Слово на Ювілеї 20-ліття священнослужіння отця мітрата Маріяна Бутринського в парафії св. Володимира і Ольги в Чікаго 2 грудня 1990 року
Нещодавно відбувся священичий ювілей нашого правлячого архиєрея, Владики Іннокентія. «Церковний Вісник», що його вміло редагує отець мітрат Бутринський, помістив з цієї нагоди слово Івана Золотоустого про священичу гідність, про високу достойність цього уряду та про його труднощі й відповідальність. Цей східній Отець Церкви прекрасно схопив теологію священства: за Іваном Золотоустим, священичий уряд встановив сам Спаситель наш Ісус Христос. Священик покликаний приносити безкровну жертву, що є найбільшою містерією нашої віри, він є Божим знарядям, через котре на нас спливають благодаті з неба, він здійснює Божу волю у стосунку до окремих людей та цілої пастви своєї. Священики через святі тайни покликують Божі творіння до нового життя з «води і Духа», чинять їх Божими дітьми, спадкоємцями Христа і його царства.
В тайні Святої Сповіді очищують нас від гріхів, а через Святе Причастя примирюють з Богом, роблять нас близькими йому й учасниками Його вічного таємничого буття.
Повне спілкування з Богом відбувається через священика і за його допомогою та в заснованій Христом інституції — Церкві. Йдеться про повне спілкування і в природньому порядку речей. Єднання з Богом бо може проходити в кожної людини також прямо, і воно відбувається й там, де нема священика. Але це індивідуальний зв’язок і в надзвичайних умовах вистачальний. Для нас необхідна зв’язь до Бога через відповідного посередника, наділеного належними надприродніми дарами. А їх посідає ласкою звище священик.
Минулої і цієї неділі вшановуємо саме такого роду особистості з дарами харизми священнодіяння.
Наш настоятель, отець мітрат Маріян Бутринський працював з нами у ролі священнослужителя і душпастиря двадцять років у цій винятковій парафії св. Володимира й Ольги. Це поважний шмат часу — третина свідомого життя отця Маріяна, майже дві третини часу його священнодіяння. Оцінити цей час і працю священика в одній парафії не так легко, зокрема коли ця парафія зродилася у виняткових умовах та ще й поставила собі виняткові цілі. Не йшлося тут про кілька сот родин із виробленою традицією і рутиною праці серед спокійних умов, коли один священик перебирає душпастирство від другого, коли мало що змінюється, вірні мають свої орієнтири, коли і де життя проходить нормально, без викликів, тривоги і зрушень.
А життя новозаснованої парафії св. Володимира й Ольги не було таким. Старенький покійний вже перший наш парох, отець крилошанин Джулинський був ідеальним для того, щоб завести нормальне парафіяльне життя серед розбурханої громади, привернути спокій, вказати на звичайні обов’язки віруючого християнина, створити якусь нормально функціонуючу парафіяльну одиницю. Але на довшу мету цього не вистачало, та й потенції цієї громади були куди ширшими і потужнішими. Щоб їх реалізувати й спрямувати в творче русло, треба було великої візії, а це вимагало нової динамічної людини — доброго священика і громадянина, переконаного християнина і католика, а разом з тим і українського патріота. Таким став молодий ще тоді отець Маріян Бутринський, що 4 грудня 1970 року відслужив у нас першу Літургію як новопризначений душпастир. З того часу минає двадцять довгих років, найкращих років у житті нашої парафії і, віримо, й отця Ювілята. А доля судила так, що це були й найбільш драматичні, цікаві та історичні два десятиліття у житті цілої нашої Церкви.
Чим стала за ці роки наша парафія? Із доволі великої маси ідейних, але розбурханих людей, діткнених і вражених, затурбованих долею Церкви на батьківщині і в діяспорі, але не завжди з ясною концепцією дії, ця громада завдяки своєму духовному проводові, вказівкам Блаженнішого Патріярха Йосифа та в не останній мірі розумному мирянському проводові стала свідомою і прикладною клітиною нашої Церкви, її надійною опорою та стимулом до її відродження. Головним інспіратором у цих зусиллях був наш сьогоднішній Ювілят-Парох, отець настоятель Маріян Бутринський. Він мав той винятковий дар, що відчув, чим ця громада дише й що можна витесати з цього грубого, але й перспективного каміння. Саме отець Маріян був тим будівничим, що призбирав каміння, котре дехто збирався викидати як непотріб, і з нього збудував чудовий собор душ!
