Ми, народ, що вийшов із неволі,
Клянемось в благословенну мить —
Всі свої тисячолітні болі
В славу України перелить.
Клянемося княжими гробами,
Золотою шаблею Дніпра —
Краще смерть, ніж бути знов рабами,
Хай гряде відродження пора!
Клянемося хлібом і водою,
Що всі мови нашої землі
Житимуть добром — не ворожбою,
В чесному сестринстві, а не в злі.
Клянемось робітними трудами,
Болісними нивами долонь —
Краще смерть, ніж бути знов рабами,
Хай горить очищення вогонь!
Клянемося «Кобзарем» Тараса,
Геніями Лесі і Франка —
Що не зродиться пахолків раса
З крови Гонти і Залізняка!
Клянемося Богом України,
Що вмремо, та не підем в ярмо,
Дух, воскреслий з темної руїни,
На наругу в рабство не дамо.
Ми, народ, що вийшов із неволі,
Клянемось в благословенну мить —
Стати рівним у народів колі,
На свободі й для свободи жить!
15.ІХ.91.
Вірш написано на Всеукраїнському вічі.
Останню строфу повторили хором учасники віча. (Прим. ред.).
* Передруковано з «Літературної України» за 19 вересня 1991 р.
