Заплянована Конференція про Енцикліку Папи Івана-Павла II «Сотий рік» відбулась в днях 9, 10 і 11 червня ц.р. у приміщеннях Львівського Лісотехнічного Інституту і Франківського Райвиконкому м. Львова — обидва Інститути при вул. Пушкіна. Конференцію запляновано влітку і восени минулого року за ініціятивою Українського Католицького Університету ім. папи Климента в Римі. Ентузіязм зорганізувати таку Конференцію був серед чільних професорів Львова і до організації приступила група таких наукових інститутів: Український Католицький Університет — Рим, Львівський Лісотехнічний Інститут, Львівський Інститут Прикладного і Декоративного Мистецтва, Львівський Університет, Інститут Суспільних Наук Академії Наук України в Києві, Наукове Товариство імени Шевченка, Вища Духовна Семінарія, ЧСВВ у Львові, Львівська Духовна Семінарія Української Православної Автокефальної Церкви та Клюб Української Греко-католицької Інтелігенції у Львові. Зголошених на Конференцію доповідей було 64. Відчитано на Конференції 42 доповіді.
Інавгураційна сесія почалась вранці о год. 10 при участі понад 200 осіб. Блаженнішого Мирослава-Івана заступав архиєпископ Володимир Стернюк, прибув теж запрошений польський архиєпископ Львова Маріян Яворський. Від УАПЦ весь час Конференції був присутній митрофорний протоієрей Віталій Політило. Запримічувалось у часі Конференції, що наше греко-католицьке духовенство взяло слабеньку участь. Дуже численну участь взяли наші Сестри-Служебниці, зорганізовані в катехитичному русі у Львові.
Конференція почалась молитвою «Отче наш», яку відспівав хор професорів Львівського Інституту Прикладного і Декоративного Мистецтва. (Недавно були в Римі!). Конференцію відкрив ректор Лісотехнічного Інституту Володимир Кучерявий. Короткими словами він вказав на вагомість Енцикліки «Сотий рік» і вагомість цієї Конференції, що відбувається в Україні, де комунізм потерпів по сто роках, від його засудження папою Левом XIII, свій історичний крах. По відспіванні національного гимну Владика Володимир прочитав привітальну телеграму від Св. Отця, в якій папа висловив «живе задоволення за ініціятиву, яка насвітлює основні принципи соціяльної науки Церкви, щоб в сучасному світі продовжувалось жертвенне старання для піднесення людства, його розвитку і солідарности згідно з християнськими засадами».
Папа переслав Конференції і українському народові Апостольське благословення. (Блаженніший Мирослав-Іван був по Синоді в Римі).
Слово від Блаженнішого Мирослава-Івана прочитав Владика Володимир. Блаженніший пригадав у своїм слові «столітню боротьбу Церкви в обороні робітництва, прав і гідности людини, справедливости, на які пішов був підступно наступ нової науки — соціялізму і комунізму, в сітях якого опинилась і наша Україна в останніх три чверті століття з важкими і трагічними наслідками».
Привітальне слово для Конференції прислав президент України Леонід Кравчук. Президент писав: «Енцикліка «Сотий рік», аналізі якої присвячена Ваша Конференція, дає глибоке розуміння гуманности і християнського милосердя. У цих незглибинних цінностях закладена суть життя. Сподіваюсь, — писав президент, — Конференція сприятиме нагромадженню ідей, спонукатиме до розвитку суспільної науки, стане стимулом до подальших пошуків істини, співпраці вчених України з їх колегами із зарубіжних країн».
На інавгураційній сесії зараз по вступних формальностях були прочитані такі доповіді: о. Івана Музички — «Справжня наука про людину — основа соціяльних наук»; проф. Володимира Воловича з Києва — «Соціяльні проблеми України»; польського архиєпископа Львова Маріяна Яворського — «Гідність людини — основа вчення енцикліки «Сотий рік»; проф. Андрія Пашука зі Львова — «Проблема свободи особи в енцикліці «Сотий рік». По обіді почалось читаня інших доповідей, як позначено в програмі, але вже з дискусіями. Дискусії були живі, цікаві і до поставлених тем. Це було пленарне засідання Конференції в перший день.