Добрий священик у наших умовах повинен мати кілька важливих прикмет, щоб успішно виконувати своє покликання. Крім суто священичих і християнських прикмет, він у нашім обряді повинен гарно служити, любити і практикувати обрядові приписи, літургічні звичаї, по можливості гарно співати, тому що наше прославлення Бога — це спільне соборне моління, прослава Бога усім народом і з повним церемоніялом, присущим Східній Церкві і ментальності. Це не означає, що обрядовий зовнішній вияв є самоціллю, але це дуже важливе, бо творить духовну атмосферу і відповідне наставлення до побожности і благочестя. Отець мітрат цей дар посідає у найвищому ступені. Він не тільки сам практикує чистий східній обряд із культивуванням, а у нашому випадку, відродженням суті і форми українських традицій, але і повчає це робити інших, своїх вірних, співбратів священиків і кандидатів у священство. Ця настанова отця мітрата має свої впливи і поза нашою парафією та єпархією.
Добрий священик у наших умовах повинен бути також добрим проповідником. У цьому відношенні Бог обдарував отця Маріяна усіми талантами. Він красномовний, вміє імпровізувати коли треба, і Слово Боже, і принагідну промову релігійного чи світського змісту і радіо-коментар. Це було і є дуже важливим у впливі на людей, у викликанні серед них відповідної настанови, в інспіруванні їх до дії і практичних вчинків.
Священик, що веде таку громаду, як наша, повинен також вміти оформити свої думки на папері, викласти їх у приступній формі людям. Провидіння було щедрим для отця, нагороджуючи його і цим талантом. Редагований ним «Церковний Вісник», «Календарі-Альманахи», заклики, листи є найкращим цього доказом. Іноді треба подивляти винахідливість, сприт і ефективність щодо вмілого редагування отцем мітратом усіх тих публікацій.
Винятковим талантом, що його посідає отець, є його суспільний інстинкт, дар спілкування з людьми, глибоке розуміння функцій організованої громади. Це отцеві мітратові завдячуємо, що наш Собор став осередком і громадських заходів, зустрічей та виступів. Він присутній на всіх важливих громадських зборах, врочистостях, репрезентативних нагодах, зустрічах. Священик-громадянин — це рідка порода в нашому діяспорному суспільстві, і тому тим більше нам треба відзначити цю властивість отця мітрата Маріяна Бутринського.
Отець мітрат відомий усім також як організатор і будівничий парафіяльних установ, храму та церковних посілостей. Для цього він зумів приєднати співрацю мирян, і вислідом є все те, що маємо довкола нас. Іноді йшлося про великі й коштовні проекти, пов’язані з риском, але без цього не постав би такий осередок, як наш, потрібний не тільки парафії, але і всьому українському Чікаґо.
Релігійний і національний світогляд отця Ювілята виповнився його участю в патріярхальному русі нашої Церкви, його великим розумінням ідеї помісности та потреби для нашої Церкви її завершення патріярхальним устроєм. Тому то отець настоятель уважав, що треба бути присутнім і активним скрізь там, де вирішується доля нашої Церкви, треба бути присутнім самому та й нашій парафіяльній громаді. Отця мітрата не бракувало ніде на наших більших і менших, загальноукраїнських і місцевих маніфестаціях, в Римі, Люрді, Філядельфії, Австралії чи Ченстохові. Був він активним в Священичому Товаристві св. Андрея, а мирянський Патріярхальний рух знайшов в особі отця мітрата Бутринського свого доброго опікуна.
І, врешті, виняткове зрозуміння проявив отець мітрат до долі і проблем України, особливо нашої так жорстоко випробуваної Української Греко-католицької Церкви на батьківщині. Цей вимір діяльности нашої парафії завжди був дуже важливим, йому присвячено багато уваги, зусиль і коштів у діяльності парафіяльних організацій та установ. Це була ідея отця мітрата, що наша парафія адоптувала двох в’язнів сумління — Левка Лук’яненка та Осипа Терелю. Коли в цьому році наш отець відвідав Україну, це було для нього найбільшим духовним піднесенням і сатисфакцією, що варто жити і працювати для нашої України і її переслідуваної Церкви.
Така багатогранна постать священика-душпастиря, проповідника, суспільника і громадського лідера постає перед нами в особі нашого сьогоднішнього Ювілята. Ми вдячні Всевишньому за багатство дарів, котрими Він наділив нашого отця. Ми радіємо, що отець мітрат зумів свої таланти подвоїти, що він їх повністю використав, що його життя сповнене працею, службою Богові, своєму народові і ближнім. Благаємо того ж Небесного Отця, щоб далі був ласкавим, щедрим і милостивим для нашого отця-Ювілята, якого чекають ще великі діла і зусилля.
В добру дальшу мандрівку життя і на друге благословенне двадцятиліття праці в парафії святих Володимира й Ольги щасти, Боже, отцеві мітратові Маріянові Бутринському!
Василь Маркусь
