Це вагомі слова четвертої із десяти Заповідей Божих, яка повністю звучить: «Шануй батька твого і матір твою, щоб тобі було добре і щоб ти довго прожив на землі», які с каменноугольними у житті кожної людини. Це особливе вирізнення особи батька, як остої і сторожа родини, і тому ця Заповідь с першою, що відносяться до норм чи законів людини на землі. Звичайно, черговість Божих заповідей має окреме значення, бо цим підкреслюється їх важність. Отже, підкреслюється окрема вагомість батька.
Таку порядковість поставлено не припадково і при цьому підкреслено шанувати батька, бо ж він з матір’ю творять родину, родинне вогнище, бо ж батько для родини є обороною, запорукою безпеки, доброта, любов і надія. Батько — це основний фундамент родини, суспільства.
Всевишній Господь поставив батька на найвищому щаблі його важливости і вказав нам його шанувати. Щойно згодом людина відчула і збагнула цю особливу ролю батька. Для цього встановлено у місяці червні відзначати окремо «День Батька». Щоб хоч в той один день в році скласти йому, батькові, доземний поклін, подякувати йому за батьківську дбайливість, батьківську опіку і турботи і за батьківську любов. Він, батько,’ праобраз Отця Небесного, який все передбачає, все охороняє перед небезпекою. Немає для батька жодних перепон, щоб не захистити своєї дитини перед будь-яким лихом.
Відмічаючи День Батька, ми також віддаємо окрему шану главі Української Католицької Церкви Патріярхові Мирославові-Іванові, який тількищо повернув на свій Києво-Галицький престіл, який є нашим духовним батьком.
Від іменника «батько» виростає похідний іменник, що охоплює простір, землю, на якій живе однорідна спільнота, і цей простір називаємо «батьківщина». І скільки поети написали поезій, а письменники вдумливих проз, присвячених власне ось цій батьківщині. Скільки там слів пошани, слів любови, палких закликів, пристрасної й одчайдушної відданости і молитовної пошани. Ось це слово «батько», яке воно глибоке і всеохопне. Тому у нашому українському народі був великий вияв пошани до батька, глави родини, Церкви і батьківщини. Цей вияв пошани зберігся серед нашого народу і досьогодні.
На жаль, не все український народ мав можливість віддати, виявити свою пошану до своєї батьківщини, яка була знищена, розтерзана, закута. На просторах України виростали високі могили з березовими хрестами, які нам пригадували, що тут спочили ті, що батьківщину боронили. І ось це знам’я Христа, яким Христос смерть переміг, все кликало нас поклонитись тим, що за батьківщину склали свої голови.
Хто ж, що ще родився на Україні, не пригадує собі ось тих багатолюдних і довгих процесій з корогвами, що рік-річно, під час Зелених Свят, себто Зшестя Святого Духа і Святої Трійці, які прямували до цих високих могил з березовими хрестами. Віддаючи доземний поклін упавшим за волю українського народу і заносячи наші щирі благальні молитви до Всевишнього Триєдиного Господа Бога, ми водночас віддавали наш поклін і пошану нашій поневоленій і розтерзаній батьківщині-Україні. В кожному нашому слові, в кожному нашому віддиху звеніло це слово — «О батьківщино ти моя», — звучали молитовно-благальні слова із славної опери «Звпорожець за Дунаєм», о, як глибоко і як зворушливо звучали ось ці дорогі слова — «О батьківщино ти моя…». Ось ці благальні молитовні слова неслись у широкі простори і небесні висоти до Всевишнього. Ішли довгі зелено-святочні процесії крізь широкі лани і поля, і тільки хвилями коливались зелені жита. Що за картина — висока могила, березовий хрест, зелені жита, це уярмлена батьківщина, а процесія народу з хрестом і корогвами розляглась на пошану тобі, Україно, щоб Ти вічно була і вільним життям жила. Чи може бути краще поєднання ось цієї пошани до батьківщини. Здасться, воно все було унікальне, неповторне і неперевершене.
Ми сьогодні не тільки згадуємо про те, ми також і у наш час відзначаємо ось цю особливу любов, пошану і відданість далеко поза межами рідної землі, віддаючи нашій Українській Церкві, нашій культурі і нашій науці, які є для нас своєрідною батьківщиною. Це ці основні елементи, які нерозривно пов’язані з батьківщиною. Слід підкреслити, що ці елементи, що складаються на батьківщину, залишаються нерозривними.
Ми далеко від своєї батьківщини не тільки зберегли у нашій пам’яті пошану до неї, ми безперебійно серед чужого моря несли добре ім’я про нашу батьківщину — Україну, ми все підкреслювали і утверджували, що вона не померла, вона — батьківщина, живе. А сьогодні, у наш час, наша батьківщина воскресає до свого самостійного і незалежного життя. Ми, вшановуючи День Батька, заразом вшановуємо главу нашої УКЦеркви, ми вшановуємо розтерзану, а сьогодні воскресаючу батьківщину — Україну і тим самим гідно і достойно здійснюємо четверту Божу заповідь — «Шануй батька свого…».
М. Г.