10 червня засідання Конференції відбулось у трьох секціях: філософії і політології — 11 доповідей; історії і економії — 14 доповідей і секції культури — 7 доповідей. В кожній сесії брало участь 40 до 45 і більше осіб.
По обіді учасники Конференції відбули екскурсію двома автобусами до манастиря оо. Василіян в Крехові. Взяли там участь у молебні з проповіддю о. Теодосія Янкова, оглянули з поясненнями древні пам’ятки цього манастиря, повечеряли і довго ввечері провели час в розмовах і дискусіях з монахами. З окремим захопленням вийшли з манастиря науковці з Києва і Луганська. Вони мали інакші уявлення про манастирі і монахів, і їм атмосфера манастиря у Крехові дуже подобалася.
11 червня відбулась дискусія «Круглого стола», якою провадив о. І. Музичка з таким пляном на основі енцикліки: погляд у минуле — чому на наших землях комунізм знайшов грунт і проіснував три чверті сторіччя; погляд у сучасне — якими ми вийшли на свободу по крахові комуністичної системи; погляд у майбутнє — як творити нашу майбутність. Жива дискусія перейшла межі пляну і тривала три години! Лишила вона помітний слід на численних присутніх.
Дещо з тієї дискусії:
а) Чому на наших землях комунізм знайшов грунт?
Насильством, великий занепад духовости і релігійности перед більшовицькою революцією, повна бездуховість, гіпертрофія національної ідеї росіян, сильна і спритна пропаганда (і при тому брехлива!) комуністичних ідей. Комунізм здобув собі державу і втримував її тільки насильством, силою, страхом і терором (хоч Ленін твердив, що він є проти всякого вжитку сили…).
б) Якими ми вийшли на свободу?
По скількох роках твердої неволі і диктатури, ми не знаємо, що таке свобода і що з нею робити, як з нею жити. Не знаємо, що таке демократія, бо в нас вмовляли, що СССР є найдемократичніша держава в світі. Не вміємо стосувати т.зв. «плюралізму», який так успішно вживають тепер на Заході. Але появилось велике бажання шукати істину (це в інтелектуалів), а з цим бажанням пізнати справжню людину (дати відповідь, хто така людина?). В колись працьовитої української людини згубилась прикмета (треба б сказати — чеснота!) любови до праці (зокрема в селянина, що при тому любив землю!). Цікава увага: не вміємо тепер радіти успіхами ближнього (зросло самолюбство?), немає в нас знання рівности між людьми. Появились такі дві погані прикмети: заляканість і ненависть до законів — це не прикмети свобідного громадянина. Появились погані суспільні недуги у високому степені: алькоголізм, аборти і злодійство… То спадщина комунізму.
в) Що нам робити для майбутности?
Поставити сильний наголос на вихованні молоді, рятувати її. Виховувати відчуття святого, священного, тому розбудити релігійність (тут був закид в сторону Церков, що досі на цьому пункті релігійного виховання мало зробили, не беруть участи в державному будівництві, проповіді священиків слабенькі, які не вчать ані не виховують). Закид частинно слушний, але священство усіх Церков є бідне духовно й інтелектуально і годі такого виховання від нього сподіватись. В Україні покутує перестаріле вже давно поняття про священика, що він є особа культу, і так його офіційно звали. За совєтської дійсности привикли вчити дуже обмежено або й відвикли вчити, бо було заборонено. Тому поставлено такі вимоги: привернути християнські вартості життя людини, піднести економію країни. Змінити гасло, що його часто сьогодні повторяється: не правова держава, а морально-правова держава. Здійснювати ідеологію демократичного націоналізму. Плекати вдячність до інтелігенції, що взялась до відбудови державности, до віднови справжніх людських і християнських вартостей життя людини. Поєднати духовне з національним, діяти і працювати не з песимізмом, а з оптимізмом. Понести християнську віру в нарід.
Це більш-менш думки й ідеї, які виникли в дискусії «круглого стола».
