Власна Кореспонденція
В суботу, 22 вересня 1990 p., у Нью-Йорку відбулось засідання управи Українського Патріярхального Світового Об’єднання (УПСО), у якому взяли участь голова і члени управи: інж. Василь Колодчин, о. мітрат Роман Ганкевич і Леся Х.Щур (з Канади), інж. Ярослав Гаврих (Англія), Оксана Бережницька, Рома Гайда, інж. Ігор Гайда, Микола Галів, д-р Мирослав Лабунька, Василь Никифорук, інж. Олександер Пришляк, д-р Володимир Пушкар, д-р Леонід Рудницький і піддиякон Юрій Малаховський (з США). Засідання, яке започатковано молитвою, що провів о. Роман Ганкевич, відкрив голова управи УПСО Василь Колодчин та подав програму нарад. Під час нарад багато часу присвячено звітним інформаціям та спостереженням з поїздок поодиноких членів управи на Україну.
Інформацію-розповідь розпочав голова Василь Колодчин, подаючи свої цікаві спостереження з зустрічей і розмов під час свого побуту в Україні. Відмітив, що мав нагоду зустрічатись із багатьма провідними людьми і членами комітету по захисту УКЦеркви в Україні на чолі з Іваном Гелем. Також мав зустрічі і розмовляв з Лесею Крип’якевич, Іриною Шабатурою, Іриною й Ігорем Калинцями і багатьма іншими. Відвідав наших владик на чолі з правлячим Митрополитом Володимиром Стернюком. Підкреслив, що миряни не мають ще зорганізованих мирянських форм. Є провідні особи чи особа, які діють під певними збірними мирянськими назвами, але без членства. Це може мати навіть трохи дивне звучання, але це на сьогоднішній день є фактичною дійсністю. Коли ж ідеться про мирян, то більше свідомі з них повернулись до Української Католицької Церкви і включились у працю при церквах чи парафіях. Поруч з тим відмітив, що на церковному відтинку відбувається завзята боротьба, бо на терені колишньої Української Католицької Церкви, що на т.зв. «соборі» у 1946 р. була ліквідована і поставлена поза букву закону, сьогодні є Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦерква) і Українська Православна Церква, розумій російська (УП Церква). На жаль, обидві, як УАПЦерква, так і УПЦерква вживають багато демагогічних і неправдивих аргументів проти УКЦеркви, мовляв, українці-католики бажають завести український народ до Польщі, закидають їй насильство і всякі інші нісенітниці. З існуючих мирянських організацій назвав Марійську Дружину Милосердя, на чолі якої стоїть Ірина Шабатура, Братство св. Володимира і вже згаданий комітет по захисту УКЦеркви. В. Колодчин ще на маргінесі згадав про ситуацію на мирянському відтинку у Польщі, відмічаючи Міжкрайовий Конгрес Мирян, що відбувся у Польщі — Люблині, про що була інформаційна стаття у червневому числі журнала «Патріярхат». Наші парафії і церковні осередки у Польщі є дуже порозкидані, і тому доводиться витрачати багато зусиль.
Рома Гайда, що є головою Українського Патріярхального Т-ва в США, подала свої інформації із Здвигу «Українська Молодь Христові», що відбувся у Львові у вересні ц.р. У здвизі «Українська Молодь Христові» взяла численну участь українська молодь. Під час здвигу було 5 семінарів, які мали за ціль поглибити релігійну проблематику. З діяспори взяло участь у здвизі 32 особи, між якими були також і священики. Священики мали можливість роз’їжджати по селах і відправляти
Служби Божі. (Окрема стаття про здвиг «Українська Молодь Христові» є у цьому числі на іншому місці). Василь Никофорук доповнив своїми спостереженнями повищі інформації на церковному відтинку. Він підкреслив, що деякі наші села все ще живуть окупаційним духом страху.
Леонід Рудницький подав загальні інформації про з’їзд Міжнародньої Асоціяції Україністів (МАУ), що відбувся у серпні 1990 р. у Києві. Зустрівся з українським католицьким священиком Валерієм у Києві, який інформував про церковне життя у Києві. До сьогодні у Києві УАПЦерква ще не має своєї церкви. При цьому відмітив, що вніс заяву до Київської Міської Ради, щоб дала для УКЦеркви костьол у Києві. Вже відомо, що Київська Міська Рада дала місце на будову української католицької церкви у Києві. Згадав Оксану Гайову, що багато праці присвячує для оживлення великої спадщини Слуги Божого Андрея Шептицького, влаштувавши для цього окрему виставку.
Микола Галів кількома реченнями згадав про наукову конференцію, присвячену Слузі Божому Митрополиту Шептицькому, що відбулась наприкінці червня ц.р. у Польській Академії Наук у Кракові. До речі, про неї була обширна інформація у вересневому числі нашого журнала. Цікаво відмітити, що конференція відбулась на терені, де є Владика Іван Мартиняк. Можна було сподіватись, що на такому вагомому форумі буде Владика Мартиняк, привітає та поблагословить це добре діло. Тим більше, коли приїхав і вітав Владика Василь Лостен із США. До речі, це вже друга вагома релігійна подія українських мирян у Польщі, на якій ми не бачили Владики І. Мартиняка. Першою такою подією був згаданий Міжкрайовий Конгрес мирян, а другою згадана наукова конференція. Нам тяжко пояснити цей факт, але незалежно від всього, перед нами стоїть відкритим питання: чому? Коли ж ідеться про ситуацію нашої Церкви на західніх землях України, то вона є складна. Слід підкреслити, що дехто говорив і навіть писалось на сторінках журнала «Патріярхат», що в Західній Україні є православні, які прийшли із східніх земель. Належить підкреслити, що на західні землі України не приїжджали віруючі, а якщо такі і були, то це були дуже малі винятки. Незаперечним є, що УАПЦ на західніх землях України, то це є чисто галицький варіянт і він є відмінний і водночас далекий від автокефалістів у Києві чи на східніх землях України. Біда в тому, що у варіянті галицьких автокефалістів губиться цілковита суть Христової Церкви, а поставлено наголос на прикметники «православ’я» й «автокефалізм». До речі, в такому дусі також відбувся «Всеукраїнський» Собор УАПЦ у Києві, а чи справді він був «всеукраїнський», а чи може суто галицький?
