Святіший Отче!
З хвилиною Вашого вибору на престіл Петра Ви безустанно турбуєтеся долею нашої Української Греко-католицької церкви, яка є невід’ємною частиною вселенської католицької Церкви. Ввесь наш український народ про це знає — Вас як свого батька щиро вітає та з глибини душі Вам, Ваша Святість, вдячні. Вдячні владики, священики та вся Українська Греко-католицька Церква.
Рівнож осмілюємось Вашій Святості представити наше прохання, а саме:
Тому 185 літ, у 1805 році, помер останній Києво-Галицький митрополит, або вживаючи теперішню термінологію, Києво-Галицький Верховний Архиєпископ і Митрополит, глава нашої Церкви, Теодосій Ростоцький. Вже 185 літ Києво-Галицький престіл необсаджений. Тому, що Львів у 1805 році був політично відділений від Києва, Свята Столиця тоді створила Львівсько-Галицьке Верховне Архиєпископство. Сьогодні Австро-Угорська імперія вже не існує, а Київ і Львів та Галич знаходиться в Українській Радянській Республіці. Отже, просимо Вашу Святість злучити знову Київ і Львів та Галич в одну цілість і іменувати Києво-Галицького Верховного Архиєпископа і Митрополита.
Центр нашої Церкви і титул глави та осідок повинен бути у столиці, в Києві, так як все був і як був у часі Берестейської Унії. Православні створили у Києві Патріярхат і свій центр, а ми лишаємося Львівським провінціональним титулом. Наші вірні розкинені по цілій Українській Радянській Республіці, а Київ лишається сиротою без католицького архиєпископа, а вірні без своїх єпископів. З відновою Києво-Галицької Митрополії чи Верховного Архиєпископства просимо офіціяльно про віднову Луцького й інших єпископств.
Тому що у Східній Церкві границі ідуть звичайно з політичними і провінції мають одного, а часом, як поділені, двох єпископів, то просимо з Тернопільської области створити єпархію з осідком у Тернополі і з границями єпархії тими самими, що має область, а границі Івано-Франківської єпархії назначити ці самі, що має Івано-Франківська область. Львівську область просимо поділити і створити Самбірсько-Дрогобицьку єпархію з границями, що їх мала Перемишльська єпархія, якої значна частина належить до Української Радянської Республіки, та у Чернівцях створити єпархію з границями Чернівецької области. Просимо взяти під увагу, що православні мають у тих осередках своїх єпископів.
Мукачівська єпархія до часу Ужгородської Унії 1646 року була духовно зв’язана з Перемишлем і з Галичиною, звідки діставала і своїх священиків. Після Унії вона була поставлена в залежність римо-католицьких мадярських єпископів, хоч населення було східнього обряду і в більшості русько-українське. Рація, без сумніву, була політична, тому що Мукачів належав до Мадярщини. Сьогодні Мукачів належить до України, і більшість вірних є української народности. Тому просимо, щоб і надальше ця єпархія була духовно пов’язана з Львівською архиєпархією — зглядно Києво-Галицькою архиєпархією.
Справу створення Києво-Галицького патріярхату представляв у Римі декілька разів ще з початком ХVII століття Києво-Галицький митрополит Йосиф Веньямин Рутський. Опісля багато разів про це писано до Риму і говорено у Римі. Ми — єпископи тисячолітньої Київської Церкви, сьогодні більше як колинебудь бачимо конечність створення Києво-Галицького патріярхату. Ця справа тягнеться вже понад триста років і ще досі з різних політичних причин не полагоджена.
Ми були б дуже раді, якщо б, майже після 400-літнього очікування, ми могли вернутися до наших єпархій і вірних з радісною вісткою про створення Києво-Галицького патріярхату. Це піднесло б нашу Церкву в очах наших вірних, як рівно ж і православних братів-українців, які вже мають свого патріярха, а також і в очах московських церковних достойників і духовенства, які бачили б, що наше духовенство та наші вірні є рівні з ними, а не другорядні християни.
Святіший Отче! Наша Українська Греко-Католицька Церква впродовж свого тисячолітнього історичного існування, не дивлячись на різні політичні обставини, завжди засвідчувала свою вірність Апостольському Престолові. Протягом чотирьох століть, а головно останніх сорока років, Українська Греко-католицька Церква навіть кров’ю своїх мучеників та ісповідників потвердила цю свою вірність.
Просимо наше прохання не відхилити, а по-батьківськи розглянути і позитивно його розв’язати.
Рим, 26 червня 1990 р.
+ Павло Василик Єпископ-Коадьютор Івано-Франківський
