Достойні Громадяни !
Єдність, помісність і патріярхат Української Католицької Церкви – це головні цілі, для осягнення яких постав мирянський рух, зокрема Товариство за Патріархальний Устрій Української Католицької Церкви. Тому й заіснувала вимога до зорганізованого мирянства вивчати, запізнаватися й розуміти історичні та правні аспекти положення Української Католицької Церкви сьогодні, щоб могти належно діяти в напрямі здійснення цілей мирянського руху.
Згідно з тим ми, миряни Української Католицької Церкви, опираємо наші організовані акції на:
- Незрушимих традиціях і спадщині, що забезпечує нашій Церкві самоуправу, як це потверджує історія на прикладах митрополитів Іларіона та Клима Смолятича, і як це було потверджено постановами Берестейської Унії;
- На визнанні Святішими Отцями усіх тих прав нашій Церкві й на іменованні Його Святістю Папою Павлом Шостим (на базі тих прав) Митрополита Кир Йосифа Сліпого Верховним Архиєпископом Української Католицької Церкви – по чину рівноправним із патріярхами;
- На постановах ІІ Ватиканського Собору, зокрема на Соборовому Декреті про Східні Церкви,
- і на численності вірних нашої Церкви на Україні і в Діяспорі.
Принимаємо, що ці історичні, правні й фактичні підстави є нашим законом і нашою істиною й рішуче відкидаємо й протиставляємось:
- Намаганні Римо-католицьких національних церков обабіч залізної заслони взяти під своє зверхництво розсіяних по світі вірних Української Католицької Церкви, а особливо зорганізовані частини нашої Церкви-Матері;
- Намаганні Московської Патріярхії мати дорогою екуменічних а чи політичних засобів який небудь посередній чи безпосередній вплив на існування й розвиток Української Католицької Церкви, чи будь-котрої органічної її частини;
- Намаганні Римської Курії задержати при допомозі віджилих і незобов’язуючих більше параграфів контролі над Українською Католицькою Церквою та позбавити нас наших прав;
- Вмішуванні Конгрегації для Східніх Церков у внутрішні справи Української Католицької Церкви дорогою:
а. Недопущення до Синоду Українських Єпископів, (1967 рік);
б. Невизнання IV Синоду Українських Єпископів, (1969 рік);
в. Натиску на українських Владик виконувати доручення Східньої Конґреґації, що є противні авторитетові й владі Верховного Архиєпископа та постановам IV Архиєпископського Синоду.
Сучасний стан, що постав дорогою позбавлення нас належних нам прав Римськими Властями, накинення нам волі Римської Курії, та повної іґнорації нас, як народу, вважаємо за несприятливий а то й шкідливий для дальшого розвитку нашої Церкви, й тому будемо маніфестувати при кожній нагоді нашу здецидовану поставу в обороні єдности, помісности й патріярхальної системи Української Католицької Церкви, – як також нашу вірність Верховному Архиєпископові Української Католицької Церкви, їх Блаженству Кир Йосифові Сліпому, й Синодові Українських Єпископів, як найвищій владі нашої Церкви.
Шановні Громадяни – Вірні Української Католицької Церкви!
Заманіфестуймо ці наші незмінні постуляти усьому світові, а зокрема Апостольському Престолові дня 5 грудня цього року нашою численною участю у поході перед палату Апостольського Делегата у Вашінґтоні – їх Ексцеленції Архиєпископа Люїджі Раймонді!
Добро нашої Церкви й нашого народу вимагає нашого голосу!
Листопад, 1970 року.
Заповіти наших мучеників вимагають нашої дії!
Спішім до Вашінґтону на день 5 грудня і станьмо там одною міцною організованою громадою
ЗА ЦЕРКВУ ХРИСТОВУ! ЗА ВІРУ ПРАДІДІВСЬКУ!
Крайова Управа Товариства
за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви
