Ця стаття присвячена опису зв’язку між бізнесом та Українською Католицькою Церквою в США на початках життя українців у цій країні. Згідно з ученням Церкви, підприємництво і гроші – це засоби, що повинні служити Євангелію Ісуса Христа. Часто принципи бізнесу розглядають як ворожі, суперечні, навіть діаметрально протилежні до євангельських принципів. У цій розвідці я збираюся висвітлити історичний приклад того, як етичні принципи підприємництва і гроші служили й були корисними у виконанні місії Церкви. За зневагою та ненавистю до підприємництва криється фальшива побожність та псевдорелігія, адже на небезпеку наражається той, хто забуває євангельську настанову: «Сліпі проводирі, що комара відціджуєте, а ковтаєте верблюда» (Мт. 23, 24).
Богословські засади
У Святому Письмі можна знайти багато цитат, які стосуються справедливості та передумов для божественного культу:
«Мені осоружні, мені обридли ваші свята; ваші врочисті збори мені не до вподоби. Хоч ви мені й принесете всепалення та ваші хлібні жертви, я їх не прийму. На ваші мирні жертви з годованого скоту я й не погляну. Усунь від мене твоїх пісень гомін! Гри твоїх гарф я слухати не буду. Нехай тече, неначе води, справедливість – і правда, як ріка потужна» (Ам. 5, 21 – 24).
Ісус також говорив про користь грошей: «Віддайте ж кесареве кесареві, а Боже Богові» (Мт. 22, 21). Словом, що виражає дію, тут є «віддайте». За вимогою «віддати добре» християнин повинен знати підприємництво добре, а грошима користуватися мудро. А от наступний вірш часто неправильно цитують і використовують для пояснення природного вжитку грошей: «Бо корінь усього лиха – грошолюбство, до якого деякі вдавшися, від віри відбились і прошили себе численними болями» (1 Тим. 6, 10). Насправді коренем зла є невпорядкована любов до «мертвих» грошей, а не самі гроші чи заняття підприємництвом.
«Бізнес» – це не принизливий термін, а термін, що нагадує нам про потребу бути добрими розпорядниками майна: «Яка користь людині, як цілий світ здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за свою душу?» (Мт. 16, 26). І знову ж: «Солодкий людині хліб, неправдою нажитий, та потім в його роті жорстви повно» (Прип. 20, 17). Ці декілька думок про християнський обов’язок уникнути того, щоб бути обплутаним грішми, провадять далі – до більшого обов’язку вживати гроші та всі статки добре. Ісус пояснює цей обов’язок тоді, коли говорить про вагу срібла (талант), аби навчити своїх слухачів вміло розпоряджатися. Про це йдеться у притчі про таланти (Мт. 25, 14–30).
* * *
У цій статті я використовую три основні джерела, якими є:
1) Газета «Америка». Її почав видавати отець Іван Волянський 15 серпня 1886 року в Шенандоа, що в штаті Пенсильванія. До 22 лютого 1890-го видання провадили редактор Володимир Сіменович і отець Костянтин Андрухович. Згодом своє видання започаткувало «Соединеніє Греко-Католицьких Руських Братств», яке з 17 березня 1892 року видавало «Американскій Русскій Вҍстнікъ».
2) «Першій Руско-Американскій Календарь» 1897 року, редактор отець Нестор Дмитрів, МаунтКармель, штат Пенсильванія. Це видання стало першою українською книжкою, виданою в Америці.
3) Юліян Бачинський «Українська імміграція в З’єдинених Державах Америки». Книга видана Юліяном Бачинським та Олександром Гарасевичем у Львові в 1914 році у друкарні НТШ.
Початки підприємництва і Церква в США
Рання імміграція українців до США та умови, в яких вона відбувалася, були не такими простими явищами, як це може видатися. В 1882 році американський уряд видав закон, спрямований проти китайських іммігрантів. За твердженням Юліяна Бачинського, у березні – червні 1877 року австрійський уряд видав таємний документ, спрямований на те, щоб знеохочувати людей до еміграції в Америку. Зрештою, вже сам процес виходу з аграрного суспільства, де кожна особа забезпечувала свої потреби, в капіталістичне промислове суспільство був пов’язаний зі значним ризиком.
Зазвичай чоловіки, які іммігрували перші, висилали корабельні карти (квитки) своїм дружинам та дітям. Потреби в працівниках, спричинені промисловою революцією, потреби корабельних компаній у пасажирах і потреби інших компаній різного типу породили вимогу надсилати агентів у Галичину та Угорську Русь для вербунку працівників і швидкого відновлення людських втрат, завданих Громадянською війною в США.
