19 квітня — Митрополит був у Золочеві.
22 травня — Митрополит був на відпусті у Крехові.
28 травня — Митрополит занедужав на інфлюенцу, спричинену запаленням жили в нозі. Ним опікувалися лікарі: Ем. Зільтерштайн, Володимир Кобринський і проф. Вічковський. З приводу цієї недуги Митрополит одержав з Риму депешу такого змісту:
“Beatissimus Pater Archiepiscopo Szeptycki specialem apostolicam benedictionem coelestium auxiliorum auspicem antique aegritudinis solutium peramenter in Domino impertitur. Card. Merry del Val, Romae, 8. VI. 1911. 3-30”.
(Святіший Отець пересилає архиєпископові Шептицькому з великою любов’ю в Господі спеціяльне благословення як передвісника небесної помочі та потіху в недузі).
9 липня — Делегація (50 людей), зложена з українських послів, відпоручників львівських товариств, представників селян і міщан із Станиславівської, Перемишльської єпархій та деяких робітників, відвідала Митрополита з приводу його частинного видужання.
В імені делегації промовив до Митрополита д-р Євген Олесницький. Ось що він сказав: «З дрижачим серцем, з запертим віддихом стояла українська суспільність, стояв наш нарід при ложу Вашої недуги. Небезпека, яка зависла над цим дорогим, многоцінним життям, глибоко потрясла цілим нашим народом, котрий ясно здав собі справу з того, кого ми маємо між собою і про яке життя тут розходиться! А було це життя народові тим більше дорогим, бо якраз у ту пору стояв він серед розгару тяжкої боротьби за свої найжиттєвіші інтереси, за своє найсвятіше право, — серед боротьби проти зовнішніх ворогів і внутрішньої крамоли, — і в тій хвилі тим більше дорожив світлим, могучим, а ясно здеклярованим становищем свого Князя-Владики, що зумів на тім стариннім владичім престолі з’єднати найкращі традиції минувшини з сучасними провідними ідеями українського народу, — з службою для його ідеалів народних, і своїм високим умом, великим серцем і своїми висококультурними починами підняв і скріпив цей нарід у його визвольній боротьбі, промощуючи шлях його цивілізаційного походу! І тому ніколи може не пішли з грудей народу такі однодушні бажання, не підносились такі гарячі молитви! А коли ті бажання сповнились, коли ті молитви були вислухані, наша суспільність відчула елементарним поривом сердець потребу стати перед дорогим своїм Владикою і піднести йому гарячий, всенародний привіт. В силу цього поклику стаємо тут нині іменем цієї суспільности, як представники української громади столиці краю, як репрезентанти головних українських організацій і інституцій, стаємо тут як речники всіх кляс і станів, іменем так усіх тут присутніх, як і неприсутніх широких мас народу, які серцем у цю хвилю лучаться з нами. А з усіх сердець так і з усіх уст пливе одно спільне й гаряче бажання: бачити Тебе, Достойний Князю-Владико, найдовші літа ще в повнім здоров’ї і в повній силі на владичім престолі, управляючого сильною рукою справами нашої Церкви й зв’язаного тривалими безпереривними ідейними зв’язками з загалом української нації — працюючого для здійснення її ідеалів і ідучого рука в руку з нею назустріч кращій долі, ліпшій будучності народу! Ті щирі й гарячі бажання зливаються нині в однодушний всенародний оклик: Його Ексцеленція, Високопреосвященний Митрополит Андрей нехай живе! Слава!».
Митрополит подякував делегації короткою промовою й вийшов з нею з палати, викликаючи серед мас народу нечуваний ентузіязм. До них він промовив, сказавши, що ціллю його життя і діяльности є виключно добро нашої Церкви й нашого народу.
Потім до Митрополита промовив посол, д-р Кость Левицький: «Під теперішню хвилю переживаємо велику й важну еволюцію в розвитку українсько-руського народу. Питання про самостійність українсько-руського народу та його окремішність від народу польського, російського перейшло фазу галицького домашнього питання — воно стало державним чинником у Австрії. Так! Хочемо тут, в Австрії, на підставі справедливого переведення засад конституційного устрою, знайти умовини до розвитку культурного й політичного!
