«Щоб були всі ОДНО!» (Йо. 17, 21). Під таким кличем в Люблині (Польща) в Реколекційному Домі, в днях від 30.ІІІ до 1.ІV 1990 р. відбувся Конгрес Мирян. Це була історична зустріч братів і сестер по крові і вірі, які вперше, після десятиліть не тільки пізнавали себе, але й знаходили спільну мову у важливих питаннях нашої Церкви і мирянського руху.
У Конгресі взяли участь представники мирян з України, діяспори і з Польщі. Організатором і господарем цього Конгресу було Українське Християнське Братство св. Володимира з Польщі, яке очолює інж. Олег Гнатюк з Ґданська.
В нарадах взяли участь: з України — Голова Комітету Захисту Української Католицької Церкви Іван Гель і член управи, видатний поет Ігор Калинець. Від Народнього Руху України за перебудову (НРУП) — завідуючий справами релігії Іван Гречко. Від діяспори — голова УПСО Василь Колодчин з Детройту (СІНА) і заступник голови мгр Роман Кравець з Лондону (Англія). Від Т-ва «Свята Софія» — заступниця голови д-р Романа Навроцька, голова Т-ва «Лемківщина» в Мічіген (США) п. Ліда Колодчин і д-р Микола Ценко (США). Від Українського Християнського Братства св. Володимира — голова інж. Олег Гнатюк, д-р Володимир Мокрий, проф. М. Лесів, проф. Степан Козак, мгр Мирослав Чех і редактор журналу «Зустрічі» Богдан Трояновський.
Від духовенства і монашества — єпископ Юліян Вороновський (чину ОО Студитів з України), Архимандрит отців-Студитів о. д-р Любомир Гузар, сестра Софія Сеник з Риму і о. Богдан Дрозд, парох в Люблині, 10 питомців, які студіюють богословію на Католицькому Університеті в Люблині, 10 Сестер-Служебниць і миряни з різних українських осередків у Польщі. Всіх учасників було понад 60 осіб.
Конгрес проходив під знаком подій, які відбувалися на Україні перед і під час конгресу. Кандидати від НРУП і загалом від демократичного бльоку на різні пости до місцевих, обласних і республіканських урядів, головно в Західній Україні і в Києві, перемагали великою більшістю голосів (у Львові 83%, в Львівській області 90%). По телебаченні зі Львова передавались вибори осіб з демократичного бльоку на Посадника міста Львова і голову Міської Ради та вслід за цим вирішено, що нашою символікою є синьо-жовтий прапор і тризуб. І негайно на львівській ратуші гордо і маєстатично замайорів синьо-жовтий прапор. Завершенням цих радісних новин була вістка з України, що на Великдень собор св. Юра у Львові буде в руках УГКЦ. (На жаль, як вже знаємо, дійсність виявилася іншою. — Ред.). В додатку саме в час Конгресу починався в Люблині «Тиждень Української Культури». Все це створювало піднесену атмосферу та мало великий вплив на наради Конгресу.
Конгрес відкрив Голова Братства св. Володимира Олег Гнатюк.
Після молитви прочитано письмові привіти від Львівського Митрополита Володимира Стернюка, який дав Конгресові своє благословення та висловив надію, що наступний Конгрес Мирян відбудеться на Україні в архикатедральному соборі св. Юра у Львові з участю Патріярха Мирослава Любачівського та інших достойників і мирян Помісної Української Католицької Церкви. З черги прочитано привіт від УПСО і Товариства «Свята Софія» в Америці. У вступному слові Мирослав Чех з’ясував, що головною ціллю організаторів конгресу було дати форум, на якому вперше за багато десятків років могли зустрітися чільні представники мирянського руху з усіх країн світу і шукати уточнення місця і ролі мирян у Церкві. «Щоб ми всі могли запізнатися, поінформувати про стан нашої Церкви, а зокрема мирянських організацій, поділитися досвідом нашої праці та обмінятися думками про напрямні і координацію праці мирянських організацій в майбутньому. Наш, так гучно названий, Конгрес, — продовжував М. Чех, — повинен бути підготовленням до дійсного конгресу мирян Української Греко-католицької Церкви, який повинен відбутися на матірних землях в соборі св. Юра у Львові. Всі наш) помисли, думки і мрії та сподівання і вся моральна і матеріяльна допомога є спрямована для Церкви в Україні, де вона встає з катакомб до нового життя. Нашим бажанням є, щоб у висліді цього конгресу виготовити документ: «Миряни Української Греко-католицької Церкви», в якому ми точно окреслили би місце і ролю мирян в Церкві. Для опрацювання такого документу ми пропонуємо вибрати окрему комісію. Цей документ повинен бути одобрений на черговому конгресі мирян, що відбудеться на рідних землях».
