12. 12. 1970.
Достойна Пані Миндюк!
Чи Ви можете пояснити пересічному громадянинові що то є Помісна Українська Католицька Церква, Шкода, що Ви це досі не зробили, щоб пояснити пересічному парафіянинові що це таке Помісна Церква. У нас є багато докторів, але мало розуму, тому ми не знаємо де ми є і на чому стоїмо. Тому прошу Вас, як Ви знаєте що таке Українська Католицька Помісна Церква, то прошy пояснити через українські Часописи. Але як Ви не знаєте, то прошу до цього діла не братися, і не крутити нам голів. Єпископ Кунцевич хотів нашу церкву з’єднати з Римом а Кардинал Сліпий хоче її відірвати від Риму. Поясніть цю справу.
Високоповажана Пані Дарія! Наша церква в Нюарку є дуже в потребі, і Ви ще досі ні одним словом не відгукнулися на наше прохання. Але як Ви такі багаті, то Ви можете «Церкву в потребі» підтримувати, а нас своїми листами не турбувати. Коли Кардинал Сліпий був у Нюарку то я і наше братство зложили свої жертви, а Ви тоді ще не виступали зі своєю церквою в потребі. А тепер Ви маєте смілість і відвагу писати такі листи що церква в потребі, але Ви не думаєте, що наша Нюаркська церква є в потребі, бо я не бачу Вашої пожертви на Нюаркську церкву. Тому прошу таких листів до мене ані до Братства не посилати, бо ми своє вже сповнили. Коли Ви ще не сповнили свого – то прошу сповнити.
З повагою,
В. Салабун парафіянин і громадянин Нюаркської громади.
* * * * * * * * *
Слава Ісусу Христу!
Січень, 1971.
Високоповажаний Пане!
На Вашого листа, написаного до мене щиро і сміло, спробую відповісти Вам так же. На будову нашої церкви в Нюарку зложили ми свого часу суму відповідно до наших спроможностей і зрозуміння справи. А дальше у Вашому листі Ви запитуєте: Що таке помісність нашої Церкви, та що я повинна пояснити це пересічному парафіянинові, і ще просите пояснити Вам та другим цю справу через українські часописи. Я це постараюся зробити.
Вам здається, що я не знаю цієї справи, то ж не повинна нею займатися. Я з професії лікар-дентист і ніколи не лікувала б пацієнтів, коли б цього діла не знала. Почуття відповідальности за здоров’я людей поглибило в мені і почуття відповідальности у всіх інших справах, тимбільше у справах, які мене так обходять, як справи нашої Церкви. Коли я працювала як лікар, я йшла за вказівками знавців з університету. А тепер, коли я взялася за акцію «Церква в потребі», вказівки найшла у Синоді Українських Католицьких Єпископів, який відбувся в днях від 29 вересня до 4 жовтня 1969 це був власне Синод Помісної Української Католицької Церкви.
Якщо хочете послухати моїх кілька завваг про помісність Церкви, то вони є такі: Помісність в теперішньому розумінні того слова означає самоуправу Церкви. Отже згідно з ухвалами Другого Вселенського Ватиканського Собору ціла Католицька або Вселенська Церква складається з цілого ряду самоуправних Церков, очолюваних своїми патріярхами чи верховними архиєпископами, при чому всі вони є собі рівні. Римський патріярх, себто папа, є між ними перший.
На чому отже полягає помісність нашої Церкви? Вона полягає на тому, що Її очолює Верховний Архиєпископ – тепер його Блаженство Кир Йосиф Сліпий зі своїм Синодом, до якого належать всі наші єпископи. Це є наша самоуправна церковна влада, яка має право рішати всі справи нашої Церкви. Наприклад: іменувати нового єпископа може наша влада. Розпоряджати майном може тільки ця наша влада, і тим подібне. Говоримо отже цілий час про самоуправу, або самостійність.
Але так, як проти нашої політичної самостійности є багато таких наших людей, які не хочуть своєї самостійної держави, а воліють панування російське, польське, мадярське, словацьке, чи якесь інше, так проти самостійности нашої Церкви є не лише багато чужих, але й багато своїх людей. Вони тої справи не розуміють і говорять про потреби тільки парафіяльної своєї церкви.
