Світлі представники науки в Україні,
Панове ректори, професори і науковці вільної України!
Вітаю сердечно цю Українську Наукову Конференцію в городі князя Лева, присвячену великій і благословенній події — появі Енцикліки Папи Івана-Павла ІІ «Сотий рік», яка відзначує початок науки Церкви про соціяльне, робітниче і економічне питання Енциклікою Лева XIII «Нові Речі» 1891 року. Ця Конференція наших науковців хоче не тільки показати перед вільною Україною основні думки навчання Церкви про великі проблеми соціології і економії наших часів, але в окремий спосіб, у зв’язку з появою Енцикліки Івана-Павла II, пригадати столітню боротьбу Церкви в обороні робітництва, прав і гідности людини і справедливости, на які пішов був підступно наступ нової науки — соціялізму і комунізму, в сітях якого опинилась і наша Україна останніх три чверті століття з важкими і трагічними наслідками. Церква, і був час, що вона була єдиною, провадила з цими «зіпсутими доктринами», як назве їх потім Пій XI, нерівний бій, що завершився в соту річницю тієї боротьби перемогою правди робітництва і людства. Лев XIII називає у своїй Енцикліці те робітництво «самітнім і безборонним», і в його оборону стала Церква.
Нелегка була це боротьба, бо сили темряви були великі і, за словами Христа — «люди більше полюбили темряву, ніж світло, бо діла їхні були лихі» (Ів. З, 19), і основою цих злих діл була тоді «свобода на полі економічної і соціяльної активности, яка відірвалася від правди про людину», пояснить Лев XIII. Він і його наслідники своїми численними Енцикліками, промовами, письмами, закликами через радіо дали початок Рухові в обороні людської особи і її гідностей, які в першій чверті нашого сторіччя заникли були під пануванням першої в історії соціялістичної імперії на одній шостій частині нашого ґльобу і почали свою доктринальну експансію у світі і на цілий світ. Наша Батьківщина, що опинилася в тій темряві нових соціяльних свобод т.зв. лібералізму і розгнузданого капіталізму, пережила неволю нових доктрин, може, найтрагічніше, бо дала в жертві молохові соціялізму за весь час його імперії понад двадцять п’ять мільйонів людських жертв, якщо врахувати дві війни, революцію, два голодування, Ґулаги, різні чистки і єжовщину.
Кров стигне в жилах на згадку тих трагедій і такого великого числа людських жертв. Яка тому велика шкода, що при кінці XIX століття, коли появилася Енцикліка Лева XIII, світ і наша Батьківщина не прислухались до голосу справжньої Матері і Вчительки, яка може перед світом торжественно заявити і повторити: «Нема правдивої розв’язки «соціяльного питання» поза Євангелієм і «нові речі» (що дали назву Енцикліки Лева XIII) можуть найти в Євангелії свій простір правди і належного морального місця» (Сотий Рік, ч. 5). «Ви пізнаєте правду, і правда визволить вас», — сказав Христос (Ів. 8, 32), і на основі Енцикліки «Сотий рік» треба б перефразувати — пізнайте свої помилки і станете вільні для правди, бо помилково-хибна свобода відірвала людину від послуху правді і від обов’язку шанувати права других людей. «Тоді такий хибний зміст свободи перемінюється в самолоюбство аж до погорди і пониження Бога і ближнього, до себелюбства, яке веде до підкреслення безмежного власного інтересу-користи і не дозволить себе обмежити ніякими зобов’язаннями супроти справедливости» (С.Р., ч. 17).
То був вислід людського нерозуму і сліпих доктрин. Просвітлення проходило помалу і закінчилося великою історичною невдачею марксизму, який хотів побудувати нову, кращу спільноту (С.Р., ч. 19), але це дало на його руїнах почин до творення нових форм демократій, які дають надії на здорові зміни політичних і соціяльних структур (С.Р., ч. 22). Папа Іван-Павло II міг написати у своїй Енцикліці: «Марксизм обіцяв викорінити потребу Бога із серця людини, але вислід показав, що неможливо це зробити, не потурбувавши серця» (С.Р., ч. 24). Тому неможливий був компроміс між соціалізмом і християнством, бо заторкувались до каліцтва правди Божі про людину (С.Р., ч. 26). Церква все йшла дорогою добра для людини, оборони її особи.
І ось цей Сотий рік, що в ньому здійснилася перемога правди над людським невіжеством. Наша Конференція є для відзначення справжньої, здорової соціяльної науки, науки про людину, науки про людину і працю, науки про соціяльну справедливість, про справжню культуру і твори людини для її кращого життя і гідности у мирі і справедливості. Я радію, що Україна і її науковці скажуть своє слово про те питання і важкі сто років історії лихоліття цього питання на українських землях. Хіба маємо найбільше право і обов’язок про те перед світом говорити, бо в тій нерівній боротьбі за справедливість і Божі правди ми дали дуже багато. За словами мого Попередника Патріярха Йосифа ми заплатили за це гори трупів і ріки крови…
Нехай ця Конференція не буде тріюмфалістичною. Переміг Христос і правда Його Євангелії за словами з Його уст: «Бадьоріться! Я переміг світ» (Ів. 16, 33). А ми дякуймо Йому за цю перемогу і визволення, яке Він нам приніс, пізнаваймо правду і шукаймо її, щоб подібні часи у світі не трапились більше; шукаймо Його світла у всьому, щоб бути дітьми світла і ведені справжньою наукою, яка має в додатку і слова життя вічного, будуймо нове життя на основах, які вказав нам Христос в своїй благовісті.
Благословення Всемогучого Бога і Його Вічне Слово-Мудрість зі Святим Духом нехай перебуває з Вами і творить для України науку для добра душ і їхнього спасення!
Христос посеред нас!
+ Мирослав-Іван, Кардинал Любачівський,
Глава Української Греко-католицької Церкви
Дано у Львові при Архикатедральному Соборі св. Юра
у Празник Вознесення Господа нашого Ісуса Христа
4 червня 1992 р.Б.