На кінцевій сесії Конференція ухвалила:
а) Кваліфікувати Конференцію як постійну на майбутнє про соціяльне питання і Церкву;
б) Створити постійний Комітет для наступних наукових конференцій і популярно-наукових доповідей, створити редколегію для видання Збірника доповідей Конференції;
в) Висвітлити роботу Конференції в засобах масової інформації;
г) Наступну Конференцію відбути в травні 1994 року на тему: «Церква і світоглядний антропоцентризм»;
г) Вислати телеграму подяки за благословення для Св. Отця і привіт з подякою для президента України.
Конференція закінчилась концертом духовних і світських пісень хору професорів Інституту Прикладного і Декоративного Мистецтва під батутою маестра Володимира Льорчака і при участі оркестри театру ім. Заньковецької. В часі перерви першого дня Конференції співав хор дітей при парафії св. Онуфрія, що зробило велике враження на гостей з Луганська, бо в них така річ покищо неможлива при великім процесі і вислідах русифікації. Окремо відзначив закінчення Конференції концертом Інститут Прикладного і Декоративного Мистецтва у своїх приміщеннях хором малих дітей, хором дівчат-бандуристок Марійської Дружини Львова.
Організаційними справами (помешкання для гостей, харчування і ін.) зайнявся успішно і вдало Лісотехнічний Інститут. (Це був найкращий Інститут у ділі лісотехнічних наук в бувшому СССР і в близькому майбутньому цей Інститут стане Академією. Його ректор В. Кучерявий мав знамениту доповідь про екологію в енцикліці «Сотий рік», і то не тільки про екологію в природі, але в другій частині — про екологію душ!). Декораціями Конференції (герби, написи, прикраси) займався Інститут Декоративного і Прикладного Мистецтва. Цей же Інститут (ректор Е.Мисько — скульптор) — зорганізував у часі Конференції чепурну виставку мистецьких творів малярства, скульптури, іконопису й архітектури своїх професорів і студентів. Свою успішність Конференція завдячує дуже пильній праці секретаря Комітету Михайла Гайковського, доцента Лісотехнічного Інституту.
Додати треба, що старанням Конференції вийшла друком в українській мові енцикліка «Сотий рік».
Конференція була великим успіхом. Великі похвали дали їй наші київські вчені, що їх доповіді і участь у дискусії дали Конференції високий рівень. То був успіх Церкви і її соціяльного вчення, яке починають в Україні студіювати (енцикліку «Сотий рік» студіювали в ООН!). Виразно бачилось пошану, признання, подив до теперішнього Папи Івана-Павла II і його науки та оборону прав і гідности людини. (В світі починають звати його «свідком Людини»). На великому столі історії може кожний бачити різні соціяльні науки — від старинної Греції і поганського Риму, февдалізму, капіталізму, лібералізму і комунізму і науку Церкви, базовану на Євангелії, на людській особі і її гідності. Християнство, Церква створила «великий рух для оборони людської особи і охорони її гідности, що в різноманітних історичних подіях помогло створити більше справедливе суспільство або, принаймні, перешкодило несправедливостям і їх обмежило». З наукою Церкви почався рух оборони вартостей і прав людини. Церква все стояла в обороні бідних, до висоти чесноти було піднесене убожество і його практикувало монашество, проповідуючи його своїм життям. Церква була все проти акумуляції багатства в руках небагатьох. Нагадати хоч би славні проповіді св. Івана Золотоустого проти багатіїв, що прикрашували своїх мулів золотом, а не бачили біля своїх брам напівживих бідолах. Наука Церкви в енцикліці «Сотий рік» підкреслює суспільне значення приватної вартости. Всі добра землі є для всіх і для кожного — це думка про приватну власність папи.