Першим українським підприємцем, який прибув до США в 1860-их роках, став Іван Макагон. Він працював на фермера, але незабаром спокусився на золоту лихоманку в Колорадо. Уже звідти цей чоловік перебрався до Денвера і став власником «Occidental Hotel». Його історія викладена в буклеті «Образки з Америки», виданому «Свободою» в 1896 році. Помер Іван Макагон у 1880-их.
Українські іммігранти почали прибувати до США в більших кількостях наприкінці 1870-их років і несли зі собою бажання мати власну Церкву. Прагнучи підтримати ці бажання, підприємець із Литви Кароль Райс (Carol Rice) допоміг їм написати листа з проханням про священика для українських католиків у Шенандоа (штат Пенсильванія). В 1884 році Райс написав листа до адміністратора Львівської митрополії архиєпископа Сембратовича. Громада Шенандоа зібрала гроші для поїздки отця Івана Волянського та його дружини Павлини до Америки. Прибули вони туди судном «Pennland» 10 грудня 1884 року. В скорому часі отець Волянський поїхав у Філадельфію з візитом до архиєпископа Патріка-Джона Раяна, призначеного на тамтешню катедру 8 червня 1884-го. Раян відмовився зустрітися з отцем Волянським і незабаром суспендував його. Це був нещасливий початок. Надалі отець Волянський у своїй місійній діяльності робив наголос на повноваження, отримані від свого ординарія – архиєпископа Львова в Австро-Угорщині.
У 1886 році була збудована і 21 листопада того ж року освячена перша українська греко-католицька церква у США – храм святого Архистратига Михаїла в Шенандоа. Отець Волянський тоді проживав у Потсвілі, що в Пенсильванії. Взагалі цей священик створив п’ять парохій, кожна з яких була зареєстрована на його ім’я та ім’я його дружини. Це були парохії у Шенандоа, Кінгстоні, Газелтоні, Оліфанті в Пенсильванії та Джерсі-Ситі в Нью-Джерсі. Решту церков були записані на «опікунів». Отець Волянський також надихнув будівництво церков у Вілкс-Беррі та Фриленді в Пенсильванії і Міннеаполісі в Міннесоті. Після того, як 17 березня 1886 року прибули отці Зенон Ляхович та Володимир Сіменович, отець Волянський розширив свою місію і досягнув Денвера в Колорадо.
У 1885 році отець Волянський, як подає Мирон Б. Куропас у книзі «Ukrainians in America» (видана 1972 р. в Міннеаполісі), заснував «Братство святого Миколая» – перше греко-католицьке товариство взаємодопомоги, або ж «похоронне товариство». А наступного року – газету «Америка». Підприємець, який допомагав українським іммігрантам у становленні їхньої Церкви, Кароль Райс, також рекламувався на сторінках «Америки» в 1886-ому. Його бізнес, як було оголошено, є «найбільш певним місцем, щоби купити корабельні квитки і відіслати гроші до старого краю». У газеті рекламувалися й багато інших підприємств. Справи пішли так добре, що газета в 1886-ому планувала видати наступного року календар. Та 15 грудня 1886 року було згадано, що цей план не було здійснено.
За допомоги Сіменовича отець Волянський створив читальню, курси для неграмотних, хор, театральний гурток і «Головний кооперативний магазин» на зразок «Народної торгівлі» на батьківщині, в Галичині. Як сказано в праці Мирона Б. Куропаса «The Ukrainian Americans – Roots and Aspirations 1884 – 1954», виданій Університетом Торонто в 1991 році, «у жовтні 1887 р. Волянський зібрав Михайла Кушвару та Стефана Яновича, котрі обидва мали малі бакалійні крамниці у Шенандоа, та переконав їх, об’єднавши зусилля, створити «Головний кооперативний магазин». Було вирішено, що Кушвара, як значно молодший чоловік, поїде до Філядельфії, щоби завершити курси ведення сучасного підприємництва». Він може бути першим українцем, який вивчав бізнес у Сполучених Штатах. Через пару років новий кооператив мав представництва в п’яти містах Пенсильванії.
Отець Волянський був першим католицьким священиком, включеним до робітничого руху у США. Зокрема, головував на зборах, підтримуваних «Лицарями Праці / Knights of Labor» – першою католицькою робітничою організацією. І коли в листопаді 1887 року раптово помер отець Ляхович, «Лицарі Праці» взяли участь у процесії до кладовища в Шенандоа.
