Продовження з попереднього числа
ПРОСИМО ЗВЕРНУТИ УВАГУ
У січневому числі за 1990 р. журнала «Патріярхат», у праці о. Т. Лежогубського, що друкується на продовження, через необережність було повторено вже перед тим надрукований матеріял, який починається на 31 сторінці, у другій колонці, першого абзацу згори. Речення починається словами: «Як Христос укріпляв своїх учнів… аж до кінця розділу, що кінчається на 32 сторінці. І там же починається розділ під назвою: «Навернення Мелетія Смотрицького», що є також повторенням. Вибачаємось за таку незручність.
Редакція
— Блаженний Теофілякт пише: «Господь дає Петрові велику нагороду за те, що він визнав Його Сином Божим; обіцяє на ньому збудувати свою Церкву». Цей Теофілякт був єпископом болгарським і жив в тому самому часі, що Керулярій, який відірвався від правдивої Церкви Христової. Наведені слова св. Теофілякта дають найкращий доказ, що інші східні єпископи, які жили в той самий час, що і Керулярій, вірили, що Христос поставив св. Петра підвалиною своєї Церкви, чого не хотів признати Керулярій і задля чого відірвався від католицької Церкви.
— Та не тільки Отці Церкви, але навіть найбільші її вороги вірили в те, що Христос св. Петра зробив підвалиною, Головою Своєї Церкви. Такий найзавзятіший ворог папів, як Фірміліян кесарійський, виразно каже: «На Петрі положені основи (підвалини) Церкви».
— Не хочу наводити більше висловів св. Отців, а загляну разом з Вами до цієї книги, що я її приніс, з якої в російській Церкві відправляється щоденно Богослуження.
Що кажуть богослужебні книги греко-російської Церкви?
В Мінеї, на день 16 січня, коли то і російська Церква обходить свято «Поклоненіє честним веригам (оковам) святого і всехвального Петра», читаємо ось такі слова про св. Петра: «Нині Петро, підвалина Церкви, камінь віри, показує нам свої чесні ланцюги».
«Ти (св. Петре) утвердив Христові закони і проступників научив справедливости як зверхний начальник апостолів, як кріпкий фундамент догм (правд віри)».
«Вихвалім найвищого і першого апостола… великого Петра».
«О, наставнику апостолів, блаженніший Петре!»
«Ти ланцюги носив, держачи перший престіл між апостолами».
А загляньмо ще на день 29 і 30 червня, коли Церква обходить свято Верховних апостолів Петра і Павла. Там читаємо: «Петре, підвалино апостолів, скало Церкви Христової, початку християн, паси славно вівці свого стада, заховай свої ягнята від хитрих вовків, спаси своє стадо від напасти злих».
«Достойно заспіваймо в честь верховного начальника апостолів».
«Тебе, св. Петре, Предвічний назначив начальником своєї Церкви».
«Ти, Петре, був першим єпископом Риму… підвалиною Церкви, якої не переможуть пекельні ворота».
— У вступі на день 30 червня називається св. Петро Пастирем, що тримає владу над усіми апостолами, вождем апостолів, учителем апостолів, джерелом правдивої віри, а в стихирі «кійми похвальними вінци» величає Церкву св. Петра «Апостолов Первоначальника».
— Чи вистачать Вам оці місця із ваших богослужебних книг? Хто їх там помістив? Ті, що їх складали: грецькі Отці Церкви.
— Чи може тепер совісний чоловік заперечити, що давня грецька Церква вірила, що Христос поставив св. Петра Головою Церкви? А теперішня, грецька Церква, та й ваша, українська, що прийняли ці книги від давньої, грецької Церкви, з часів перед Керулярієм, чи вірять, що Ісус Христос установив св. Петра Головою Церкви? Не хочуть, хоча в честь його, як Голови Церкви, похвальні пісні співають. Чи ж проте ваша віра є вірою давньої грецької Церкви? Всякий мусить сказати, що теперішня грецька Церква, російська та інші, що з нею держать, покинули давню, правдиву віру Христову.
Хворий взяв у руки Мінею, став перекидати сторінки та ще раз відчитував наведені вище слова, мов би не хотів вірити своїм власним очам. Відтак поглянув на перший аркуш книги та прочитав, що це справді книга, яка вживається в російській Церкві і яку видруковано в Києві в році 1811.
Думки хворого
І чудні думки приходили хворому на думку. Як це може бути, думав він, щоб наші учителі затаювали це перед нами? Та ж тут цілком ясно стоїть написано. Ми самі признаємо св. Петра першим видимим Головою Церкви, це ж ясно стоїть в наших богослужебних книгах. А ці книги старі-престарі, вони не є вигадкою католиків, а дорогою спадщиною по наших дідах-прадідах. Значить наші предки вірили, що Ісус Христос установив св. Петра Головою Церкви. А чому ж ми нині не хочемо цього признати? Ми інакше віримо, як вірили св. Отці грецької Церкви, значить, ми покинули правду, а католики держать її.
Так думав хворий, та сказати цього не мав відваги.