Не знаю, чи відомо Вам щось про «Пашківську республіку»? Отож коли підчас нашої на жаль короткотривалої державної незалежности, большевики сунули на Україну, селяни села Пашківці на східнім Поділлі рішили не йти до української армії під одну головну команду. Вони постановили боронити тільки своїми силами й тільки своє село, проголосивши своє село окремою державою. Ми знаємо, чим це скінчилося: Пашківські селяни свого села не оборонили, бо не підперли цілої української армії, яка тоді була в потребі.
Не думайте, що слово «в потребі» означає тільки грошеву потребу. «Церква в Потребі» означає «Церква в Небезпеці». Бо що нам з того, що мури гарної нюаркської церкви залишаться, коли вже не буде кому з українців до неї ходити. Що нам з того, що Святоюрська Церква у Львові буде на службі ворожої влади під московським патріярхом? Що нам з того, що в Пряшеві на Словаччині наша Церква, а з нею і молодь, перейде до словаків? Не дивно, що проти помісности нашої Церкви так гостро виступила Москва, а за нею Варшава, Будапешт, навіть така мала Братислава. Це не диво, кажу, бо ж ворог на те і ворог, щоб був проти нас. Дивує нас тільки, що серед нас є люди, які тою справою зовсім не цікавляться, а як не цікавляться, то й не знають, або знають і свідомо йдуть проти своєї Церкви. Як їх назвати, Ви самі добре знаєте. Якби Ви своїм зором поглянули трохи дальше поза Нюарк, а навіть поза Америку, заглянули трохи до Риму, до того центру католицького світу, то Ви не казали б мені, щоб я Вам не крутила голови, бо Ви самі покрутили б головою. Там побачили б Ви Голову Помісної Церкви, як невгнуто йде вперед. Він не боїться нападів ані ворожих, ані з боку своїх людей, що цілий час кидають йому колоди під ноги. Ви там побачили б і московського єпископа, що недавно відправив Богослужбу в базиліці св. Петра. Перший раз в історії Вселенської Церкви, аґент безбожного уряду в церкві св. Петра! Ви там побачили б і кардинала Вишинського, який не хоче допустити до того, щоб в Перемишлі відновити наше єпископство. І для того і є наша Помісна Церква, щоб обороняла наше право на Перемиське Єпископство насильно знищене поляками! Ніхто інший, а сам папа потвердив нам наше давнє право, з бігом часу призабуте, на нашу помісність, бо сказав, що Львівський Архиєпископ і Митрополит Київсько-Галицький має усі патріярші права і як Верховний Архиєпископ має владу над нашою Церквою. Тим чином Церква наша повертає до того стану, коли наступила злука з Римом 365 років тому назад. Це потверджено Берестейською Унією 1596 р.
Коли б Ви так могли були подивитися широко і далеко, не були б Ви написали так нерозважно, що ніби Кардинал Йосиф хоче відсунути нас від Риму. Я поправила б Ваш вислів, що Верховний Архиєпископ хоче нас в Римі піднести якнайвище, щоб ніхто не дивився на нас згори, але щоб ми дивилися усім в очі рівні з рівними. От що хоче наш первоієрарх! А коли Вам хтось такі речі говорить, як то Ви написали, то прошу запитайте: як то може бути, сімнадцять років сибірської каторги за єдність з Апостольською Столицею на те, щоб ту єдність заперечити? І ще одно хочу Вам сказати, про що Ви може забули як писали до мене листа: що роля мирянина, або як Ви кажете «звичайного парафіянина» стала важливішою як коли. її навіть оформлено на Вселенському Соборі в осібному декреті «Про Апостолят Мирян». А на третій сесії Синоду наших Єпископів миряни виступили зі своїми власними пропозиціями. І ми звичайні парафіяни маємо повне право стояти на сторожі і охороняти Українську Церкву від всяких чужих впливів латинізації чи русифікації, що пробують розкладати нашу Церкву.
На кінець Вам і моя відповідь на Ваш запит: чому не дала більше на нюаркську церкву, яка є в потребі. Мене найбільше обходить загальний, всецілий, всеобіймаючий оборонний фронт нашої Помісної Церкви. І це повинно бути зрозумілим не тільки пересічному, парафіянинові, як пишете, але особливо Вам як парафіянинові провідному.
Остаю з належною пошаною Дарія Миндюк
