Філадельфійська архиєпархія УГКЦ у США – країні іммігрантів – є Церквою мігрантів-українців, їхніх нащадків, нащадків іммігрантів з інших країн, як також цілковито натуралізованих американців. Перші греко-католицькі спільноти на терені цієї архиєпархії виникли ще у ХІХ столітті серед вихідців із Галичини та Закарпаття, і відтоді Америка прийняла чотири хвилі українських іммігрантів. Перед представниками кожної з цих хвиль виникали численні труднощі, але відкривалися й шанси для вільного розвитку. Проблеми та можливості є й у тих, що змушені були покинути Батьківщину та виїхати за океан в останні десятиліття і роки. Але як колись, так і тепер Церква іде за людьми і прагне допомогти їм зберегти/віднайти віру та адаптуватися в нових умовах, а люди шукають Церкву. Про життя Філадельфійської архиєпархії, про виклики часу та відповіді на них розповідає її Апостольський адміністратор владика Андрій Рабій.
– Преосвященний владико Андрію, передусім опишіть стан архиєпархії: кількість парохій, церков, духовенства, вірних. Чи парохії розміщені рівномірно, чи достатньо священиків?
– Філадельфійська архиєпархія займає велику територію на східному узбережжі США. Її межі обіймають шість штатів: східну частину штату Пенсильванія, штати Нью-Джерсі, Делавер, Мериленд, Вашингтон (столиця) та Вірджинія. Тепер маємо 64 парафії, дві місійні (нові), три католицькі повноденні середні школи, гімназію для дівчат, чотирирічний коледж та семінарію святого Йосафата у Вашингтоні. Офіційно у наших парафіях є майже 14 тисяч вірних, якими опікуються 54 єпархіальні священики, троє священиків монаших чинів та четверо дияконів. Також у нас є Сестри Місіонерки Покрову Божої Матері (архиєпархіальний чин) у Філадельфії, Сестри святого Василія Великого у Факс Чейсі (передмістя Філадельфії) та Сестри Служебниці в місті Пасейк (штат Нью-Джерсі) і містечку Майнерсвіл (штат Пенсильванія). Осередок нашої архиєпархії розташований у південно-західній частині Філадельфії. Більшість парафій розміщені у північній частині архиєпархії: 41 у штаті Пенсильванія та 17 у штаті Нью-Джерсі.
– Філадельфійська архиєпархія веде свою історію від діяльності єпископа Сотера Ортинського, коли наша Церква охопила турботою українських емігрантів-заробітчан із Галичини та Закарпаття. Наскільки ця історична тяглість виражається в сучасному житті Церкви?
– Історія нашої Церкви в Сполучених Штатах розпочинається саме на території Філадельфійської архиєпархії. В далекому 1884 році отець Стефан Волянський з родиною був першим делегованим священиком, висланим Львівським митрополитом Сембратовичем для пастирської опіки наших іммігрантів у горах Пенсильванії, які надіслали відповідне прохання. Перша Служба Божа була відправлена в містечку Шенандоа, де й була заснована перша парафія. Інші парафії з’явилися моментально в Шамокіні, Катедральна парафія у Філадельфії, Сент-Клері, Скрентоні та в багатьох інших містечках Пенсильванії. І на початку ХХ століття була хвиля відкриття парафій у штаті Нью-Джерсі – в Джерсі-Ситі, Нюарку, Пасейку, Перт-Амбої.
Оскільки населення переважно ірландського, німецького та італійського походження утискало в містечках наших іммігрантів, самоорганізація, допомога і провід стали необхідністю. Тодішні українські іммігранти мали потрійне завдання: перше – старалися дбати про власний добробут; друге – засновували організації, товариства і осередки освіти (школи, школи українознавства тощо); третє – будували церкви власним коштом та розбудовували парафії. Кожна парафія ставала не тільки духовним осередком, а й центром українського життя і культури.
