«Війна» на церковному полі у Великій Брітанії тривала повних дванадцять років. Це не була «війна» ні персональна проти єпископа, ані на тлі релігійних догм чи обрядових порушень, але боротьба за національний принцип у нашій Церкві. Йшлось про пріоритет Голови нашої Церкви, якого зарядження єп. Горняк відмовився виконувати, а взявся оспорювати й довів до явного бунту проти свого Голови.
Це так виглядає нині з перспективи 15 років. У перших роках були спроби дорогою петицій вірних вплинути на єпископа, щоб він не ширив роздору. Були спроби сторонніх чинників довести до замирення (митр. Германюк, архим. Поспішіл, д-р Зелений), які не дали ніяких наслідків.
Бо єпископ став на становищі: «Я сказав свою думку, й нічого більше не маю додати, ні відняти…». «…Я поступаю згідно з вказівками Святого Престолу…», а у своєму Пастирському Посланії з 1977 року виразно зазначив: «Коли зайде розбіжність заряджень моєї безпосередньої влади і наслідника Петра, то я без надуми піду за вказівкою Святого Престолу». Пішли демонстрації, протести, арешти, адвокатські заборони деяким людям вчащати до церкви і т.д.. Владика Горняк без асисти поліції ніде не міг показатися між своїми бувшими вірними.
В обличчі того всього, в проводі Патріярхального Об’єднання назріла думка спробувати дорогою переговорів з прибічниками єп. Горняка створити атмосферу, в якій можна би було дорогою переговорів та взаємних уступок довести до закінчення тої компромітуючої церковної війни в Англії.
Доручено інж. С. Кіндієві, по переконаннях гетьманцеві, пробувати нав’язати вступні розмови з групою, що стала по стороні єп. Горняка. Ті вступні розмови почато в травні 1977 р. Але ані порядку нарад, ані натяку на можливість позитивної розв’язки не осягнено.
Перша й одночасно остання зустріч відбулася на невтральному грунті, в кав’ярні при кінці жовтня 1977 р. Патріярхальну сторону репрезентували інж. Кіндій, В. Ґоцький та М. Шептицький. Сторону прогорняківську заступали: С.Костюк, Б.Тарнавський та мгр Зеленко. В складі прогорняківців було двох православних, бо офіційно це була розмова з представниками Об’єднання Українців у Великій Брітанії, яке вповні підтримувало єп. Горняка.
Узгіднено для обговорення були такі точки.
З уваги на шкідливість боротьби в Церкві, треба усталити такий порядок вартостей:
- Стреміти до об’єднання під проводом голови УКЦ, Патріярха та кардинала Йосифа.
- Доложити всіх старань, щоб Ватикан затвердив належний нам, як помісній Церкві, статус патріярхату.
- Домагатися від єп. Горняка, щоб він підпорядкувався вповні голові нашої Церкви не лише на словах, але на ділі, що само собою поведе до повного замирення в Церкві.
- На випадок, коли б єп. Горняк відмоввся виконати ті домагання (точка 3), припинити всяку співпрацю з ним і всяку підтримку.
- Відтягнути англійську поліцію з-під катедри та усунути так званих «горняківських опричників», які є плямою ганьби та провокації в церкві.
- Визначити зі сторони Об’єднання представників до Президії Патріярхального Об’єднання.
Про перебіг тригодинної дискусії не буду згадувати. Зазначу, що згадані представники не пристали ні на одну з пропонованих точок. А цілу дискусію звели на закиди як в сторону патріярхальників, так і самого Патріярха. Цю лінію вели обидва православні, а Б. Тарнавський обороняв авторитет єпископа та робив закиди про керівну ролю в патріярхальному русі бандерівців, які не хочуть замирення, але керівної ролі в Церкві.
Виявилося, що зі сторони Об’єднання немає доброї волі навіть спокійно обговорити справи замирення в Церкві, щоб хоч якусь ниточку надії залишити на дальше, патріярхальна сторона запропонувала тодішню нараду закрити й просила сторону, яка близько стоїть біля єпископа, вислухати його думку, чи він уважає ради замирення піти на певні уступки. Коли б така засаднича його згода була, то відбудемо наступну нараду для обговорення окремих питань, які наблизили б обидві противні сторони. Коли така можливість була б, то патріярхальна сторона просила опрацювати окремі проблеми для обговорення чи для узгіднення для дальших переговорів.
Ні у 1977 p., ні в наступних роках ніякої пропозиції зі сторони горняківців не було. З того ми зробили висновок, що єпископ не дав своєї згоди на поладнання конфлікту знизу.