У числі «Америки» за 1 (13) січня 1888 року на сторінці 4 вміщене таке оголошення: «Єдине видання, що публікується в Америці руськими літерами1, привезеними видавцем, і єдине видання, яке може досягати русинів з Галичини, Австрії та Угорщини. РОЗЦІНКИ РЕКЛАМИ… Спрямовуйте усі звернення, що стосуються публікації реклами та загалом бізнесу до Макса Шмідта – секретаря ‘Видавничої Компанії Америка’ у Шенандоа, Пенсильванія».
Згаданий в оголошенні світський чоловік і підприємець був причетним до зростання Церкви і може бути особою, згаданою в епізоді, про який мовитиметься далі.
Отож, коли отець Волянський покидав США в 1889-ому, то він і його дружина переписали церкву в Шенандоа на отця Андруховича. Унаслідок суперечок через гроші, які отець Андрухович позичив, церква була виставлена на аукціон. Її врятував Джон Сміт (Шмідт) – підприємець-католик із Маганой-Ситі, який мешкав у Шенандоа. Він і придбав будівлю церкви на ліцитації (аукціоні) в березні 1892 року за 5000-6000 доларів. Отець Андрухович повернувся в Галичину того ж року, а Джон Сміт відпродав церкву назад громаді. Прикрий епізод було вичерпано. Втім із подібними проблемами зіткнулися згодом інші парохії.
Греко-католицьке священство в США допомогло спільноті іммігрантів створенням двох найважливіших допомогових організацій. Так, на зібранні греко-католицького духовенства наприкінці 1891 року був розроблений план об’єднання розрізнених братств і налагодження міцнішого зв’язку між людьми, котрі оселилися в штатах Пенсильванія, Нью-Йорк, Коннектикут, Іллінойс та Нью-Джерсі. Установче зібрання відповідного товариства відбулося 14 лютого 1892 року в Вілкс-Беррі (Пенсильванія). А оскільки всі братства були асоційовані з греко-католицькими церквами, була підстава дати новому об’єднанню назву «Соединеніє Греко-Католицьких Руських Братств». Воно резидувало, навіть упродовж ХХ століття, в Пітсбурзі, у Пенсильванській сталевій долині. Його газетою став «Американскій Русскій Вѣстнікъ».
Священики з Галичини виявилися зайвими в цій організації, тож 22 лютого 1894-го сформували свою організацію в Шамокіні, що у Пенсильванії, і назвали її «Руський Народний Союз». Згодом перейменували її в «Український Народний Союз» (УНС). Газетою цього об’єднання стало започатковане отцем Григорієм Грушкою в Джерсі-Ситі видання, яке УНС відкупив. Ця газета виходить досі під назвою «Свобода».
Хоча священики були важливими натхненниками та організаторами громади одразу ж, як прибули до Америки, саме підприємці стали людьми, заангажованими в справу створення церков. Спершу українські іммігранти були переважно робітниками: працювали на фермах, фабриках, вугільних копальнях. Поступово в них розвинувся клас підприємців. Найлегшою формою бізнесу було здавати помешкання в оренду. Дійсно, вони здавали кімнати в своїх будинках чи квартирах у суборенду і таким чином отримували прибуток. Крім того, володіли бакалійними та іншими крамницями. Але тими, що мали більше капіталу для фундації церков, стали власники салунів – барів. Юліян Бачинський описав їхню роль так:
ШИНКАРСЬКИЙ Бизнес-Бар: «Се перші ‘патріоти’ і організатори цїлого національного, а передовсїм церковного житя між імміґрантами… Їм завдячують імміґранти, в переважній части, з’організованє їх в церковні громади, вони створили парохії, побудовали церкви, а до недавна ще настановляли, а декуди й тепер ще настановляють, в своїх громадах сьвящеників парохами, і то, як їм вигіднїйше: чи гр-католицьких, чи православних, чи ‘незалежних’ – як до бизнесу… Вони закладають і піддержують запомогові товариства ‘Брацтва’, уряджують забави, прогульки, театральні представлення, а принайменше ініціюють те все – для бизнесу…».
До 1907 року українська громада в Америці не мала єпископа. Кожна парохія на чолі зі своїм бізнес-класом намагалася забезпечити громаді священика. Ці люди проводили співбесіди і підписували угоди з душпастирями. Тож багато священиків мали інші роботи, щоби здобути більше незалежності. Приміром, священик Грушка в ДжерсіСиті мав м’ясний магазин і газету «Свобода». Оскільки парафія та її опікуни укладали контракт зі священиком, то вони й визначали умови його праці.