Із призначенням владики Сотера Ортинського у 1906 році та його інтронізації в 1907-ому наші іммігранти отримали чудового організатора і прихильника. Через кілька років була створена страхова фінансова організація «Провидіння», яка допомагає і до сьогоднішнього дня з отриманням позик, страхових полісів тощо (в ті часи було важко отримати такі послуги в банках чи приватних установах), а ще почала випускати газету «Америка». Владика ж заснував власну єпархіальну газету «Шлях», що також виходить дотепер. Пізніше з’явилися інші громадські організації: «Український народний союз», «Український конгресовий комітет Америки» та інші, а також кредитні кооперативи. Отож, духовне, культурне та соціальне життя розвивалося від початків, і саме парафії стали центрами, де зароджувалися ідеї та способи реалізації, тривав постійний обмін інформацією.
Багато з того всього залишилося і далі діє в наших парафіях. Понад те, у парафіях Філадельфії та штату НьюДжерсі надається посильна допомога через місцеві організації під назвою «Четверта хвиля» новоприбулим іммігрантам з вивчення англійської мови, права, знайомства з культурою та працевлаштування у США. Рівень самоорганізації серед новоприбулих іммігрантів гідний подиву. А Церква залишається таким унікальним місцем, де всі збираються, головно на недільні та святкові відправи. Церква пригадує всім рідний край, із якого вони виїхали і до якого, можливо, одного дня повернуться.
– Наскільки представники нової хвилі еміграції з України шукають українську Церкву в місцях свого нового проживання?
– На жаль, не маю однозначної відповіді. Першим чинником, але не винятковим, є те, в якій родині людина виросла. Якщо бажання, потреба і звичка ходити до церкви були прищеплені з дитинства, то людина шукає Церкву найперше і надзвичайно тішиться тим, що має змогу бути на Службі Божій, приймати Святі Тайни, нагоду відправити дитину в клас катехизму, до нашої української школи, садочка. Коли ж людина виросла в не дуже активному релігійному середовищі, священикові часто доводиться шукати до неї особистий підхід і запрошувати до парафії. Культурні програми, класи англійської мови, танцювальні групи та проведення фестивалів при парафіях дуже допомагають у згуртуванні української громади. Також потрібно визнати, що ми як Церква поширюємо недостатньо інформації про наші парафії. Але тепер ми активно над цим працюємо як на місцевому рівні, так і на загальноцерковному.
– Нащадки попередніх хвиль еміграції до США і ті, що виїхали з України в останні десятиліття, є носіями, образно кажучи, різних світоглядів. Зустріч у Церкві природним чином веде до цікавого дискурсу між ними. Які питання зараз перебувають на відповідному порядку денному?
– Кожна хвиля імміграції має свою особливість. Перша та друга дбали про згуртування української громади, тому з’являлося багато парафій, центрів, організацій, шкіл і так далі. Представники третьої хвилі після Другої світової війни також зосереджувалися на розбудові українських церковних та громадських структур, але вони вже були більше політизовані. Протистояння комуністичному режимові, вимога звільнення України та досягнення її незалежності були основними пріоритетами. Багато іммігрантів тієї хвилі щиро вірили та вірять, що повернуться додому – в Україну, звідки мусили втікати через війну та захоплення радянським режимом українських земель. Цілі теперішньої четвертої хвилі зовсім інші: головно економічні. Люди прагнуть покращити свій матеріальний стан і реалізувати власний інтелектуальний потенціал та здібності. Не можна тлумачити це як негативне явище або неправильні цілі. Увесь світ живе за цим принципом – знайти і жити кращим життям.
Між цими чотирма поколіннями іммігрантів виникали тертя й непорозуміння: попереднє покоління вимагало від нового, щоби воно продовжувало розпочату справу, а нове покоління іммігрантів хоче, щоби попереднє поставилося з розумінням до його потреб і проблем сучасності. Водночас слід зазначити, що стан справ в Україні, потреби і здобутки дуже чітко відстежуються і викликають моментальну реакцію представників усіх поколінь і хвиль імміграції. Візьмемо, до прикладу, те, скільки духовної, моральної та матеріальної допомоги було надано українською громадою у часи Майдану, особливо тепер – у період війни на сході України! Наші іммігранти можуть мати різні погляди, але коли треба допомогти своєму краю, це всі роблять. Наші люди горді з того, що вони українці.
