(В 6 річницю смерти Патріярха Йосифа)
Твої останки тлінні, Патріярше,
В підземнім Римі вічним сном спочили,
Стоять забуті і осиротілі
Надбання, гордощі — Твої і наші;
А на Тобою виплеканій ниві
Бур’ян росте; приятелі фальшиві
І недруги своє збирають жниво;
Підданчу вірність, лесть, хвалу невпинну
Чужим приносять зверхникам в данину.
Дорогоцінний скарб Твій золотий
На масу мідняків вже розміняли,
Промовчують Тебе, діла Твої й бажали б
Погребать ще й Твій заповіт святий.
* * *
Та Ти живеш! В ідеї, в силі духа,
Живеш в народі, що вже рве кайдани
Що вже хребет простує й мужньо стане
Як володар і волі запорука
У своїй хаті — в Церкві і державі,
Нова доба народжується в славі…
Чужі боги відходять в забуття,
Що поневолювали серце наше й душу,
Нові шляхи нам вказує життя,
Нові вітри хвилюють нас, ворушать.
Твій прах Святий Юр прийме і Софія,
А дух Твій зоряний над нами в небесах,
Вже дійсністю стає відвічна наша мрія:
Єдина вільна Церква України
Як рівноправний член Христової родини
Без нагляду чужого і сваволі…
В народі знов засяєм вольнім колі,
Як гордо в сонці мерехтить наш стяг!
А з ласки Бога і народу волі
У Києві наш рідний Патріярх.
Вересень, 1990 р.