«Колиж трафить ся так, що сьвященик не може в однім дни відправити служби божої в своїй громадї і в другій, то ся друга громада, коли конче хоче мати у себе такого «пожиченого» сьвященика, мусить заплатити ще й «матерній» громаді «відшкодованє» 20-25 дол.», – писав Юліян Бачинський.
Бізнес-спільнота була теж тісно прив’язана до своєї спільноти і своїх клієнтів. Роль підприємця детально озвучена в наступній цитаті з праці Бачинського:
«Однак хоч імміґранти живо відчувають потребу і горячо бажають мати свою церков, то звичайно не вони, як громада суть ініціяторами творення українських церковних громад і будови українських церквей. Їм, чи то через брак вільного часу, чи що не знають як братися за справу – нїкуди всїм тим займати ся. Сим займають ся одиницї, енерґічнїйші, спритнїйші і майже все бизнесмени, для – бизнесу; бизнес і особиста амбіція станути, при помочи церкви, на верху громади, се майже одинокі мотиви всіх їх заходів коло твореня церковної громади і будови церкви. І не конче навіть мусить бути такий бизнесмен Українцем і гр. католиком, лучаєсь, що орґанїзованєм гр. кат. Громади і будовою церкви займаєсь – для бизнесу не-Українець і не-гр. католик… І ті-то бизнесмени кидають кличі між громадою, намавляють, переконують, заохочують і додають громадї відваги, скликують мітинги, вибирають «Церковні комітети» і вкінци стають на чолї такого комітету, а тодї – перше, о що дбають, се вишукують десь близько їх бизнесу – салону чи стору – площу під будову церкви і на пархіяльний дім, опісля розглядають ся за будівничим чи архітектом і умавляють ся з ним о будову церкви і парохіяльного дому, при чім вимовляють собі, з умовленої на будову квоти, цілком не скромний рабат, в кінци починають переговори з сьвящеником і добивають з ним торгу, коли ще перед тим, на самім початку, нїм ще розпочали «церковний бизнес», не умовилися з ним».
Оголошення в календарі 1897 року
«Першій Руско-Американскій Календарь» був поширений на зібранні «Руського Народного Союзу» в 1896-ому, яке відбулося в Мейфілді (Пенсильванія). Цей календар був підготований отцем Дмитрівим, на його сторінках уміщені біографії Тараса Шевченка (с. 169), Олександра Духновича (с. 171) та Івана Франка (с. 172). Для цієї розвідки цікавою справою є зосередження на оголошеннях, які починаються на с. 173, а завершуються на с. 195. Загалом таких оголошень є 27, їхню географію можна побачити на графіці «Розподіл оголошень календаря 1897 року за місцями». За категоріями реклама поділена так: готелі – 11, магазини компаній – 6, броварні – 2, салуни – 2, м’ясник – 1, бакалія – 1, кравець – 1, банк – 1, УНС – 1, газета «Свобода» – 1, швець – 1.
Варто зазначити, що в п’яти оголошеннях спеціально вказується близькість місця розташування бізнесу до місцевої церкви. Бізнес і Церква мали спільні інтереси й отримували взаємну користь від взаємодії. Зазвичай людина повинна була здобути здорову повагу для виконання як церковних, так і бізнесових завдань. Що є зрозумілим, то це те, що спільноті часто були корисними такі відносини – кооперація та співпраця. Прикладом цього є, зокрема, перше оголошення календаря на 1897 рік, у якому мовиться про Теодосія Талапаша.
Різні оголошення показують, як українці з початків свого побуту в США використовували власне розуміння підприємництва для досягнення добробуту і допомоги своїй Церкві та спільноті. Дійсно, описані взаємини дали результат для забезпечення як духовних, так і соціальних потреб молодої української громади. Якщо поглянути на цю історію з духовної точки зору, то на думку спадають слова Спасителя, який у притчі про несправедливого управителя спонукає людей віри до висновків щодо користування земними ресурсами на прикладі того, як їх вживають невіруючі (Лк. 16, 1 – 9).
Моя ж завершальна думка перегукується з коментарем Юліяна Бачинського, який розумів, що успішний бізнес та економічна незалежність є тільки частиною того, що забезпечує щастя і вдоволене життя: «То, за чим українські іммігранти шукали в З’єдинених Державах, то вони найшли; найшли навіть більше, бо не мали і за чим до З’єдинених Держав навіть не виїжджали, але браку чого відчували – Свободу і пошанованє особистої гідности».
о. д-р Іван Кащак, історик Церкви, парох храму Святої Трійці в Кергонксоні та в Гантері, штат Нью-Йорк