Мирослав Лабунька побував довше і кількакратно на Україні і висловив свої спостереження. Була зустріч з православною інтелігенцією, вона є індеферентною. Ми сьогодні пожинаємо те, що посіяли чи занедбали. На жаль, ніхто не думав перед тим, як ця Церква мала відроджуватись. Церкву не піддержувала інтелігенція, але простолюддя. Вона не бажала до цієї Церкви належати. Друга частина не бажала належати до Церкви з опортуністичних причин. Підкреслив не корисний вплив історії М. Грушевського, яка принесла багато шкоди УКЦеркві…
Коли ж ідеться про українську східню інтелігенцію, то вона є тотально індеферентна. Ми можемо шукати більше піддержки серед інтелігенції у Києві, ніж у Західній Україні. В Галичині є півінтелігенти, які є по селах, і вони найбільше вирішують, якою має бути церква-парафія. Вони є працівники по церквах по селах, вони є ті, що ведуть, водночас вони є патріоти і на цю патріотичну вудку їх найкраще брати, як ось за «козацьку церкву». Тут треба брати до уваги все, особисті справи, власні амбіції, все це у відповідному контексті має своє значення. В даному випадку галицький дядько має своє значення. Наша інформація про те, що зробила УКЦерква, є заслаба. Демагогія є сильніша. Немає достаточного числа священиків і є застрашаючий поділ. У підпіллі всі співпрацювали, а тепер, на жаль, так не є. Сьогодні треба дати кожному молитовник і біблію. Також не забуваймо, що поліція і військо й ввесь апарат є в руках правлячої, все ще комуністичної, влади.
Отець Роман Ганкевич подав загальну картину про ситуацію на канадському терені. Назвав справу нових інститутів, які формується чи вже зформувались, а в той же час забувається про надбання Патріярхом Йосифом Українського Католицького Університету в Римі. Згадав про новий текст Св. Літургії, отже тепер є два різні тексти цієї ж самої Св. Літургії.
Ярослав Гаврих подав інформацію про церковне життя в Англії. Відмітив, що церковне життя на терені Англії менш-більш повернулось майже до нормального стану, але є ще дві чи три парафії, які не можна примирити. Владика М. Кучмяк є приступний для всіх, але не може цих справ полагодити. Співпраця з єпископом є наладнана. Згадав цікавий епізод, коли Владика Василик був завітав до Англії і згадував Патріярха Йосифа і Патріярха Мирослава, то йому робили різні завваження. Це люди, які у жодному випадку ніяк не спроможні сприйняти і травити слова «патріярх». Англійський терен дав великий матеріяльний вклад для допомоги Україні, як також в літературі. Ми повинні сконцентруватись над виданнями для України. Крім цього нам потрібно діялогу з українцями-православними.
Після заслухання всіх звітів й інформацій відбулась широка і речева дискусія. Д-р Володимир Пушкар звернув увагу на особливо влучні завваження Мирослава Лабуньки та від себе додав, що нас події заскакували і дальше будуть заскакувати. Наша Церква, а точніше її провід не дописав. Ми не можемо цього не бачити і не чути, ми повинні розумно діяти. Дальше в дискусії брали участь Олександер Пришляк, Оксана Бережницька, Ігор Гайда, Ю. Малаховський, як також вже названі звітодавці.
В дискусії заторкнено цілу низку поточних організаційних питань, а зокрема питання до ситуації на церковно-релігійному відтинку на Україні. Стверджено, що з існуючих під сучасну пору конфесій на Україні, а зокрема на Західній Україні, залишуться діяти УКЦерква, УАПЦерква і протестантські церкви. Коли ж ідеться про сучасну УПЦеркву, розумій російську, на чолі з митроп. Філаретом у Києві та своїм патріярхом у Москві, з часом зовсім перестане існувати, маємо на увазі на західніх землях України. Вона не має справжнього грунту. Правда, вона була протегована урядом за сталінських і брежнєвських часів і є повністю піддержувана Москвою сьогодні.
Також заторкнено деякі внутрішні проблеми УКЦеркви, що існують в Україні, а зокрема деяке відмінне від загально-прийнятого становища нашої Церкви, Отців-Василіян. У ситуації відродження нашого українського народу і нашої УКЦеркви не потрібно творити внутрішніх перегород за таке чи інше слово чи фразу у тексті Св. Літургії. Говорім про любов не тільки до Бога, але також про любов до ближнього, любов до людини, не дивлячись на конфесійні прикметники чи національну приналежність, які у Христовій Церкві мали, мають і будуть мати другорядне значення. Не шукаймо для своїх слабостей спекулятивних оправдань. Полеміка чи суперечка у цій площині не мають жодного логічного підложжя і оправдання.
На засіданні прийнято низку цінних організаційних рішень, а одне з них було відбути Конгрес Мирян на Україні з дбайливо приготованою програмою з участю представників діяспори. Також рішено, щоб звернутись до наших владик у справі більше координованої дії по відношенні нашої Церкви в Україні.
Наради закрито подячною молитвою за успішно проведені наради.
