У понеділок, 11 лютого 1991 року, у ранніх годинах, несподівано помер на 89 році життя, широко відомий тут, у діяспорі, і на батьківщині, непересічний і видатний лікар, професор, громадський, культурний, політичний і Патріярхальний діяч, а понад усе людина щирого серця, приємна і мила людина, д-р Роман Осінчук. Покійний дожив патріяршого віку і до кінця свого життя був творчо активний у громадсько-культурному, політичному і журналістичному житті.
Ще в останні дні свого життя був повний плянів. Будучи на засіданні управи Наукового Товариства ім. Шевченка 9 лютого 1991 року, домовились з ним зустрінутись у понеділок, 11 лютого ц.р., у канцелярії НТШ, щоб договоритись про видрукування його спогадів. На жаль, ця домовлена зустріч вже не відбулась, бо Всевишній Господь покликав його до своїх безмежних осель, де немає жодних турбот і болів, а життя безконечне.
Сумна і болюча вістка про несподівану смерть д-ра Романа Осінчука блискавкою рознеслась серед української громади. Ця сумна вістка кожного у якійсь мірі діткнулась дуже болюче, бо відійшла від нас всіма люблена і шанована, і все мило бачена людина.
Покійний д-р Роман Осінчук належав до виняткових особистостей у нашому українському житті тут, у діяспорі, як також на рідних землях. Він записався світлими сторінками на землі своїх батьків і тут, далеко поза межами своєї батьківщини, яку плянував ще відвідати. Знаємо, що є чимало осіб, що доживають високого-патріяршого віку, але після смерти по них скоро зникає пам’ять, не залишивши по собі жодних слідів. Під тим оглядом наш дорогий і незабутній д-р Роман належав до іншої категорії людей, до тієї категорії людей, що про них пам’ять залишається жити в народі. Покійний Роман своє довге, довге і багатокольоритне життя, від юних років починаючи, до свого останнього віддиху нанизував, як барвисте намисто, постійно добрими ділами як глибоко віруюча людина-християнин, як непересічний і видатний лікар, як професор і приятель студентів-медиків, як громадсько-культурний і політичний діяч, як один з основників, організаторів Патріярхального руху і в загальному як багатогранна трудолюбива людина, великий український патріот. Так у згущених фарбах можна накреслити сильветку дорогого нам і милого д-ра Романа Осінчука.
Покійний Роман прийшов на світ 5 липня 1902 року у селянській родині Івана та Юлії з Довганів, Осінчуків, у селі Голошинці, що на Збаражчині. Роман був другою дитиною, бо перед ним народився його старший брат Михайло, відомий у образотворчому мистецтві, як маляр-іконописець. Після народньої школи Роман у 1912 році поступив до державної гімназії в Тернополі, яку успішно закінчив 1921 р. Його юнацькі роки припали на особливий час, час Першої світової війни і українських визвольних змагань, які сильно закарбувались у його пам’яті. Свої медичні студії Роман започаткував на Таємному Українському Університеті у Львові, які закінчив після військової служби і бойкоту на медичному факультеті у Львові, захистивши докторську працю 27 червня 1931 року. В 1942 році одружується з дочкою відомого українського письменника Федора Дутка Лідією. Господь подружжя Осінчуків нагородив дочкою Юліянною, що є тепер відомою і талановитою піяністкою та музикологом.
Унікальність д-ра Романа Осінчука полягала в тому, що він, побіч своєї професійної праці як лікар, яка абсорбувала йому багато часу й енергії, знаходив не тільки зрозуміння, але практично включався у суспільно-політичну і релігійно-церковну працю у діяспорі, як і на батьківщині. Він же член-основник лікарського товариства, один з основників Наукового Товариства ім. Шевченка тут, в Америці, його дійсний член і довголітній директор Хемічно-біологічної і Медичної секції НТШ, основник Т-ва «Самопоміч», член комітету купна Українського Народнього Дому. Це знову тут зроблено тільки натяки, за якими є покладена велика праця і зусилля.