На голову першого дня Конгресу покликано проф. Степана Козака. В першій доповіді Василь Колодчин накреслив політичну ситуацію в світі, зокрема бурхливі зміни у Східній Европі та їх вплив на українське життя і нашу Церкву. Згадав про тернистий шлях катакомбної Церкви, яка сьогодні вступає на новий етап свого росту і розвитку. Церква на поселеннях, яка була під впливом латинізації і асиміляції, з приїздом на волю Блаженнішого Патріярха Йосифа стала на шлях помісности і Патріярхату, що мало великий, позитивний вплив на внутрішнє життя нашої Церкви. Доповідач присвятив багато уваги мирянським братствам, товариствам, комітетам і організаціям, а зокрема патріярхальним товариствам, об’єднаним в Українському Патріярхальному Світовому Об’єднанні (УПСО), та поінформував про його мету, структуру і діяльність. Свою доповідь В. Колодчин закінчив ствердженням: «УПСО вповні одобрює Заяву Синоду Владик в Україні з дня 17 березня 1990 року. Ми глибоко переконані, що тільки така тверда постава в обороні нашої Церкви приверне їй повні права. УПСО продовжує змагання за повне визнання Апостольською Столицею Києво-Галицького Патріярхату. УПСО закликає владик, духовенство, мирян в Україні і на поселеннях до єдности! УПСО закликає своїх членів і всіх християн нести моральну і матеріяльну допомогу Церкві в Україні; УПСО буде продовжувати інформувати західній світ про справжній стан і слушні вимоги Української Греко-католицької Церкви в Україні. Молімся за єдність Церкви і народу!»
В другій доповіді на тему «Мирянський рух в Польщі» Олег Гнатюк сказав, що мирянський рух в Польщі діє від 1983 року. Офіційну назву Братство прийняло на установчих зборах 20 липня 1989 р. Братство гуртує переважно інтелігенцію і начисляє 40 осіб. Як Братство, так і поодинокі його члени організують наукові сесії, зустрічі, тижні української культури, збирають документи про українську Церкву в Польщі, удержують зв’язки з духовенством, з мирянським рухом в діяспорі (УПСО) і в Україні. Нав’язують зв’язки з православними, займаються видавничою діяльністю; організують реколекції, плекають духовне життя. В праці братства особливо прислужився д-р Володимир Мокрий, який є послом до польського парляменту і членом Комісії меншин в Польщі. В другій частині доповіді О. Гнатюк перечислив факти, які ясно вказують на те, що і Москва, і Польща вже цілі століття намагаються знищити самостійність нашої Церкви.
В черговій доповіді «Миряни в науці Митрополита Андрея» о. д-р Л. Гузар говорив про мирян в дусі думок Слуги Божого Андрея. З’ясовуючи стан Церкви в Україні від 1945 року, її жорстоке знищення і тернистий шлях, о. Гузар ствердив, що в цей критичний час нашу Церкву врятували миряни. І сьогодні миряни — це велика сила; в них є кольосальний резервуар енергії, яку треба вміло спрямувати у відповідне русло для добра нашої Церкви і народу. Найбільшою проблемою Церкви в Україні є роз’єднання — головно між католиками і православними. Біда в тому, що ані католики, ані православні не є готові до серйозного діялогу та що навіть на самих вершинах Церкви як Ватикан, так і члени Екуменічної Комісії не мають візії майбутньої Об’єднаної Христової Церкви. О. Гузар вважає, що мирянський рух в Україні та на поселеннях, разом із духовенством, яке стоїть у парафіях у фронтовій лінії життя Церкви, мають велику і може неповторну нагоду відіграти важливу ролю у формуванні візії майбутньої об’єднаної Церкви і в зближенні та наладнанні тої дуже болючої рани на тілі нашої Церкви.
«Кожний з нас: папа, єпископ, священик, монах, монахиня чи мирянин, всі ми маємо обов’язок перед Богом, за який будемо на страшному суді складати звіт — щось зробити в Церкві; ми не є отара овець чи пасивні споживачі, ми є члени Церкви», — закінчив свою доповідь о. Гузар.
Мгр Роман Кравець, базуючи свої думки на статуті УПСО, говорив на тему «Сьогодення і завдання мирянського руху в діяспорі». Він наголосив три важні завдання:
- Сприяти всесторонньому розвиткові УКЦ як Помісної Церкви, завершеної патріярхатом в лоні Вселенської Католицької Церкви, згідно з постановами Ватиканського Собору ІІ про Східні Католицькі Церкви;
- Сприяти порозумінню і зближенню між українцями різних віровизнань, передовсім між католиками і православними, в контексті всесвітнього екуменічного руху;
- Нести моральну і матеріяльну допомогу Церкві в Україні.
Д-р Володимир Мокрий представив ідейні основи і форми діяльности Українського Християнського Братства св. Володимира, які базуються на книгах Святого Письма, релігійно-богословської традиції, сперті особливо на ідеалах київського романтичного Кирило-Методіївського Братства, на вченні свв. Кирила і Методія та вченні патрона Братства — св. Володимира, хрестителя Київської Руси.
Предсідником другого дня Конгресу був проф. М. Лесів.
Іван Гель (який прибув зі Львова щойно на другий день конгресу) говорив про мирянський рух в Україні. Він сказав, що: «В історії людства немає народу, який в ім’я Христа та Його віри, в ім’я свободи власної, а рівнож і всіх людей Землі, вистраждав би, поклавши більше жертв, ніж український; відомо ж, що це людству найменше або цілком не відоме».
