У минулорічному грудневому числі «Патріярхату» стаття Миколи Галіва варта великої уваги, а в першу чергу його слова: «Чому ж у людей, що посвятились іти за Христом і бути пастирями людських душ, затратились християнські виміри любови, добра і справедливости, а взяли верх суто політичні калькуляції?». Ці слова тим більше торкаються нашої Церкви тепер, коли всіма способами ватиканська політика бажає підкорити собі всі Східні Церкви, видаючи нові кодекси і «в дуже делікатний спосіб» відбирає права Помісних Східніх Церков, між якими найчисленніша є Помісна Українська Католицька Церква.
Божий рік 1991-й став переломовим роком історії людства, а передовсім історії України. Людство пережило упадок страшного диявольського комуністичного режиму, режиму, побудованого на крові мільйонів і мільйонів невинних людей різного стану і покликання. Режим, як страшний гураган, нищив усе найсвятіше в людині, а навіть хотів цілком знищити розум та свобідну волю та вирвати з живого серця й розуму саму духовну і безсмертну душу. Думаючи, що вдасться і духовні вартості знищити в кожній індивідуальній людині, не жалував ні старих, ні молодих, а навіть не мав милосердя над діточками чи немовлятами. Щоб знищити духовість батька чи матері, мстився над немовлятами, мучив їх, розбивав їх на ніщо. Однак, розуму і свобідної волі і безсмертну душу не міг вбити, і той нарід знедолений, знищений, обцькований ставав сильним, бо на крові мучеників виростали все нові і нові борці за волю, за гідність та свободу людини. Режим міг катувати, шматувати тіло, та не міг жодним способом добитися до духовности людини, бо дух є створений на образ і подобу Всемогучого і вічного Бога. В першу міру наш нарід у своїй побожності завжди мав на увазі біблійну Матір, яка дивиться, як ворог вбиває сімох синів одного за одним, та вона не відреклася Господа Бога, бо знала, що ворог може вбити тільки тіло, яке і так скоріше чи пізніше має піти в землю, а до вічної душі ворог не має доступу.
Своїми муками і своєю святою впертістю наш нарід гідно встоявся проти всіх майже п’ятдесятилітніх гураганів.
Ніхто з провідників комунізму не дав свободу народам, це герої і мученики і процвітати у вільній, самостійній і добробутній державі Україні, а згодом, дасть Бог, знову бути одною Святою, Соборною і Апостольською Церквою у визнанні св. Петрового Престолу із Патріярхатом та Патріяршим Синодом у проводі.
о. Дмитро Сенів
