ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!
Це особлива приємність, а разом велика радість і гордість вітати український народ з його першим вибраним президентом Леонідом Макаровичем Кравчуком, Українські Церкви усіх без винятку конфесій разом з їхньою ієрархією з світлими і радісними празниками Різдва Христового, Новим Роком і з незалежністю України.
Хіба ж може бути більша радість, коли знову на широких просторах України пролунають вільно радісні українські коляди, які на протязі довгих, довгих років були придушувані, голоситимуть — «Бог предвічний народився», а гомін їх понесеться високо, високо, у синь українського неба, у небесні простори. І увірують ті, що довго не вірили, що Триєдиний Господь і наш Ісус Христос — це дорога нашого дочасного, дочасно-туземного життя, що провадить нас до вічного потойбічного життя.
Ось ці слова — Христос Рождається — викликають у нас стільки багато почувань, що годі їх сукупно схопити, це просто багатополіфонічна мелодія людського і Божого твору. Власне цьогорічні празники різдвяних свят будуть і залишаться для нас історично непроминальними, а духовно релігійно обновляючими.
Цей цикл різдвяних свят, що починається приходом на землю Сина Божого, Ісуса Христа, яким є день Різдва Христового, все у кожного віруючого викликають особливі, глибоко радісні рефлексії та почування. Як говориться у святих книгах, що це справді радісні свята, бо радуються у небі і на землі, і немов земля лучиться з небом, з небесними Божими Силами. Це справді людським розумом не розв’язана Божа містерія. Хоч пророки зпосеред ізраїльського народу проповідували про прихід Месії, але коли Він, Месія, народився, то вони не увірували. Вони сподівались, що Месія мусів би народитись у репрезентативних палатах, серед вищої знаті, а Месія — Ісус Христос народився серед пустині, у бідній стаєнці, а пастушки були тими першими, що Йому поклонились. Христос, якого послав Господь, Бог-Отець, щоб бути для всіх приступним, а не тільки для вибраних. Це був Божий Промисел, який людині не раз дуже тяжко зрозуміти.
Прихід на землю Ісуса Христа був великою несподіванкою, хоч всі знали, бо про це проповідували старозавітні пророки, що має прийти на землю Месія. Так само цьогорічні свята Різдва Христового, понад всякі сподівання, український народ буде в особливий спосіб радісно відзначати, після довгих, довгих років неволі й заборони буде славити Всевишнього Господа Бога. Ось це вперше після тих довгих, довгих захмарених століть і десятків років буде святкувати як вільний господар і від нікого незалежний.
Так якось склалось, що разом з радісним празником Різдва Христового ми радіємо і тішимось з народженням незалежної України, що сталось, як вже було сказано, понад всякі сподівання. В тому треба бачити Божий палець, Божу всюдиприсутність і Божу всемогучість. Декому може ще сьогодні є тяжко повірити, що Україна стала вільною, суверенною і незалежною без ужиття зброї, без сили і кровопролиття. Це тільки нам підказує думку, що ми були готові вмирати за незалежність України, а все сталось мирним шляхом. Ні одна мати не плаче за втратою свого сина чи дочки. Хіба це не чудо?
Хіба ж це не унікальне явище, яке в історичній перспективі не має паралелі, за що належить Всевишньому Господеві і Матері Божій наша особливо щира подяка. Всевишній Господь вислухав наших молитов, хоч не раз у нас заломлювалась наша віра в Нього, Всемогучого Господа Бога. Тільки приходиться сказати, чи вірніше повторити, слова: «Дивні діла Твої, Господи».
Ми є безпосередніми свідками, яку велику радість, прямо евфорію, виявив американський нарід з приводу випущення арабськими терористами на волю американських закладників, які просиділи п’ять і більше років у неволі. Звичайно, це дуже боляче, бо держали невинних людей. Американський нарід привітав тріюмфально своїх закладників, як великих героїв. Рефлектуючи над сказаним, настирливо насувається думка, в даному випадку закладниками були тільки кілька осіб, а в нашому українському випадку закладником був український нарід, і не п’ять, але понад триста тридцять сім років, з короткою перервою у 1918 роках української державности. На протязі того довгого часу стинали голови провідній верстві українського народу, знищували українську інтелігенцію, знищували українське селянство голодом в 1932 і 1933 роках і всіма засобами затирали українську історичну пам’ять. Понад всякі сподівання український нарід, як цей мітичний фенікс, що все згоряв і знову народжувався до нового життя, так і наш український нарід видержав і 1 грудня 1991 p., напередодні радісних свят Різдва Христового, гідно і достойно виявив свою волю, проголосувавши за незалежність України і тим самим виявив своє природне право бути господарем на своїй власній землі.
Тим разом, непроминально, радість Різдва Христового буде зливатись з не меншою радістю народження української незалежности, що буде святою запорукою вільного і незалежного плекання християнского розвитку та глибоких релігійних почуттів. Так сповнилась Божа воля.
Славіть Його, Всевишнього!
М. Г.
