сан-Марко купол зберігає основні ознаки покрову-тканини. Це чіткий край із червоною облямівкою з малюнком золотого листя; центр позначений великою восьмикутною зорею з червоними прожилками; поверхня між центром і облямівкою заповнена малюнком, головний елемент якого – арка на двох колонах (традиційне символічне зображення ківорія). Мініатюрні, витончені колони тут об’єднані арками в ряди, що переплітаються одні з одними.
Всі вони утворюють закриту переплетену колонаду, вкриту зоряним куполом (таким чином глядач опиняється всередині колонади ківорія під зоряним покровом). Сам покров переданий синім тлом, на якому між колонами і арками золотих ківоріїв сяють великі й малі зорі, вишикувані в ряди, утворюючи, своєю чергою, кола.
І нарешті мозаїка 1215 – 1235 років у північному куполі західного нартексу із зображенням історії Авраама. Для сучасного глядача, який не обізнаний з древньою традицією, вона може викликати незвичну асоціацію з павутиною, що в смисловому відношенні заводить у глухий кут. Адже уявити собі в храмі свідоме зображення неба, вкритого павутиною, украй важко. Поза тим, у руслі традиції попередніх зображень, де в куполах і апсидах небо зображували як парасолю, малюнок інтерпретується як срібний небесний покров. Край небесного круга в цьому випадку оброблений золотою стрічкою з багатим рослинним орнаментом. А його центр виділений тканиною парасолі з детально промальованими згинами тканини, яка провисає між спицями каркаса. Між серединою і краєм представлена поверхня зоряного неба, яка одночасно імітує і елементи тканини, і конструкцію купола намету. Тканину зображено у вигляді золотої сітки, що розходиться від центру до країв, на яких вісім основних ліній продовжують напрямок спиць основи. Поміж розташованих у розміреному ритмі золотих ліній намальовані зорі, які утворюють центробіжні ряди і кола, що розходяться.
Наведені приклади показують, що як у літературній, так і в живописній візантійській традиції ретельно підкреслювалася текстильна складова предметів, які відображали небо. Це було важливо, оскільки вони представляли не тільки небо загалом, а небо як витвір Бога, створений і утверджений Ним.
Зображення, які мали текстильні елементи, могли, звісно, привносити їх і в інші композиції, у яких використовувався образ неба. Наприклад, в іконографії мандорли1 зоряне небо було частим мотивом. У зображення мандорли переходять підкреслено декоративні зорі, виділений чітко окреслений контур і навіть декоративна облямівка, часто промальована іншим кольором. Яскравим зразком цих ознак може бути зоряна мандорла базиліки СанАполлінаре-ін-Классе в Равенні.
Облямівку з орнаментом у вигляді червоних зубчиків зустрічаємо в Поречі, де над апсидою в мандорлі зображений Агнець у оточенні шести зір (червоні зубці облямівки нагадують редуковане зображення гофрованих складок, типових для обрамлення зі стрічки на краях парасоль).
Друга облямівка з декоративних зір представлена у мандорлі навкруг Христа над апсидною аркою храму святого Климента в Римі (близько 1130 р. ). На фресці «Успіння» з Леїр-аль-Суріан (ХІІІ ст. , сирійський монастир) чи монастиря Богородиці (Ваді-аль-Нутрун, Єгипет) над головною сценою представлений півовал мандорли-неба, куди ангели возносять душу Богоматері. Це небесне півколо темніше за основне тло і заповнене символічним зображенням зір, які нагадують квіти на текстильних малюнках. Зорі тут двох видів: одні створені шляхом перехрещування ліній-променів з точками між ними, другі виглядають як точки, оточені білими мазками у вигляді пелюстків. Ці два типи зір, чергуючись, створюють подобизну рапорту тканини – базового елемента малюнка, що повторюється.