Не хочемо й не будемо етнічною масою ані для поляків, ані для росіян, але, шануючи право кожного народу, хочемо здобути своє право рівнорядного народу в сім’ї народів світу! В цім визвольнім поході мусять стати всі суспільні верстви нашого народу до великої органічної праці — формації живого народу українського як народу! Та на цім шляху не може забракнути свідомої нашої патріотичної духовної інтелігенції. Вона ж має свою історію — коли наша руська Церква в найтяжчих хвилях ставала заборолом життя українського народу. А коли в останніх часах піднеслись звідні голоси, аби відірвати духовенство від свого народу, як окрему касту, — Ти, Князю нашої Церкви, вказав на народній шлях: на бік народу мусить іти пастир, з народом і за нарід наша мета! Твоя високо жертволюбна й добродійна діяльність в областях просвіти й культури та народнього господарства, Твій смілий виступ у австрійському парляменті за українсько-руським університетом у Львові і Твоє солідарне попирання змагань нашої парляментарної репрезентації в боротьбі за політичні права народу — оце Твій дороговказ до нашої спільної мети народньої та слова, ділом висказані. Тим став Ти, Князю, спільним добром нашої Церкви й нашого народу, так як ти не погордив поневоленим руським народом у твердій вірі, що наш нарід піднесеться із занепаду й воскресне до нового життя! Тому, коли тяжка недуга зложила Тебе на ложе болізни, очі нашого народу звертались на цю Святоюрську гору, а душа його бажала повернення Тобі здоров’я до сповнення великої Твоєї місії для добра українсько-руського народу. А нині, діждавшись тої хвилі, приходимо до Тебе з народнім поклоном, пошаною і належним бажання прожити многих літ на славу нашої Церкви й гаразд українсько-руського народу» («Діло», 10 липня 1911 p., стор. 3-4).
13 липня — Митрополит виїхав на Дев’ятник біля Бібрки на короткий побут у свого брата Казимира. Після цього він задумував виїхати на довший час на морські купелі до Англії.
22 липня (?) — Митрополит був у Кракові на похороні кардинала Пузини.
12 жовтня — Митрополит запросив до себе анкету, яка мала вибрати місце на приміщення пропам’ятної таблиці в честь Маркіяна Шашкевича в церкві св. Юра. Участь взяли: члени капітули, маляр Бойчук, о. Теодозій Лежогубський, артист Лушпинський, д-р Кирило Студинський, маляр І. Труш і проф. Шухевич. Рисунок таблиці мав виконати Лушпинський у порозумінні з І. Трушем. Вони мали виконати також рисунок таблиці для поміщення на церкві Духовної Семінарії.
22 жовтня — Митрополит виїхав на кілька днів на провінцію.
При кінці жовтня Митрополита відвідав о. Йосафат Жан, ЧСВВ.
5 листопада — Митрополит промовляв на святі Маркіяна Шашкевича. В присутності капітули й духовенства він довершив посвячення пропам’ятної таблиці, вмурованої у правій стіні біля входових дверей катедри св. Юра. На ній є напис: «Пам’яті Маркіяна Шашкевича, поета, подвижника, вісника відродження Австрійської Руси».
6 грудня — В митрополичій палаті відбулося вручення д-рові Тадеєві Соловієві номінаційної грамоти на синдика греко-католицького Митрополичого Ординаріяту й синдика Митрополичої Капітули.
30 грудня — Митрополит створив у Римі Історично-Церковну Руську Місію для дослідження, каталогування й копіювання документів із архівів Ватикану.
В 1911 році Митрополит написав пастирські листи: «Канадським русинам», «Пам’ятки для руських робітників в Англії, Аргентіні, Бразілії, Данії, Канаді, Німеччині, Сполучених Штатах, Франції, Швайцарії і Швеції».
1912
Понад 30 громадських делегатів відвідали Митрополита, щоб скласти йому новорічні побажання. Промовляв д-р Євген Олесницький. Митрополит вказав на великі здобутки українців у ділянці економіки, на потребу суспільної праці кожного члена громади й обіцяв свою дальшу співпрацю.
19 січня — Митрополит відправив архиєрейську Службу Божу в Преображенській Церкві у Львові і взяв участь у водосвятті на Ринку.
26 січня (?) — Митрополит виїхав до Відня у церковній справі, згідно із звичаєм бути в столиці й відвідати найвищих достойників на початку року.
30 січня — Митрополит вернувся із Відня в товаристві д-ра Костя Левицького й д-ра Євгена Петрушевича.
В лютому — Митрополит виїхав до місцевості Бейрун у Швайцарії до свого брата Казимира.
У Львові розв’язано Духовну Семінарію, мабуть, за підпільну діяльність москвофілів.
1 березня — Від цього дня митрополит лежав хворий. Були здогади, що до його недуги причинилися події в Духовній Семінарії, де все ще були значні впливи москвофілів.
(Закінчення у наступному числі)
