17 січня 1990 року у Детройті помер відомий і провідний член Українського Патріярхального Товариства, громадський і політичний діяч Василь Папіж. Покійний народився 14 січня 1919 р. на Західній Україні — в Підгайцях. Тут же він виростав, дозрівав і формував свій світогляд. Василь Папіж належав до генерації, яка формувалась під сильними впливами націоналістично-патріотичного українського руху. Вже в ранньому віці він став активним членом Юнацтва ОУН. Велика любов до свого народу, до України примусила його до відданої праці в організаціях ОУН та на громадському полі.
Перед другим приходом більшовиків на західні українські землі покійний з своєю дружиною Галею долучився до великого ісходу з рідних земель 1944 р. і подався у Захід у невідоме — на чужину — з надією віддати свої зусилля і працю для визволення батьківщини-України. Спершу у таборах Німеччини, а згодом на новому місці поселення в США (Детройті) включився у вир української громадсько-політичної праці.
На його понад сорокрічному життєвому шляху тут, в США, Василь Папіж був активний в наступних організаціях: секретар крайової управи Українського Патріярхального Товариства, секретар Українського Патріярхального Світового Об’єднання, Спілка Української Молоді, Рідна Школа, Метрополітальний Відділ Українського Конгресового Комітету, Головний Комітет Підгаєчан, Український Народній Союз, Метрополітальний Відділ Українсько-Американської Координаційної Ради, місцевого відділу Українського Документаційного Центру. З приводу нарад, конференцій чи з’їздів цих же організацій покійний писав різні повідомлення, інформації, резолюції та дописи до преси. Багато праці й зусиль В. Папіж вклав у редагуванні й виданні пропам’ятних книг про Підгаєцьку землю. На протязі 20 років був редактором земляцького видання «Слово Підгаєчан». Також працював над виданням чудотворного образу Зарваницької Божої Матері. Все тут згадане, а багато не названо, були його ще неоціненними досягненнями. Без сумніву, це великий вклад праці покійного. Крім цього, Василь Папіж був щедрим жертводавцем на різні корисні українські цілі, школи, церкви, наукові установи, історичну документацію і т.д. Окремо допомагав нашим братам у Бразілії, Польщі й останньо на У країні, зокрема дітям — жертвам Чорнобиля. Покійний був справді людиною муравлиної і відданої праці й щедрим для всієї української громади.
Тут звичайно і зрозуміло, що сумна вістка про смерть бл. п. Василя Папіжа сколихнула всією українською громадою метрополії Детройту і поза, бо в особі покійного українська громада втратила особливого і відданого діяча і громадянина.
У четвер, 18 січня 1990 p., Панахиду відправив земляк з Підгаєць о. Христофор Войтина, ЧСВВ, а співали хористи Капелі бандуристів ім. Т. Шевченка, детройтської «Трембіти» та церковного хору «Боян» під диригентурою Кирила Ципенди. Поминальні обряди закінчено піснею «Видиш, брате мій». Отець X. Войтина у зворушливому прощальному слові підкреслив особливі прикмети покійного та висловив глибоке співчуття дружині Галі, підкресливши, що Всевишній Господь нагородив покійного Василя і Галю 48-річним подружнім життям.
Від УАКР покійного попрощав голова місцевого Відділу З. Василькевич, який розповів про погідну вдачу покійного, життєрадість та готовість до громадської праці.
Панахиду в п’ятницю, 19 січня 1990 p., відправив о. декан І. Лазар. Прощальне слово виголосив В. Колодчин, співпрацівник покійного в декількох організаціях, як Метрополітальний Відділ УККА, Комітет Підгаєчан, УПСО та інші. Він сказав, що в прощальному слові неможливо переповісти та насвітлити всю громадську діяльність покійного, бо він присвятив ціле своє життя на службі родині, Богові й Україні. Любив він людей, і люди його любили. Любив життя і працю. Таким він житиме в пам’яті громади й народу.
Від Окружного Комітету УНС покійного попрощав голова д-р О. Серафин: «З безмежним жалем супроводимо покійного бл.п. Василя на вічний спочинок. Розлука з покійним — це велика втрата для УНС, для нашої громади і нашого народу. Його прикладне життя відданого суспільного працівника і взірцевого громадянина залишиться для нас дороговказом».
Похоронні обряди відбулися в суботу, 20 січня 1990 p., в церкві св. Івана Хрестителя, відправив і виголосив прощальне слово о. декан Лазар: «З волі Божої ми народжуємось і з волі Божої вмираємо. Залишаються незмінні й вічні Божі правди, яких навчав нас Ісус Христос та його апостоли. Ці Божі правди, ця віра, надія і любов будуть джерелом сили для опечаленої дружини Галини на її дальшій життєвій дорозі».
Підгаєчанин В. Ліщинецький, який приїхав із Клівленду, прощав покійного на поминках спогадом про довголітню, дружню і успішну співпрацю в Комітеті Підгаєчан.
Голова Окружної Ради СУА О. Лончина пригадала, що так, як дружина Галя завжди була готова до помочі чоловікові в його громадській праці, такі її чоловік Василь завжди спішив з допомогою та порадою своїй дружині в її багатогранній громадській праці.
Підгаєчанин д-р 3. Стельмах пригадав про почуття гумору, чесність, ідеалізм і ентузіязм, які приєднували покійному друзів та запевнювали йому успіх в громадській праці.
Спогадом про глибоку релігійність, чемність і скромність покійного попрощав від місцевого відділу Українського Патріярхального Т-ва Микола Кунинський.
Оля Марущак від Союзової родини розповіла, що покійний був не тільки національним, але також, сказати б, релігійним соборником. На великі свята він разом із дружиною Галею приходив на Богослуження до української православної церкви.
Про майже 40-літню співпрацю із покійним в численних т-вах і організаціях розповів Я. Базюк. Покійний працював віддано і сумлінно, завжди в погідному і дружньому настрої, дбайливий і багатий новими плянами та ідеями. Для громадських працівників завжди був відкритим його гостинний дім, а де тільки треба було жіночої руки, з допомогою спішила його вірна дружина Галя.
Голова 81 Відділу Олена Лісківська попрощала покійного словами, що Галю Папіж можна вважати матір’ю відомої мистецької збірки мініятюрних історичних і регіональних українських строїв, а покійного батьком, як признання за його визначну співпрацю.
Подяку Всечеснішим Отцям, представникам організацій, хористам, друзям, приятелям та цілій жалобній громаді за вислови співчуття дружині Галі і родині, за прощальні слова, квіти та за цілий надзвичайно величний похорон в англійській мові зложив братанич А. Папіж з Вашінґтону, а в українській мові братаниця Анна Бойцун із Торонто.
Роман Лазарчук