– Відомо, що УГКЦ в Америці – це не тільки Церква українців та їхніх нащадків. Хто ще приходить у нашу Церкву і як це впливає на неї?
– Наша Церква у США давно неоднорідна. У тих місцях, де проживає третє, четверте або п’яте покоління, у наших парафіях можна знайти багато людей німецького, італійського, ірландського, польського або словацького походження – найперше через мішані подружжя. Часто вони не знають української мови на такому рівні, щоби спілкуватися нею, але вивчають і співають українською Службу Божу, інші відправи. Двері наших церков давно відчинені для всіх. Наші церкви стають для них духовним домом, де черпають з краси Божого дому, співу відправ, мудрості нашої духовності. Тому якщо доведеться колись відвідати наші парафії тут, не дивуйтеся, якщо біля вас стоятиме людина з азійськими, середньоазійськими рисами обличчя чи навіть африканською зовнішністю. Це вже загальноприйнятий факт. Вони є частиною наших спільнот, переймаються проблемами, допомагають.
– Церква, що зрозуміло, реагує на знаки часу і суспільні реалії. Як би ви охарактеризували стан літургійного і позалітургійного життя Філадельфійської архиєпархії з цієї точки зору?
– Уже більш ніж століття наша Церква у США старається щонайкраще дотримуватися правил, звичаїв і традицій матірньої Церкви, навіть мати свої особливості. Коли мовиться про відправи, вони такі ж, як і в Україні, але можуть відрізнятися мовою. Тут є дуже гарні традиції збиратися після Різдва на Просфору (різдвяний обід) або після Великодня – на Свячене (великодній обід). В обох випадках збирається уся парафія, після молитви всі сідають за стіл і мають святкову програму з цієї нагоди. Подібне відбувається на День матері в травні та на День батька у червні. Фестивалі організовують переважно у серпні. Це так чудово бачити, коли парафія збирається разом! Люди знайомляться, починають товаришувати, допомагають та підтримують одні одних. Дійсно видно, що парафія – не тільки місце, куди приходять молитися, а й місце зустрічі з Богом і як спільноти. Ми, владики, духовенство, стараємося всіляко плекати і розвивати цей дух у парафіях.
– Уміло свідчити Христа в такому розмаїтому середовищі, яким є американське суспільство, – важливий досвід. Які саме соціальні, гуманітарні проекти втілює архиєпархія, йдучи за людьми?
– Католицька Церква у США, і наша Церква зокрема, активно заангажована в соціальне і політичне життя суспільства. Старається впливати усіма наявними важелями. Наприклад, тепер дуже гостро стоїть проблема з нелегальними мігрантами, міграцією взагалі. Почастішали випадки, коли нелегалів затримують просто на вулиці, судять і відправляють в країну, де вони народилися, навіть не даючи змоги попрощатися з родиною, не дивлячись на те, що вони проживали тут і сплачували податки 10, 15 або й усі 20 років. Це стосується і наших мігрантів. Тож ми через сенаторів, конгресменів намагаємося впливати, щоб ті допомогли звільнити людей із в’язниць. Другий чудовий приклад – робота «Українського конгресового комітету Америки» (УККА), який активно співпрацює з «Українською групою» у Сенаті та Конгресі. «Українська група» – це група конгресменів і сенаторів, які дуже прихильно ставляться до України і вносять різні законопроекти щодо співпраці, підвищення обороноспроможності тощо. УККА є дуже активним і створив дуже потужне лобі. Владика Іван Бура, єпископ-помічник Філадельфійської архиєпархії, був призначений Амбасадором нашої Церкви у Вашингтоні Патріархом Святославом у 2013 році. Він бере активну участь у заходах, очолює святкові та поминальні відправи з різних нагод. Його призначення і присутність показують наше зацікавлення і активну участь у суспільному житті.
