Винятковий та справді відданий душпастир Української Православної Церкви о. протопресвітер Іван Ткачук після короткої і важкої недуги, на 83-му році життя, 26 червня 1990 року в Нью-Йорку перенісся у Божу вічність. Це справді велика втрата, а можна сказати, незаступима втрата парафії Всіх Святих на 11-ій вулиці в Нью-Йорку, але також для української громади США. Хто мав щастя знати о. протопресвітера Івана Ткачука, то напевно погодиться з думкою, що покійний о. Іван був серед нашої громади, з якою він тісно співжив, надзвичайно милою та приємною людиною. Покійний для кожного мав добре і тепле слово. Коли говорити про о. Івана, як священика, то можна сказати, що Покійний був взірцем, а можна навіть без перебільшення сказати, неперевершеним робітником у Божому Винограднику. Отець Іван був справді священиком Божого покликання. Для о. Івана слова Господньої молитви чи Святої Євангелії були невід’ємним змістом його щоденного і душпастирського життя.
Мені доводилось нераз бувати з покійним о. Іваном та спостерігати його. У покійного о. Івана не було ні крихітки злоби чи ненависти, а доброта і любов, це були прикмети його життя. Власне ось ця його велика доброта, доброзичливість і любов до ближнього йому приєднували багато приятелів та прихильників. Здається мені, що він не мав ворогів і ніколи не доводилося почути якесь недобре слово про Покійного.
За час нашого знайомства мені не доводилось почути від о. Івана слів нарікання і ніколи на нікого не жалівся, а сприймав життя таким, яким воно приходило, спокійно і розважливо. Варто тільки підкреслити, що його життєвий шлях, як багатьох з тих, що були приневолені покидати батьківщину, не був легкий. Навіть на місцях нового поселення в США більшість наших громадян займались самі собою, а покійному не довелось користуватись цими привілеями, бо він вибрав шлях у першу чергу служити Всевишньому Триєдиному Господеві Богу. Для цього доводилось організувати релігійно-церковне життя і знаходити час і сили для свого родинного життя. Це не приходилось легко, але при Божій допомозі покійний гідно й достойно виконував свої обов’язки, як душпастир — робітник у Божому Винограднику і як голова — батько родини.
Все це слід завдячувати його батькам, які дали Покійному глибоке родинне і релігійне виховання та належну освіту. Покійний Іван Ткачук народився 24 вересня 1907 року у селянській родині Івана і Параскевії Ткачуків у селі Зеленеві, на зеленій Буковині. Батьки подбали, щоб їх син Іван мав середню освіту, пославши його до гімназії у Чернівцях, яку він закінчив 1928 р. Після цього вписався на високі студії на Богословський факультет при Чернівецькому Університеті, а водночас студіював на філософічному факультеті того ж університету і склав іспити з педагогіки та світової історії у академічному році 1932-33. Одержав диплом катехита, що дало йому право навчати православну релігію та історію.
У 1933 році 2 липня Іван Ткачук одружується з Іриною, дочкою о. Івана Калинчука. Того ж року, 8 вересня, митрополит Никтарій Котлярчук висвятив Івана Ткачука у диякони, а через рік, 9 вересня 1934 p., єп. Іполіт Воробкевич висвятив Івана Ткачука у сан священика. Після цього о. Іван був призначений на пароха в селі Бережниця на Буковині, де працював до 1940 р.
Роки Другої світової війни змінили ситуацію не тільки цілої Европи, а зокрема України, але й особисте життя сотень тисяч і мільйонів осіб. І так, о. Іванові прийшлося залишити свою улюблену зелену Буковину і опинитися на Холмщині. Тут же, за благословенням Владики Іларіона Огієнка він зорганізував православну парафію у Красниставі. Водночас став головою Українського Допомогового Комітету і розгорнув широку працю на громадському і церковно-релігійному відтинках. З розвитком воєнних подій о. Іван Ткачук з родиною долучився до великого ісходу з рідних земель України і у 1945 році опинився у Західній Німеччині — Баварії і тут організував релігійно-церковне життя та включився в українське зорганізоване життя. За благословенням архиєпископа Михаїла Хорошого у червні 1945 р. зорганізував парафію УАПЦ у Фюрті, біля Нюренбергу. З часом о. Іван переноситься до Ерлянгену, де дальше працює як душпастир.
17 грудня 1949 р. о. Іван Ткачук з родиною приїхав до Нью-Йорку, де йому довелось укладати своє родинне, а в першу чергу душпастирське релігійно-церковне життя. Слід підкреслити, що це не приходилось легко. Але при особливій настанові о. Івана як відданого душпастиря, він поборював усі труднощі. Отець Іван як священик Божого покликання все і безперебійно працював у Божому Винограднику.
Спершу о. Іван був включився до УАПЦеркви, яку в той час очолював архиєпископ Паладій та Ігор. У наслідок паралічу Владики Ігоря та деяких внутрішніх непорозумінь Свято-Троїцька катедра поділилась і більша частина вірних цієї парафії, у якій парохом був о. Іван Ткачук, рішила перейти під юрисдикцію митрополита Ніканора у Німеччині.
Отець Іван брав активну участь не тільки в церковному, але в громадському житті, організуючи школи. З 1961 року до кінця свого життя о. Іван Ткачук був настоятелем церкви Всіх Святих при 11 вулиці в Нью-Йорку.
Справді, о. Іван Ткачук був людиною на висоті своїх завдань і обов’язків. Він, як справжній душпастир, залишив багату спадщину добрих діл. Його пам’ятатиме Спілка Української Молоді, якої він був духовним капеляном. До його спадщини слід зачислити й журналістичну працю. Йому слід завдячувати появу релігійно-церковних органів, як «Церква і Життя», «Український Православний Вісник», що є офіціозом Української Православної Церкви в Америці. Поруч його багатогранної праці, Покійний мав велике зрозуміння до діялогу між українськими конфесіями. Отець Іван все втримував добрі, можна сказати, прикладні відносини з українцями-католиками. Отець Іван був людиною великого серця, справжній український патріот і відданий душпастир УПЦеркви. Пам’ять про нього надовго залишиться між нами.
