Місцевий відділ Українського Патріярхального Товариства США святочними сходинами вшанував світлу пам’ять Блаженнішого Патріярха Йосифа в 6-ту річницю Його смерти.
В ранніх годинах 7 вересня 1990 року настоятель церкви св. Трійці о. Маріян Струць відправив Заупокійну Святу Літургію і Панахиду разом з о. каноніком Е. Шараневичем. Після того відбулися в церковній залі поминальні святочні сходини при сніданку, який приготовили членкині відділу.
В заступстві неприсутнього голови відділу сходини відкрила заступник голови пані Галина Хамула і попросила до слова о. каноніка Е. Шараневича, який виголосив доповідь про Блаженнішого Патріярха Йосифа.
Доповідач почав своє слово зворушливим спомином в’язня совєтського концентраційного табору про те, як він в особі свого товариша недолі пізнав Львівського Архиєпископа і Митрополита. Цей в’язень оповідав, як він бачив свого товариша недолі, зваленого з ніг і як його конвоїр бив прикладом рушниці, а потім якісь зухвалі парубки побили його і забрали ввесь його скромний наплечник-багаж. Він догадувався, що це священик, бо на це вказували його зовнішність, повага, поведінка і гідність, але щойно пізніше він довідався, що не помилився у своїх здогадах.
Доповідач заявив, що не є легко змалювати постать Блаженнішого Патріярха, цієї надзвичайної людини, котрої життя було таке дивне і незвичайне. Проте, користаючи і покликаючись на численні публікації, доповідач незвичайно цікаво і оригінально змалював цього великого Сина нашого народу, згадуючи його вісімнадцятьлітнє терпіння у в’язницях і каторгах за вірність Христовій Церкві, його поворот на волю, його неустанні старання привернути нашій Церкві свідомість їй належного місця в лоні Вселенської Церкви.
Чудесне звільнення з неволі і його поява у вільному світі започаткувала нову добу в нашій Церкві. Доповідач нагадав слова Блаженнішого Патріярха на форумі Другої сесії Вселенського Ватиканського Собору. «Мене, — говорив Блаженніший, — уповажнюють віки, мене уповажнюють мої попередники, неприсутні і переслідувані». В особі Блаженнішого говорила жива, діюча, катакомбна Українська Католицька Церква, говорив український нарід. Тоді він висунув ідею створення патріярхату, яку соборові отці прийняли оплесками, а ціла італійська преса і телебачення вже тоді назвали Блаженнішого Патріярхом.
Безцінними надбаннями, що їх збудував і залишив Патріярх в Римі, є собор Святої Софії, Український Католицький Університет, Патріярший двір з церквою св. Сергія і Вакха з іконою Жировицької Божої Матері, манастир Отців-Студитів в Кастель-Ґандольфо, створив «Український Рим», який став нам більш приступним і менш холодним, ніж досі. Ця життєтворча динаміка поширилася не тільки на всю діяспору, але останнім часом і на Україну.
Часто згадуємо Патріярха як Ісповідника віри, як доброго організатора, адміністратора, але рідше Його великі заслуги в науці. Доповідач навів дуже маркантний і мало відомий факт з життя Блаженнішого, його свячення як 26-літнього студента богословії в манастирі в Уневі. Чому в Уневі, а не в Архиєрейському храмі св. Юра, де звичайно Слуга Божий Митрополит Андрей уділяв священичих рукоположень, а коли був недужий, у власній каплиці Митрополичої палати, а ніколи поза Львовом. Боже Провидіння так зарядило, що будучий Ісповідник віри отримав ієрейські свячення у старовинній Архимандрії в Уневі, яка поруч Києво-Печерської Архимандрії була в ХІV і ХV століттях центром богословських наук. Могутній, побудований 1380 року, манастир в стилі середньовічного замку із стародавніми портретами єпископів, архимандритів, прецінною бібліотекою і музеєм відкрив очі молодому юнакові на важливість богословії.
І саме там зродилося в молодого Йосифа Коберницького-Сліпого бажання працювати науково. Пізніше як професор богословії у Львові виявив себе богословом-мислителем.
Досліджуючи науково, він прийшов до висновку, що українське богословіє завжди жило спільно із західнім європейським богословієм і скріпляло Західню Церкву духовими скарбами Східньої Церкви. Патріярх залишив багато богословських творів про Святі Тайни, про походження Св. Духа, про богословські проблеми між Заходом і Сходом, а також багато посланій, статтей, розвідок, доповідей і репортажів, всіх понад 150, з яких деякі ще й досі не опубліковані. За свою наукову працю Блаженніший одержав грамоту номінації на члена Папської Академії св. Томи, яка може мати тільки 40 членів. Це число тепер опорожнене.
Як молодий богослов у вересні 1917 року в манастирі в Уневі він вибрав за ціль свого життя дві ідеї — високу освіту і самобутність Української Церкви у формі патріярхату і ці ідеї реалізував упродовж свого трудового життя.
І треба ще довгого часу, щоб з історичної перспективи оцінити велич і діла цієї виняткової людини, що їх не багато в історії нашої Церкви.
Шість років минуло, як відійшов у другий світ Ісповідник віри, учений, борець за Божі і людські права. Нехай буде Йому вічна пам’ять!
З великим захопленням присутні вислухали цю цікаву доповідь і нагородили доповідача рясними оплесками.
Молитвою і співом «О, спомагай нас…» закінчено ці поминальні сходини.
Р. Б.