Тема текстильних елементів у мандорлі зберігала свою актуальність ще тривалий час, проявляючись у різних напрямках і стилях. Її виконавці послідовно дотримувалися зразків, що з’явилися у візантійському мистецтві. Наприклад, цю тенденцію можемо побачити в іконі Спас Вседержитель (Романово-Борисоглібський) середини – третьої чверті XVII століття з Поволжя, який зараз перебуває в Музеї російської ікони у Москві (іл. ). Христос тут зображений у червоно-теракотовій мандорлі. Цей колір нетиповий для небесного зоряного кола, проте характерний для тканинних покровів і облямівки парасоль. Мандорла прикрашена білими зорями, переданими дуже декоративно: у вигляді хрестів та квітів, де від центральної точки відходять розширені та заокруглені на кінцях пелюстки. Край мандорли виділений смужкою іншого кольору – він різниться і від середини мандорли, і від загального тла. Ця смужка не плоска: тіні й пробіли надають їй об’єму, тож облямівка виглядає, наче скручений валик тканини іншого кольору. Це відчуття посилюється поперечними темними лініями, які перетягують округлий край, ніби підтягуючи і стримуючи масив згорнутого полотнища.
Другий добре відомий приклад – тканина-покров навколо фігури Бога Отця на знаменитій фресці Мікеланджело «Створення Адама» зі Сікстинської капели (1508 – 1512 рр. ). Мандорла, яка зазвичай у зображеннях оточує Бога й покликана показати Його Силу та сяяння Слави, замінена тут рожево-червоною тканиною, що огортає, злегка здіймаючись угору під натиском повітряного потоку. Її наявність не виправдана жодною утилітарною функцією, вона не є ні плащем, ні частиною одежі. Цей покров – всього лиш великий шматок гарної тканини, пластичність і складки якої, з одного боку, передають матеріальність текстилю, з другого – формують увігнуту округлу поверхню. Покров наповнений повітрям і вільно здіймається над Богом та Його почтом, натякаючи на біблійні тексти, у яких мовиться про перебування Бога в покровах тканин і створенні з них неба, про «небеса-ківорії», які зависли над престолом і про «небеса-намети», які здіймаються ввись у мозаїках апсид.
Елементи тканин з’являються у зображеннях неба на основі біблійної, античної текстової традиції. Вони проникають у всі предмети й образи, символічно пов’язані з небом. У літургійній практиці це ківорій і зоря, які стали образом неба, а в іконографії – різновид мандорли із зображенням зір. Тканини й покрови стали важливими елементами в образній системі іконографії неба. Символічне зображення небес могло бути представлене як об’єктами, пов’язаними з тканинами (полог, намет, парасоля), так і образами зоряного неба. І ті, і ті могли вільно поєднуватись, збираючи в собі кілька ознак: зоряного неба, напнутої тканини, намету. Такі складні поєднання покликані не лише створити різні варіації в представленні неба, а й через символ розкрити образи, закладені в текстовій традиції неба як напнутого Творцем намету, великого і прекрасного творіння Господа, подобизни Скинії і прояву піклування Божого про людей, через сотворення покрову неба над усією землею.
Юлія Матвєєва, кандидат мистецтвознавства, доцент Харківського національного університету міського господарства імені М. О. Бекетова
- Мандорла – зображення Слави Божої навколо фігури Христа, Богоматері, рідко святих. Слава зображувалась у вигляді кола або овалу. В середньовіччі Слава змінила форму до овалу із загостреними зверху та знизу краями. Ця форма зазвичай геометрично утворювалася перетинанням двох кіл із однаковим радіусом, де центр одного кола на окружності іншого (від чого також з’явилася назва «риб’ячий пузир» (лат. vesica piscis). Ця сама загострена форма стала з часом найбільш поширеною і отримала зручнішу назву – «мандорла» (від італ. mandorla «мигдалина»), що найчастіше використовується й сьогодні. Найдавніші образи (IV – Vст. ), які залучали художники для заповнення зображення Божої Слави: 1) Темно-синє зоряне небо. 2) Темносині концентричні кола, що поступово висвітлюються до країв, як темне небо або темна хмара. 3) Покров – як тканина або шатро. 4) Світлий туман – як прозора тканина або легка прозора хмара з веселками. Всі ці образи, за біблійними текстами, відсилали до проявів присутності Бога, Його явлення, благодаті, дії в світі. Пізніше, із середньовіччя, мандорли почали зображувати переважно як сяйво. У них з’явилися промені й нові форми: чотирикутники, восьмикутники та інші у вигляді великої сяючої зірки. Середина мандорли почала заповнюватися відразу всіма можливими у небі символами: зірками, хмарами, «вітерцями», промінцями тощо. Середньовічне сприйняття та іконографія вплинули на сучасне тлумачення мандорли – «світло Слави Божої», але ця формула робить незрозумілими найбільш ранні зображення у вигляді темно-синього кола або покрову з тканин, які не асоціюються з промінням та світлом.
