В понеділок, 7 жовтня 1991 p., несподівано відійшов у вічність провідний член Патріярхального руху і меценат різних організацій д-р Ярослав Миндюк. Покійний народився 19 квітня 1910 року в Негівцях, у родині о. Миколи і Теофілі (з Павлусевичів) Миндюків. Патріотична атмосфера родинного священичого дому мала великий вплив на ціле його життя.
Після Станиславівської гімназії та закінчення медичних студій у Познані д-р Миндюк був лікарем у Коломиї. Але через воєнні події пройшлось йому покидати рідні землі перед інвазією московських окупантів. Разом із сотнями тисяч втікачів він опинився в Німеччині, де потрібно було кілька років чекати на можливість виїзду до США. Врешті після нострифікації лікарського диплому д-р Миндюк відчинив власну лікарську практику в Ньюарку. При тому включився у громадсько-суспільне життя і старався бути помічним у різних акціях. Саме завдяки йому і його дружині д-рові Дарії появились три перші томи видань Східньо-Европейського Дослідного Інституту ім. Вячеслава Липинського. Також переводив збірки на видавничу діяльність цього Інституту.
Д-р Миндюк був відданим і відважним оборонцем прав Української Католицької Церкви. Він завжди стояв по стороні Патріярха Йосифа, горів бажанням допомогти йому та облегшити його терпіння. У патріярхальному русі був д-р Миндюк від самого початку, себто від 1964 року, коли провідні наші діячі зорієнтувалися, що діються нехристиянські діла і кривди нашій Церкві та Патріярхові Йосифові.
Вже в першому році існування Патріярхального комітету д-р Миндюк на пості фінансового референта зібрав і вислав $6,200 на руки Патріярха Йосифа, що в тому часі було поважною сумою. Працюючи під час дальших років у відділі інформації, д-р Миндюк висилав інформаційні листки до відділів Патріярхального Т-ва, яких на терені США було вже 44 разом із мужами довір’я. Був він також протягом довгих років головою місцевого ньюаркського відділу Патріярхального Т-ва. На тому терені д-р Миндюк переводив збірки на Патріярший Фонд, а опісля на Фонд Т-ва «Свята Софія» і у висліді разом із записами вислав на потреби нашої Церкви біля двісті тисяч долярів.
Д-р Миндюк належав до вірних і відважних оборонців прав нашої Церкви. Без нього не обійшовся ніякий з’їзд патріярхальних діячів, ніяка оборонна маніфестація, ніяка акція. Разом із дружиною д-ром Дарією приїздив до Риму на наради патріярхальних діячів і торжества, пов’язані із нашою Церквою. Ту велику щирість і працю д-ра Миндюка і д-ра Дарії високо цінив Патріярх Йосиф і нераз про це висловлювався, зокрема в листах.
Коли наспів час активної оборони нашої Церкви, д-р Миндюк почав видавати «Листок» з рамени Комітету Оборони Традицій УКЦ. Це ним фінансоване періодичне видання він висилав до всіх владик і священиків у США, Канаді, Европі, Бразілії та Аргентіні; нагородою йому були вислови признання від багатьох священиків і мирян та почуття сповненого обов’язку.
Останньою із більших його акцій була оборона єп. Ізидора Борецького, коли він із поміччю д-ра Дарії Миндюк, пластунки Ганни Коренець і доньки Христини Миндюк-Бриндзі та деяких відданих мирян зібрав понад 11,000 петицій із підписами. їх вислано тоді до всіх владик УКЦеркви, а також до Синоду УКЦ на руки Владик Ізидора Борецького, Івана Прашка та Івана Хоми. Ця акція увінчалась успіхом, і Східній Конгрегації не вдалось примусити єп. Борецького відійти на примусову емеритуру, а тим самим накинути нашій Церкві закон, який відноситься до Римо-католицької Церкви.
Слід додати, що д-р Миндюк був меценатом також інших інституцій як ось: Наукове т-во ім. Шевченка у Сарселі, Українське Історичне Т-во, Український Інститут Америки у Нью-Йорку, Гарвардський проект Тисячоліття Хрещення України та Український Музей у Нью-Йорку. Щедрі пожертви висилав також на потребу СКВУ, Організації в Обороні Людських Прав в Україні, ЗУАДКу, Інституту ім. Митрополита Шептицького, а останньо теж на поміч Україні та нашій Церкві на Рідних Землях.
Після Панахиди 11 жовтня Покійного прощали: д-р Андрій Баранецький — від Українського Лікарського Т-ва, Осип Труш — від Відділу ОбВУА в Ньюарку і редакції та адміністрації «Нашого голосу», д-р Роман Ричок — від Т-ва Допомоги Рухові в Україні, мґр Володимир Сенежак — як товариш студентських років і один з найстарших приятелів, Мирослав Роговський — як співробітник Покійного у французькій зоні по Другій світовій війні, інж. Любомир Калинич — від відділу Патріярхального Т-ва у Ньюарку і проф. Михайло Цяпка від відділу «Самопоміч» і відділу Гарвардського Проекту.
В суботу, 12 жовтня, після Заупокійної Божественної Літургії в церкві св. Івана Хрестителя в Ньюарку похорон відбувся у Бавнд-Бруку у присутності багатьох приятелів родини Миндюків.
Під час Панахиди і похорону стояла стійка із прапорами ОбВУА, УСС і Об’єднання кол. вояків УПА, яка співом «Видиш, брате мій…» прощала й віддала пошану Покійному.
Під час тризни після похоронних відправ у Бавнд-Бруку прощали Покійного також Дарія Кузик — від відділу Патріярхального Т-ва у Трентоні, ред. Василь Пасічняк — від Патріярхального Т-ва і д-р Романа Навроцька — від Т-ва «Свята Софія» в США.
На закінчення всім зложила сердечну подяку дружина покійного д-р Дарія Миндюк.
Відійшла від нас дуже ідейна людина, і це невіджалувана втрата не тільки опечаленої родини, але й нашої свідомої спільноти.
Нехай світла пам’ять про нього та його добрі діла іде з роду в рід!
Дарія Кузик
