Якось одного разу до славного місіонера о. Матео, після його місійної проповіді, приступив старець і із зворушенням висловлював подяку за науку, про яку мріяв і молився ціле своє довге життя, щоб Господь післав проповідника і той вияснив би народові іменно ту науку, що її народ сьогодні почув.
Коли о. Матео зацікавився особою старця, то в співрозмові збагнув, що в нього закорінені глибокі богословські поняття. Розмова затягнулася надовго так, що прийшлось місіонерові відкликати запляновану навіть наступну місійну науку. Коли при прощанні простягнув старцеві записані координати свого перебування для майбутнього листування, до глибини душі зворушився, бо виявилось, що старець не вміє писати.
В положенні згаданого старця опинився і я, вникнувши у Вашу, вельмишановний Євгене Крименко і шановна редакціє «Патріярхату», надруковану поезію «Патріярх». Різниця в почуваннях згаданого старця і моїми полягає лишень у тому, що старець дочекався тріюмфу, а моє серце ще більше крається, бо чує, мов у славнозвісному бахчисарайському фонтані, капання сліз славного Патріярха Йосифа у крипті Софійського храму. Він, як і двадцять останніх років, так і лежачи в крипті, дальше плаче над тими, «що не зрозуміли часу їхніх відвідин» (Лк. 19, 44). Дивно і предивно, що й досьогодні ще не зрозуміли.
Пройдуть часи і покоління, і будуть нащадки дивуватись з цього унікального розположення нашої ієрархії і не збагнуть цього заціпеніння, і не збагнуть, чому «деякі наші владики в діяспорі на протязі довгих років старались це слово «Патріярхат» оминати і виполювати» (Стаття «До подій останніх місяців» у ч. 237 «Патріярхату»), Чому цей резонанс охопив і деяких владик на Батьківщині — не збагнути! Це є диво XX віку! Наше рідне диво! Диво жахливе, бо принесло Україні більше, гадаю, спустошення, чим всі національні катастрофи разом з чорнобильською.
Пригадується безглузда поведінка сатрапа В. Щербицького під час першотравневої оргії у Києві після чорнобильського ядерного спалаху, де він спостерігав, як вимушено «вітала» його і його кліку київська дітвора, виставлена на жахливе ядерне опромінення. Яке страшне засліплення, навіть в якійсь мірі вченої людини! Це вповні добровільна, сліпа, не одчайдушна поведінка.
Так і ті рідні наші владики у діяспорі (та й на Батьківщині), що старались на протязі довгих років це слово «Патріярхат» оминати і виполювати…
Український народ, наша інтелігенція розчаровані і до глибин душі пригнічені цією поведінкою нашої ієрархії, бо цією поведінкою є втрачено стільки, що направити цю кривду України просто неможливо.
Якось я запитав одного візитатора про реакцію наших мітрофорних на можливе проголошення патріярхату автокефалістами. Відповідь була саркастичною: «А ми цього й чекаємо, бо таке положення піджене Ватикан у проголошенні і українського католицького патріярхату».
Цікаво, який би батіг підігнав Москву проголосити іще й «свой» український Патріярхат?
От тоді б Україна встановила суперкосмічне явище — патріярхат-тріюмвірат, що в мініятюрі видів Л. Глібов у байці «Лебідь, щука і рак».
Спротивлення патріярхальній структурі української Церкви, встановленої де-факто Патріярхом Йосифом, «що боровся за справедливу справу» (слова Папи Івана-Павла II) з беззастережною надією на статус де-юре, принесло Україні непоправиму шкоду і кривду, і причетність до неї повинні би встановити не одні вуста, зображені на світлинах титульної сторінки ч. 237 «Патріярхату»: «Чи то часом не я, Учителю?» (Мт. 26, 25).
Парафразуючи євангельський текст: «але коли до них прийде хто з мертвих, вони покаються» (Лк. 16, 30) — коли до них прийде хтось з поетів, вони покаються, бо чомусь поетів так винищували тоталітарні режими, особливо тоталітарний режим червоного дракона і навіть у ідеальній державі Платона поети не мали місця; значить, вони мають якусь магічну силу, і я надіюсь, що Ваш, Вельмишановний Пане Євгене Крименко, поетичний твір «Патріярх» зворушить заціпенілі серця винуватців сучасного національного горя України, яке передбачував наш геніяльний Мойсей Патріярх Йосиф, встановив єдиний можливий вихід з загрози катастрофічної, але «на жаль, деякі наші владики у діяспорі на протязі довгих років старались це слово «Патріярхат» оминати і виполювати». О, горе нам!
о. Богдан Смук
XII 1990 УРСР 290041
Львів, вул. Суха (Кузякіна) 14, кв. 2
П.С.: Журнал «Патріярхат» ч. 237 потрапив у мої руки випадково. Мрію його передплатити.
Працюю на Христовій ниві у храмі св. Преображення ГНІХ у Львові.
Щасти Вам, Боже!
Слава Ісусу Христу!
