Блискавкою рознеслася по Едмонтоні вістка, що невмолима смерть вирвала раптово з-поміж нас в неділю раннім ранком, 17 лютого ц.р., інж Івана Хому. Відійшов у вічність примірно люблячий муж, добрий батько, милий дідусь, а понад усе те невсипущий і ревний патріот, суспільно-церковний, національно-громадський і політичний діяч.
Приїхавши в 1950 році до Канади, вже з родиною включився у ряди ОУВФ і, як інтелігент із високою освітою, був обраний до управи ЛВУ та був там на різних постах аж до останнього дня життя. В тій організації був прикладним головою, делегатом до КУК та до РУГОП. Три дні перед смертю, як голова Ради Українських Громадських Організацій за Патріярхат, відбув ще засідання й радів, кажучи: «Доба розвитку й росту надходить для УКЦ в Україні і на поселеннях. Ми маємо прийти їм з поміччю, нам треба посилити збірки!».
Із світських установ згадаю УКАМА, де, будучи директором, разом із управителем постаралися про дотацію для чотирьох студенток від уряду Альберти на 5 місяців. Зробили вони багато. Та не досить було інж. Хомі того, він же практикуючий християнин, тому й церковно-світські, як Централя Українців-католиків Канади, Епархіяльна Управа його все турбувала, всюди там не обійшлося без Хоми.
Господь обдарував Івася (так його називали) чудовим голосом ліричного тенора-соліста, що був всюди радо баченим — і в гімназії, й університеті, в таборах і в Едмонтоні. Його сольо в пісні «Через поле широкеє» хай лишиться родині та нам на спомин про нього.
З-під його пера вийшла праця в «Альманаху Надбужанщини» про село Хоробрів і околицю, а другою працею була «Історія парафії св. Юрія-Переможця у 30-ліття існування парафії». Ця праця ще не появилася друком. Крім того він писав репортажі до «Українських Вістей», «Гомону України», «Патріярхату» й іншої преси.
Іван-Павло Хома народився в родині Михайла й Пелагії в серпні 1913 року в селі Хоробрів коло Сокаля. З хати виніс він добре християнське виховання й любов до свого народу й України. Гімназію закінчив у Сокалі, а університет у Львові й Мюнхені — Німеччина. Восени 1943 року одружився з дочкою о. сов. Стефанова, Іриною, з села Вікно Городенського повіту.
Після війни молоде подружжя Хоми 1950 р. приїхали до Канади на останній побут. Господь обдарував їх сином Юрком і дочкою Тасею, що мають вже дітей-внуків покійного.
Похоронні відправи почалися в середу, 20 лютого ц.р., у каплиці Парк Меморіял. До Панахиди стали вчс. оо. В. Тарнавський, парох церкви св. Юрія, о. д-р Е. Камінський, о. М. Ковальчик та о. М. Мартинків. Співав ансамбль «Каштани». Прапороносці ЛВУ й БУК віддавали останній салют доброму й прикладному членові. Вчс. о. крил. В. Тарнавський виголосив змістовну проповідь. Прощав від організацій голова Епархіяльної управи Братства Українців-католиків Канади Григор Порохівник.
Збірку на «Патріярхат» і Інститут ім. Митрополита Андрея Шептицького в Оттаві переведено при вході. В четвер рано оо. душпастирі, вже без отця Ковальчика, відправили заупокійну Богослужбу. Проповідь знову виголосив парох церкви св. Юрія, прощаючи родину від парафії покійного. Довга кавалькада авт рушила на цвинтар св. Михаїла, де похоронено інж. Івана-Павла Хому. Над гробом попрощав покійного голова ЛВУ Петро Дацків.
Піснею «Видиш, брате мій» закінчено похорони примірного громадянина. Хай цих кілька рядків будуть живими трояндами на шляху до щасливої Вічности, Дорогий Івасю.
Похоронна тризна відбулася в залі Норвуд Ліджен. По тризні, якою провадив о. крилошанин В. Тарнавський, подякував о. М. Мартинків священикам, дякам, хористам, бесідникам, труноносцям і приявним на всіх похоронних відправах і на обіді. Дякував також збірщикам і за пожертви на «Патріярхат» і Інститут. «А Івасеві Хомі вічна в Бозі буде пам’ять», — закінчив о. Мартинків.
М. Когут
