Заходами управи відділу Українського Патріярхального Товариства в Нью-Йорку відбулись Святочні сходини, присвячені Патріярхові Йосифові в день 99-річчя з дня його народження. Під час сходин, які започатковано молитвою, були виголошені: слово голови відділу УПТ Миколи Галіва і доповідь д-ра Дмитра Степовика, гостя з України, на тему: «Вплив Берестейської Унії на українське релігійне мистецтво».
На вступі святочного слова М. Галів підкреслив, що не буде говорити про життєвий шлях Патріярха Йосифа, якому 17 лютого 1991 року сповнилось рівно 99 років з дня народження, але в першу чергу говоритиме про його невмирущі ідеї, які він залишив для нас до здійснення. Без сумніву, Патріярх Йосиф належав до виняткових осіб у нашому не тільки релігійно-церковному, але і в національно-політичному житті. Патріярх Йосиф своєю появою у вільному світі і своєю динамічною силою духа, немов збудив нас з летаргічного сну і заставив нас діяти. До речі, зорганізований мирянський рух є плодом його зерна. Ми добре пригадуємо той час. Ми пам’ятаємо, як безперебійно утверджувались ідеї помісности і патріярхату нашої УКЦеркви. Ми знаємо, що УКЦерква у діяспорі і Греко-католицька Церква у катакомбах на Україні, обидві по-різному, проходили дуже важкий і складний час. Ми просили і молили Всевишнього Господа Бога допомоги-чуда. Сьогодні ми є безпосередніми свідками чуда, яке нам послав Всевишній Господь. Церква, що була у 1946 р. на т.зв. «соборі» у Львові ліквідована, сьогодні воскресла.
М. Галів у своєму слові звернув увагу на актуальні і практичні питання у нашому релігійно-церковному житті. Як багато присвячується уваги прикметникам «православний», «католик», а так мало говориться про зміст і суть християнства. Підкреслив, як у православних українських колах говориться скрайньо негативно про Рим чи Ватикан, що є центром Вселенської Католицької Церкви. Якщо такий підхід до цих питань мають росіяни чи точніше Російська Православна Церква, яка претендує на «Третій Рим», то можна мати зрозуміння, але чому домінує така негативна постава серед українців православних, то зовсім не зрозуміло?
Ось наближаємось до 400-річчя Берестейської Унії, коли київські владики підписали злуку з Римом. Це добра нагода з перспективи того часу провести спільну аналізу подій на церковному відтинку і побачити, що є правдою, що півправдою, а що брехнею. Бо, на жаль, у більшості малює собі історію цих подій таку, яка кому є найбільш вигідна, а не такою, якою вона була. Якщо ми говоримо про церковні питання, то ми повинні говорити в дусі справжньої християнської любови, не на словах, але на ділі. Стоїть відкритим питання, чи українці православні і українці католики зуміють сісти за спільний дискусійний стіл, щоб поговорити про події з перспективи чотирисотньої давности. Промовець ще заторкнув актуальні питання синоду, який тількищо закінчився у Римі.
Д-р Дмитро Степовик, який по віровизнанні є членом Української Автокефальної Православної Церкви, відомий мистецтвознавець, на вступі своєї доповіді присвятив увагу св.п. Патріярхові Йосифові. Він підкреслив, що Патріярх Йосиф походив з села Заздрість, але він не мав нічого спільного з цією назвою, бо був далекий від заздрости.
Блаженнішого Йосифа можна б покласти біля українських світочів. Він залишив велику наукову і культурно-мистецьку спадщину. Ось хоч би назвати чудовий храм у Римі Святу Софію. Це не одинокий його здобуток. Прагнення злуки чи поєднання з Римом не було гріхом, але давало багато світлих моментів. Якщо дивитись об’єктивно, то треба сказати, що Берестейська Унія в 1596 році не була злом, але так її потрактувала Східня Церква. Багатовікова акція проти Берестейської Унії зробила своє. Майже цілі бібліотеки в Україні заповнені літературою проти Берестейської Унії. На полицях лежать томи книжок, у яких немає правдивих фактів, але півправди. Варто мати на увазі, що Москва все була, є і буде проти будь-якої унії з Римом. Берестейська Унія була нашим вікном у західній світ. Треба підкреслити, що жодна інша Церква не перейшла стільки ударів і переслідувань, як УКЦерква, не тільки тепер, але й в далекому минулому.
Дмитро Степовик підкреслив, як мистецтвознавець, що у православній сфері впливів на Україні не збереглося ні одної української ікони до ХVІІ століття, але вони збереглися у Західній Україні, де, за твердженнями деяких православних, не повинно такого бути. Сьогодні ці українські твори з того часу знаходимо по музеях Росії. Тепер ми знаємо, де поділись наші цінні твори — ікони. При тому згадав про Павла з Алеппо, який подорожував по Україні і захоплювався українськими іконами та побожністю і обрядом українського народу. Доповідач вказав на відрубність українських ікон від російських. Росіяни все говорили, що латинство загрожує Православній Церкві. Це типові російські історичні вигадки, і вони такими залишились до сьогодні.
Чимало православних кінчало католицькі єзуїтські школи, включно з малярством, і тоді повертали у православний народ і там працювали. Доповідач свої твердження підсилював і спирав на дійсних фактах. Доповідач дав солідну аналізу розвитку релігійно-церковного мистецтва, яке розвивалось під впливом і у сфері Берестейської Унії. Вказав, що Могилянська Академія була своєрідним зразком Віленської Академії. Ні більше, ні менше в ті часи світло йшло з Заходу. Д. Степовик виголосив справді дбайливо опрацьовану і глибоко осмислену доповідь, за що його слухачі нагородили довгими оплесками. Доповідач виявив не тільки велике знання мистецтва, але й глибоке богословське знання.
Після доповіді Дмитрові Степовикові прийшлося відповідати на цілу низку запитань і навіть на такі, які не мали відношення до його доповіді, але доповідач своїми вичерпними відповідями задовільнив усіх, що ставили питання. Ведучий Микола Галів подякував доповідачеві д-рові Дмитрові Степовикові за виголошену цінну доповідь, і молитвою закінчено Святочні сходини.
М. Г.