«Господь поклав на Україну особливу місію, а це ж — бути суб’єктом історії, цілий народ став ісповідником віри, жертвенним ягням для свободи, правди і справедливости».
З черги доповідач перечислив багатомільйонові жертви від 1932-33 pp. по сьогоднішній день. Довше зупинився на ролі мирян у збереженні нашої національної ідентичности. Під сучасну пору в Україні діють слідуючі мирянські організації: Комітет Захисту УГКЦ, Марійське Товариство Милосердя та Братство св. Володимира.
Розказав про широко закроєні акції Комітету: зібрано 120 тисяч підписів за легалізацію УГКЦ, зорганізовано багатотисячні демонстрації в Стрию (30,000), в Підлиссі (50,000) і врешті у Львові 17 вересня 1989 року за участю 250,000 мирян. Ця демонстрація остаточно вирішила легалізацію УГКЦ, що і сталося 28 листопада 1989 року.
І. Гель дальше інформував про масовий перехід священиків і цілих парафій РПЦ на лоно УГКЦ. При тому зауважив, що не відбувається це безболісно. Інспіровані Патріярхією РПЦ, шовіністичними імперськими колами і КҐБ, за останні 3 місяці постають на Західній Україні різні православні церкви: УПЦ на чолі з Філаретом, УАПЦ, УП Козацька Церква, УП Незалежна Церква, які послуговуються національною символікою і прикриваються політичними фразами, щоб баламутити народ, вводити замішання і провокувати релігійну боротьбу. При тому ведеться брутальна пропаганда проти УГКЦ, мовляв, вона польська і веде до денаціоналізації. Все це в деяких околицях приводить до громадянської війни. Цей стан значно погіршився від останньої зустрічі Чотиристоронньої Комісії (представники Ватикану, РПЦ, УПЦ і УГКЦ), на якій представники Ватикану погоджувалися повернути православним церкви, які вже були в посіданні УГКЦ». І.Гель закінчив свою доповідь словами: «Не буде сильної української Церкви без самостійної української держави і не буде сильної української держави без сильної української Церкви».
Дві наступні доповіді були присвячені Братствам.
Проф. С. Козак говорив про Кирило-Методіївське Братство, про його глибокі релігійні основи та про вплив месіонізму і філософської думки братчиків, а зокрема Костомарова, на дальший розвиток української політичної і релігійної думки.
Мирослав Чех основно проаналізував Українські Церковні Братства ХVI — ХVIII століття, які твердо обороняли права української Церкви. На традиціях цих Братств організуються і працюють мирянські рухи сьогодні.
Сестра-василіянка Софія Сеник з Риму в своїй доповіді «Церква у пошуках своєї тотожности» радила повертатися до духовних джерел Церкви Київської Руси, їх студіювати і зберігати.
Іван Гречко дуже цікаво говорив про українську народню побожність. Він сам уродженець Гуцульщини, побудував свою доповідь на духовості й віруваннях тої частини української землі. Ілюструючи цікавими і незвичайно оригінальними молитвами на різні потреби, яких навчився від своєї бабусі на селі, він вказав на глибоку побожність нашого народу.
Підсумовуючи наради конгресу, Богдан Трояновський прочитав проект документу «Миряни в УКЦ». Над цим документом буде працювати окрема Комісія, вибрана конгресом, головою якої є Б. Трояновський. Цей документ, у його остаточній формі, буде представлений до обговорення наступному конгресові мирян.
Мирослав Чех прочитав звернення від учасників Конгресу до Блаженнішого Патріярха Мирослава-Івана Любачівського і до Ієрархії Помісної УКЦ в діяспорі та до Владик в Україні. М. Чех рівнож прочитав проект резолюцій, що було широко продискутоване і прийняте одноголосно.
В рамках Конгресу відбувся незвичайно цікавий вечір поезії видатного поета-правозахисника Ігоря Калинця з України.
Під час конгресу Владика Юліян Вороновський, архимандрит Л. Гузар у сослужінні з о. Б. Дроздом і дияконом Богданом Степаном відслужили у каплиці Реколекційного Дому дві Літургії св. Івана Золотоустого і Літургію Преждеосвященних Дарів, на яких Владика Юліян виголосив проповіді. На Богослуженнях чудово співали наші питомці Богословії.
Ще слід згадати, що частинні кошти Конгресу Мирян і Тижня Української Культури, як рівно ж організаційні і видавничі видатки Братства покрили: Товариство «Свята Софія» в США, УПСО, тов. «Лемківщина» з Мічіген, США, фундація М. Ценко «Добро творити» і тов. «Самопоміч» з Детройту, США.
На закінчення треба сказати, що на Конгресі Мирян в Люблині зустрілися представники мирянських організацій, які ніколи себе не бачили, а все таки в основних питаннях нашої Церкви і праці мирянського руху знайшли спільну мову однокровних братів.
В цілому належиться признання Братству св. Володимира за ініціятиву і великий труд, вкладений у підготовку і переведення цього Конгресу.
Дай Боже зустрітися на черговому Конгресі Мирян в катедральному соборі св. Юра у Львові.
