Два роки тому, з одної сторони ми підсумовували – гідно і достойно відзначаючи перше тисячоріччя християнства Руси-України, що довершилось 988 Року Божого у городі Києві, хрестителем якого був рівноапостольний князь св. Володимир, а з другої вказували і визначали шлях у наше, українське християнське друге тисячоріччя. Ще по сьогодні залишились у пам’яті свіжими, немов фільмові кадри, ці історичні дні відзначення тисячоріччя християнства поза межами кордонів нашої батьківщини, де ця світла подія звершувалась, у діяспорі: Нью-Йорку, Римі, Вашінгтоні, Лондоні, Мюнхені, Ченстохові, Вінніпегу, Торонто, Австралії, Аргентіні, Бразілії, коли українська діяспора для себе самої і для широкого чужинецького світу відкривала незаперечну історичну й унікальну, неповторну велич нашої тисячорічної християнської давнини.
Згідно із закликом Папи Івана-Павла II, з нами святкував майже ввесь католицький світ. З нами також радів і святкував православний світ на чолі з Вселенським Патріярхом Димитрієм І. Але як боляче було, що в той самий час город Київ, у якому звершувалася ця свята Божого Провидіння подія, майже мовчав. Не був центром тих величних святкувань наш столичний Київ. Мовчав непорушно і Львів. Відзначала цю історичну подію Російська Православна Церква у Москві, якій до тисячоліття ще далеко, далеко… В той час долітали до нас голоси історичних відзначень — Тисячоріччя християнства – з Зарваниці, з Грушева, з Гошева й інших місць катакомбної Української Католицької Церкви в Україні. Це були для нас радісні промінчики нашої надії, що наша страждальна Церква живе, розвивається і що вона непереможно піде у віки нашого християнства — друге тисячоріччя.
Хоч ми вірили і віримо, що Христової Церкви ніхто не може подолати, навіть сили диявола, але нераз у наші серця закрадалась зневіра, вкрадалось заломання, як у свій час у Христових апостолів, саме у хвилину Його найбільших мук і розп’яття. Віра апостолів утверджувалась після розп’яття, у хвилину Христового воскресіння. Чи ж не збувається паралельна подібність у нашому релігійно-духовному житті в Україні! Тоді, коли здавалось, все вже закінчилось, народжується-воскресає нове, оновлене, сперте на християнських основах, життя — воскресає з небуття Українська Церква, у вирі якого оживає і набирає повного християнського кольориту город рівноапостольного св. Володимира – Київ з своїми золотоверхими банями церков, які навіть в найчорніші дні нашого християнського життя в Україні усміхались до Небесних висот.
Ми є безпосередніми свідками, як на наших очах, на порозі другого тисячоріччя християнства Руси-України, оживає-воскресає, що була довгі роки невидимою і неіснуючою, як стала видимою, незаперечною Українська Церква. Ми собі ніколи таких шляхів, які нам визначує Всевишній Господь, не уявляли, якими приходить Українська Церква до свого християнського творчого життя, що спирається на найважливішій Божій Заповіді — Любові. Нехай наш християнський шлях у другому тисячоріччі буде все спертий на Любові, а щира християнська любов переможе найбільші труднощі і всі сили диявола. Розвиваймо воскресіння нашої Української Церкви на основах християнської любови.
М. Г.