Отець Петро відложив Мінею набік і став дальше говорити.
Симон-Петро
— Не думайте, брате, що Спаситель тільки в одному місці висказав, що св. Петра поставить видимим Головою Церкви. Ви знаєте, що св. Петро, заки ще Христос покликав його на апостола, називався Симон. Коли брат Петра, Андрей, привів його перший раз до Ісуса, то Ісус сказав: «Ти є Симон, син Йони. Відтепер будеш називатися Петро» (по-гебрейському Кифа). Що значить оця переміна імени? В давнині, коли комусь змінювано ім’я, то це означало, що призначується його до якогось дуже важного уряду. Так, приміром, цар Навуходоносор змінив ім’я пророкові Даниїлові на Балтазар, бо призначив його на князя, а фараон Йосифові на Псонтомфаних, бо призначив його на свого намісника. І Ісус Христос змінив Симонові ім’я на Петро тому, що вже заздалегідь призначив його до важного уряду, на Голову Церкви, свого намісника.
Петро серед апостолів
— Інші апостоли вже тоді догадувалися, що Христос св. Петрові задумує віддати якусь важну службу, важнішу, ніж усім іншим, бо ні одному не змінив імени, тільки св. Петрові. І проте не дивувало їх зовсім, коли Христос заплатив чудесним способом податок тільки за себе і св. Петра, хоч міг це так само зробити і за інших апостолів, які рівнож були бідні, а, може, ще й бідніші, ніж. св. Петро.
— Не дивувало їх також зовсім, що Христос брав св. Петра на свідка усіх важніших подій.
Відречення св. Петра
— Так, це правда, — перервав хворий, — але прецінь св. Петро вирікся Ісуса Христа, і то три рази, заки когут заспівав два рази.
— Добре, що ви мені це нагадали, — продовжував о. Петро.
— Скажіть мені: чи Христос знав, що св. Петро відречеться його?
— Так! Без сумніву, бо Христос був Богом та і наперед передбачив це, — відповів хворий.
— А прецінь, хоч Христос знав, що св. Петро відречеться його, то все таки сказав до нього, що він буде підвалиною-головою Церкви, — говорив дальше о. Петро. — Христос знав, що Петро виречеться Його, але знав також і те, що знайдуться такі, що, покликуючись на відречення Петра, будуть виступати проти Петра, як Голови Церкви, і тому в останніх хвилинах свого життя, при останній вечері звернувся до Петра із словами: «Симоне, Симоне, се сатана просить васъ, дабы се ял, яко пшеницу. Азъ же молихъ ся о тебе, да не оскудеетъ вера твоя и ты некогда обращся, утверди братію твою».
— Цими словами сказав Христос: «Симоне! Оце злий дух просить, щоб міг вас сіяти, мов пшеницю (значить, спокушувати вас до злого, розривати вашу єдність, захитувати вас в вірі), але я молився за тебе, щоби твоя віра ніколи не змаліла, а ти як навернешся (значить, коли по відреченню розкаєшся) утверджуй навіть своїх братів-апостолів». Виразно каже Христос: «Ти відречешся мене, але це відречення не відбере тобі власти, яку я пообіцяв дати тобі, бо твоя віра буде непохитна (ніколи не змаліє) так, що мусітимеш навіть інших братів утверджувати в ній».
Тому то і св. Йоан Золотоустий каже: «Бог тому дозволив упасти верховному апостолові (як пізніше і деяким його наслідникам, папам римським), щоб зробити його покірним і побудити його до більшої любови, бо кому більше відпускається, той і більше любить».
— Блаженний Теофілякт, роздумуючи над тим, говорить: «Цим дав Спаситель до пізнання, що це утвердження в вірі відноситься не лише до св. Петра і апостолів, але і до всіх їх наслідників, що будуть до кінця світа».
Сповнення великої обітниці
— Обітницю поставити св. Петра Головою Церкви сповнив Ісус Христос по своїм воскресенні, коли над Галилейським озером, по чудесній ловлі риби, в часі обіду з апостолами звернувся до св. Петра зі словами: «Симоне Іонинъ, любиши ли мя паче сихъ?». На це відповів Петро: Ей Господи, Тывеси, яко люблю Тя». Тоді сказав Христос: «Паси агнци моя». І то не раз, а три рази питав Христос св. Петра, чи любить він Його більше, ніж інші апостоли. А коли св. Петро за кожним разом потверджував це, Христос сказав до нього: «Паси мої вівці, паси мої ягнята».
— Для чого би Христос питав, чи св. Петро любить Його більше, ніж інші апостоли, коли б не хотів його зробити чимсь «більшим» від інших апостолів?
— Св. Йоан Золотоустий зовсім справедливо каже, що тому, що св. Петро був вибраний з-поміж апостолів, був устами учнів, першим, верховним в їх зборі.
— Чим же ж робить Христос св. Петра? Пастирем цілого свого стада, усіх овець і ягнят, цілої своєї Церкви, бо свою Церкву називав Христос стадом.