Тут можна навести глибокі слова українського філософа Григорія Сковороди, який казав, що людина буде порожня, як виїджений хробаком горіх — «свищ», якщо вона не зуміє знайти себе в «сродному» їй ділі. Наш покійний Роман все знаходив ось це «сродне» діло не тільки у своїй професії, але і поза. Тут можна б згадати його багату і широку журналістичну працю, починаючи на батьківщині, і тут, у діяспорі. До останніх днів його життя читачі українського щоденника «Свобода» мали нагоду читати його статті, інформації на медичні й інші теми нашого суспільно-громадського і релігійно-церковного життя.
Слід відмітити, що покійний д-р Роман останніх майже двадцять вісім років свого життя віддав для праці у патріярхальному русі, для піднесення нашої Помісної УКЦеркви до гідности патріярхату. Він же був член-основник Патріярхального руху, був головою Патріяршого Фонду при Релігійному Товаристві «Свята Софія». Варто тут нагадати, що його лікарська канцелярія після годин праці перемінювалась у централю нарад — патріярхальну робітню, у якій ми не раз пізніми ночами обговорювали, аналізували проблеми і ситуацію нашої Помісної УКЦеркви. Дружина покійного пані Лідія, а не раз дочка Юліянна під час наших гарячих дискусій приходили з наливкою та сендвічами. Покійний д-р Роман у патріярхальному зорганізованому русі все належав до ударної лінії, яка всюди була першою на демонстраціях, протестаційних зборах, багатолюдних святкуваннях в українському Римі. Крім цього Покійний на теми Патріярхального руху писав і виступав з доповідями у різних місцях української діяспори. Це не обходилось також і без поважного фінансового вкладу.
Великий вклад праці покійного Романа можна окреслити цитатою з Довженкового твору «Зачарована Десна», де він описує властивості дядька Самійла, що був неабияким косарем: «Орудував він косою, — пише Довженко, — як добрий маляр пензлем чи ложкою, легко і вправно. Коли б його пустити з косою просто, він обкосив би всю земну кулю, аби тільки була добра трава та хліб і каша». Мені здається, це дуже влучно схоплює працьовитість та відданість Покійного, який був також готовий обійти земну кулю, щоб добитись нашої правди для Української Церкви й українського народу.
Як бачимо з цих далеко не повних натяків, що біографічне обличчя покійного д-ра Романа Осінчука було все виразне, на це складались — його глибока віра у Божі Правди, незвичайна шляхетність, чесність і незрівнянно велика посвята у праці для свого українського народу і Помісної Української Католицької Церкви. Це ці незаперечні прикмети, які покійному докторові Романові забезпечують глибоку історичну пам’ять.
Похоронні обряди довершив о. Лев Ґолдейд, ЧСВВ, який при численній участі присутніх відправив Панахиду у похоронному заведенні Яреми. Після Панахиди покійного прощали д-р Клементій Рогозинський від колишніх студентів у Львові, д-р Степан Ворох від лікарів і Микола Галів від канцелярії НТШ, Українського Патріярхального Товариства, журнала «Патріярхат» і панства д-ра Ярослава і Ірини Падох. Заупокійна Служба Божа була відправлена у церкві св. Юра в Нью-Йорку, яку відправив о. Лев і попрощав покійного д-ра Романа Осінчука від парафії св. Юра та всіх отців. Покійного Романа похоронено на українському православному цвинтарі св. Андрія у Бавнд-Бруку. Над могилою покійного прощали д-р Рома Навроцька від Українського Релігійного Товариства «Свята Софія» і д-р Леонід Рудницький від Наукового Товариства ім. Шевченка. Після похоронних обрядів, які довершив о. Лев, ЧСВВ, у «Голідей Інн» відбулись при численній участі поминки. Підчас поминок покійного прощали і висловили цікаві думки д-р Роман Барановський, д-р Дзвінка Ворох від відділу Лікарського Товариства і довголітній приятель покійного мгр Володимир Баранецький. Дочка д-р Юліянна Осінчук у імені родини, матері і своєму щиро подякувала всім, що своєю безпосередньою участю вшанували світлу пам’ять батька. І так серед багатьох могил, далеко від рідного краю виросла ще одна могила визначного українця, суспільно-громадського, наукового і релігійного-церковного діяча д-ра Романа Осінчука.
Хай світла пам’ять про нього іде з роду в рід.
Микола Галів