– Активний та відповідальний мирянський рух як плід самоусвідомлення вірними того, що вони є частиною Церкви, свідчить про еклезіальну зрілість. У яких сферах присутній мирянський рух у Філадельфійській архиєпархії?
– Від самого початку історії нашої Церкви у США мирянський рух був і залишається дуже сильним. Задум і створення церковних громад та організацій допомоги іншим належали саме мирянам. Після організації та становлення єпархії владики і духовенство не перехоплювали ініціативи, а почали налагоджувати співпрацю. В результаті це принесло успіх та єдність українській спільноті в Америці. Навіть сьогодні духовенство, владик запрошують на різні заходи, просять долучатися до різних проектів. І це не може не тішити.
– Яке місце в мирянському русі архиєпархії посідає зв’язок із Україною?
– Багато мирян у наших парафіях активно долучаються та підтримують зв’язки із Україною з двох причин. Перша – тісні стосунки з родиною чи друзями в Україні спонукують на підтримання стосунків та інтересу до процесів в Україні як на особистому рівні, так і через церковні заходи. Наприклад, ідеї надання допомоги сиротинцям в Україні, збір коштів на підтримку армії чи на будь-яку доброчинну акцію з’являються між людьми і тут, і в Україні. Тоді спільнота заохочується до акції, і проект реалізований. Парохи допомагають оголошеннями, заохоченнями та особистим прикладом. Друга причина – співпраця між організаціями в США та Україні. Наприклад, уже багато років «Союз українок Америки» проводить акції зі збору коштів для програми «Молоко і булочка» для дітей у садочках різних міст України. Відділи «Союзу українок» є переважно при наших парафіях у архиєпархії. Молодіжні організації «Пласт» і «Спілка української молоді» (СУМ) мають програми обміну та поїздок для ознайомлення з країнами. Різні благодійні й медичні організації за посередництва наших вірних надають посильну допомогу. Так, існує дуже тісна співпраця, яка триватиме далі.
– Залучення молоді до життя Церкви – один із глобальних викликів. Які кроки, на вашу думку, можуть допомогти успішному виконанню цього завдання в діаспорі та в Україні?
– Нещодавно Патріарх Святослав сказав, що молодій людині нелегко в наш час. І це правда. За останні 10 років захоплення, інтереси та цілі молодих людей змінилися. Тепер великий наголос робиться на розвитку людини як унікуму і зневажаються поняття людини як члена спільноти й суспільства. Тож не дивно, що коли ми запрошуємо молоду людину до Церкви, то чуємо: «А що я там робитиму?», «Чому я мушу йти туди?». Однак реакція змінюється, коли ми можемо зацікавити чимось молодь. Наприклад, її служінням при вівтарі, коли просимо її допомогти потребуючим, віднести їжу голодним, допомогти з ремонтом. Це приклади, коли молодь може бачити результат, який збуджує ще глибший інтерес. Тому членство в церковних молодіжних організаціях є таким важливим і доречним. Молодим людям треба дати знати, яким добром є Церква, скільки добра вона робить у світі. Хоча ми є і залишаємося окремими індивідуумами, наша віра у Господа Бога через діяння Святого Духа і Святі Тайни робить нас Церквою, одним цілим.
– Чи можна сказати, що Церква в Америці є одним із перших місць, де, як і після Першої та Другої світових воєн, українські емігранти знайдуть розуміння та підтримку?
– Якщо брати роль Церкви у житті американського суспільства в цілому, то вона, на жаль, зменшується. Коли ж говоримо про нашу Церкву та її роль серед української громади, її авторитет тримається доволі високо завдяки відкритості й безпосередності. Потребуюча людина чи родина може завжди знайти підтримку і допомогу серед церковної громади, громадської організації чи приватних осіб! У Америці це сприймається як належне – допомогти тому, хто потребує допомоги. До того ж наша українська ментальність, звичаї були такими ще з часів великого князя Володимира Мономаха і його «Повчання дітям» – що завжди слід приймати гостя і допомогти людині, чим можеш. У підсумку є багато наших організацій, куди можна звернутися по підтримку, пораду чи розуміння.
Розмовляв Володимир Мороз
