Одна унція розсудливости (розуму) вартує один фунт золота
Тобіяс Смолет, 1721-1771
Подібне враження у нас зродилося по візиті президента США Джорджа Буша в Києві. Ми простудіювали уважно те, що він говорив. Можна логічно робити висновок, що він дуже захоплений теперішньою комуністичною системою у Москві. І саме те «щастя» рекомендував з глибини свого серця українцям у Києві і цілій Україні, можливо з вдячности за те, що кияни так сердечно його вітали. Це правда: були тут і там транспаранти з домаганням вільної, від Москви незалежної України. Та це були голоси, на думку Буша, тих «небезпечних, недобрих, шкідливих, невдячних українських націоналістів» (а може і фашистів, нацистів і т.д.), що «невдячні Москві і Горбачову за їхні туземні благодаті» — зухвало відмовляються від московської ласки і опіки і бажають незалежної України.
На думку американського президента союз із Москвою — це небесна благодать для поневолених народів Радянського Союзу: українців, білорусів, литовців, естонців, латишів і т.д. Незалежністю можуть користуватися американці, жиди в Ізраїлі, англійці, французи та всі інші народи. Ніколи українці, бо вони, домагаючись незалежної України, «загрожують вільному світові своїм льокальним тоталітарним націоналізмом»! Саме так «думає» президент Америки Джордж Буш, і тут немає помилки в інтерпретації його політично-дипломатичної мудрости. Те, що українці понесли мільйони жертв від царського і комуністичного російського панування, — Дж. Бушеві зовсім не перешкоджає рекомендувати нове московське ярмо у дещо відмінній формі.
Джордж Буш думає, що його рекомендації на туземне державне щастя знайдуть симпатію в українців, що є громадянами Америки. Американська преса ясно твердить, що українці далеко так не думають, як думає Джордж Буш. Український нарід не є аж так наївний, щоб не вмів відрізнити політично-дипломатичного мислення Джорджа Буша від реальної дійсности!
На думку І. Драча Джордж Буш приїхав до Києва в ролі «месенджера» від М. Горбачова рекомендувати українцям благодаті нового союзу з Москвою, програму якої накреслив сам вождь комуністичної партії Михайло Горбачов.
Смішно, а то і комічно робиться українській людині, коли бачить республіканського президента Америки в ролі звеличника-пропагандиста тоталітарного російського комунізму. Керівники і численні українці в Україні і цілому світі недвозначно виявили своє невдоволення відвідинами Джорджа Буша. Говориться, що відвідини Києва були запляновані самим Горбачовим. Наскільки президент Америки вив’язався з йому дорученого завдання (рекляма союзного договору, прослава-ґльорифікація М. Горбачова і російського деспотичного комунізму у новій формі) покаже майбутність.
Дж. Буш відвідав Бабин Яр, де німці виявили свою жорстокість розстрілами понад сто тисяч українців, жидів, циганів і т.д. Скільки осіб загинуло в Бабиному Ярі — точно не знаємо. Слід підкреслити, що в першу чергу масово гинули жиди, а далі українці й інші. Не знаємо, чи Буш є цього свідомий. Читаючи американську пресу, набираємо враження, що не дуже. Ясно, що про жертви російського комунізму (мільйони замордованих українців у тюрмах, в холодному Сибірі) президентові Америки не було дуже вигідно згадувати чи говорити з уваги на дружньо-приятельські стосунки з М. Горбачовим. Не було зручно Дж. Бушеві заговорити про Голготу Української Католицької і Української Автокефальної Православної Церкви в Україні. Ніхто не заговорив про українських владик, священиків, монахів, мирян, молодь, дітей, що загинули в тюрмах чи у тайзі й тундрі Сибіру. Дж. Буш не знає, що для українців ціла Україна — це великий Бабин Яр! Скільки ми знаємо, а скільки не знаємо. Ще сьогодні українська і світова преса звітує про нові розкопи гробів, в яких поховані жертви садистичного і жорстокого комунізму. Та про це Дж. Буш українцям в Києві мало говорив. Можливо, що згадувати про це було б недипломатично, а може і не цікаво.
Дипломатія і політика — це мистецтво вищої кляси. Для них є окремі школи, де вибрані й здібні вчаться цього мистецтва. Існують також дуже «здібні учні», яким не конечно багато вчитися. Кажеться: має вроджені збідності, або: здібний від уродження. Дипломатові треба знати, де, коли і що говорити. Особливо тоді, коли такого політичного дипломата громадяни даної країни вибирають. У Вашінгтоні існують сильні так звані «лабі». Є і слабі. Тому дипломат із Вашінґтону, коли їде до СССР, мусить так говорити, щоб приподобатися сильному «лабі» та щоб під час виборів собі не пошкодити і не втратити голосів йому прихильних людей. Українці у Вашінгтоні мають теж своє «лабі». Воно не дуже сильне. Сильне «лабі» потребує грошей. Кажеться: «Посмаруєш — поїдеш скорше і дальше». Українських мільйонерів багато немає. Тому з українцями вашінґтонському дипломатові не треба дуже числитися. Українців можна називати, як кому вигідно: фашистами, небезпечними націоналістами, нацистами і т.д. Українці не є небезпечними.
Одного дня можна підписувати деклярацію про свободу поневолених народів у Радянському Союзі, а за тиждень-два можна прославляти попід небеса комуністичний уряд у Москві з М. Горбачовим у проводі й рекомендувати народам Радянського Союзу нове уярмлення у формі вже нового так званого союзного договору. Тільки тому президента Дж. Буша називаємо «здібним дипломатом» високої кляси. Кажеться: такого дипломата Америка ще ніколи не мала!
А ми кажемо: Боже, збережи батьківщину!
Д-р Зиновій Ґіль