Крах комунізму змушує кожного поглянути на вартості, які подала історія, які не добачала часто людська химерність і самолюбство. Сто років науки, старань і боротьби Церкви за робітництво, за мир в світі, за справедливість, за оборону людської гідности і Божого ладу в світі дало доказ, що Церква справді має слова життя вічного. Пригадати б треба, що Лев ХІІІ засудив соціалізм і комунізм в 1891 році, Пій XI назвав комунізм «звироднілою наукою», комунізм і скрайні соціялізми бачили в Церкві свого ворога число один. Пригадати треба б хоч би зажерливі атаки на Церкву наших галицьких радикалів, які, на жаль, не бачили своєї короткозоросте, не бачили здорової науки Церкви, а захоплювались Марксом, не бачили через кордон жахливої колективізації в Україні і народовбивство нелюдським веденням держави і її господарки під проводом науки Маркса-Леніна, не прислухувались до простої і практичної науки Слуги Божого Митрополита Андрея, що від появи енцикліки Лева XIII «Рерум новарум» постійно вчив про суспільні питання життя народу, вишколював своїх священиків, щоб підносити свій нарід з убожества і господарського примітивізму. (На Конференції цьому питанню були присвячені кілька доповідей).
Завданням священиків є вчити про суспільні питання, про працю, про значення приватної власности, про справедливість. Священики мусять йти за вказівками Церкви і вивчати грунтовно філософію, соціологію і пов’язані з ними питання. В недавнім посланні Папи Івана-Павла II «Пасторес дабо вобіс» папа вичисляє всі ці потрібні науки в священичім вишколі. В нас так мало зацікавлених соціяльними і філософічними науками, науками про державу, про етику, політологію і тому всякий ідеолог легко вишуканими словами і риторичною демагогією (стилю Леніна) здобуває собі учнів і послідовників. Церква здобуде собі свій давній авторитет, коли буде працювати з гаслом «відновити все в Христі».
Нам треба для наукових цілей організувати і виховувати нашу католицьку інтелігенцію, наше освічене мирянство. Коли ми, священики, не можемо на всіх ділянках науки мати спеціялістів, подбаймо, щоб наші миряни, вчені в цих ділянках, прийшли нам з допомогою і понесли в нарід науку Церкви в соціальних питаннях. Владики повинні лишити всякі упередження до зорганізованого мирянства. Миряни в соціяльних питаннях, ідучи за наукою Церкви і її вчительською властю, можуть бути добрими апостолами в цьому питанні. Інакше, хто ж це буде робити при такім обмеженім числі священиків? Тепер в Україні маємо чудових інтелігентів, що могли б стати кандидатами на добрих мирян Церкви в організованому мирянському житті.
Треба нам придбати для Церкви добрих мирян інтелектуалів. Коли немає священиків для наукових цілей, дбаймо про мирян для тих завдань. Чи не наше тут лихо, що між нашим єпископатом і мирянством є широка і холодна віддаль в атмосфері недовір’я, і через те мирянське поле в нас пустіє або плекаємо біля себе мирян, які нам, а ми їм тільки виголошуємо компліменти і творимо «братства взаємної адорації»… Самі духовні особи нічого не вдіють в теперішніх потребах. Плекаймо, виховуймо вже тепер справжніх мирян в дусі постанов II Ватиканського Собору і енцикліки теперішнього папи «Христіфіделес ляїці». Не можемо обмежитись тільки до мирян «патріярхальників», наче б тільки те одне питання в нас існувало і було єдиним завданням мирян. Існує велике число проблем в нашім житті, між ними соціяльні питання.
Наша Конференція у Львові в червні цього року ці питання торкнула, викликала зацікавлення, дала ініціятиву. Наш Президент на це теж звернув увагу, коли писав у своєму листі-привіті до Конференції: «Міжнародня [Ваша] Конференція з таких проблем особливо своєчасна тепер, коли наша молода держава переживає складний період виходу з економічної кризи, становлення політичної стабільности, налагодження ритмічної державнотворчої праці. Сьогодні, як ніколи, важливо зберегти спокій, міжнаціональну і міжконфесійну злагоду, щоб усім мобілізуватися на втілення високої мети — утвердження державної незалежности України і побудову правового демократичного суспільства». Папа Іван-Павло II своєю енциклікою «Сотий рік» нам про ці завдання пригадує і вчить. Це частина нашої проповіді і її маємо чинити всі, про неї дбати цілим церковним Організмом — духовенство, миряни і «усі люди доброї волі, а зокрема віруючі».