— В нашому Святому Письмі, себто в тому, якого уживаємо ми, русини греко-католики, якого уживає і російська Церква, є сказано: «Паси мои овци, паси мои ягнята», між тим як в грецькому, в якому і було написане Євангеліє св. Йоана, де містяться оці слова, є поставлене слово, яке значить не лише «паси», але «паси з властю». Значить, не лише паси, тобто годуй їх наукою, але і ряди ними.
— Чому Христос робить різницю між «ягнятами» і «вівцями»? Чи це випадково? Ні! В словах Спасителя нема нічого випадкового! Христос навмисне робить це. Вівці родять ягнята, а ягнята є їх дітьми. Апостоли проповідували Боже слово, навертали поган і робили їх Божими дітьми; проте були духовними родичами вірних, а вірні їх духовними дітьми. Тож Христос, називаючи свою Церкву стадом, каже до св. Петра: Будь пастирем не лише для «ягнят», себто духових дітей, яких породить проповідь апостолів, значить вірних, але і для «овець», тобто для тих, що є їх духовими родичами, значить апостолів. Робить проте Христос св. Петра верховним Пастирем не лише для вірних, але і для самих апостолів.
— Три рази питає Христос св. Петра, чи він Його любить, і три рази віддає Йому найвищу владу, щоб зазначити незвичайну вагу цього уряду. Чи ж не зовсім ясно, що цими словами поставив Христос св. Петра найвищим начальником Церкви, тобто її Головою?
— Тому то в богослужебних книгах, які уживаються і в російській Церкві, називається св. Петро «Предсідателем апостолів», а Димитрій Ростовський, якого признає російська Церква святим, каже: «Петре! Тебе жде начальство, ти будеш піднесений на степень зверхника, тобі вручиться пасення овець».
— Ілия Митлятин, якого так високо почитає російська Церква, в науці на четверту неділю великого посту, ось що каже: «Коли Христос сказав Петрові «Паси мої вівці, паси мої ягнята», то дав йому (як свідчить св. Йоан Золотоустий) першу апостольську власть і честь».
Дня 16 січня співає Церква: «Изъ глубины прелести ловя, Петре, человҍки, яко рыбы привелъ eси избравшему тебе отъ рыбареи истинно въ верховного всҍх Апостоловъ». Загляньте до Мінеї, з якої відправляється Богослуження в російській Церкві, і знайдете ці слова.
Як вірили Святі Отці перших сімох вселенських соборів?
— І так вірили апостоли, так вірили перші християни, така була віра Христової Церкви від самого її початку! Святі Отці Церкви, зібрані на Першому вселенському соборі в Нікеї, відтак на Третьому в Ефезі, називають св. Петра виразно «великим начальником апостолів». На Четвертому вселенскому соборі в Халькедоні називається св. Петро «каменем і утвердженням Церкви та основою православної віри». Сьомий вселенський собор в Нікеї називає св. Петра «князем Церкви і апостолів».
— Я навмисне згадую тільки про ці собори, бо перших сім вселенських соборів признає і грецька, і російська Церква, а науку, висловлену на них, уважає наукою Божою.
— Чому ж російська Церква, яка голосить перед цілим світом, що вона непохитно держиться науки перших сімох вселенських соборів, не хоче триматися її, коли ця наука признає св. Петра начальником апостолів, Головою Христової Церкви? Чому затикає собі вуха на голосний голос грецьких Отців Церкви, які говорять до неї оцими якраз соборами? Чому?
— Ось я вам скажу, чому. Вірні російської Церкви не знають нічого про те, що грецькі Отці Церкви та й перші собори, на яких дві третини було грецьких Отців, завжди признавали св. Петра першим Главою Церкви. Ті ж начальники російської та грецької Церкви, які знають про те, мовчать, бо бояться, що коли про те сказали б народові, то він готовий покинути їх Церкву і приступити до тої, котра так учить, як учили найдавніші вселенські собори та грецькі Отці Церкви, а вони самі лишилися б начальниками без вірних. А тою Церквою, що учить так само, як учили Отці перших семи соборів, є Церква католицька.
Чи апостоли признавали св. Петра Главою Церкви?
— Оці слова, якими Христос поставив св. Петра Главою Церкви, були для апостолів зовсім ясні і зрозумілі. Вони зразу признали св. Петра своїм верховним начальником, а сам св. Петро був рівнож свідомий свого високого уряду. Він по вознесенню Ісуса Христа поводиться не так, як інші апостоли, а так, що з його поведінки видно, що він має владу над усіми. Св. Петро скликає збір із 120 вірних і робить внесок, щоб на місце Юди вибрати дванадцятого апостола.
Коли св. Дух в день Зелених Свят зійшов на апостолів, св. Петро перший виступає з проповіддю. А коли зібрані товпи народу, чуючи кожний свою рідну мову, почали насміхатися з апостолів і казати, що вони п’яні, то в обороні апостолів, як дійсно личить верховному начальникові, виступає не хто інший, а св. Петро. Обстає, як справжній начальник, бо каже: «Ні, вони не п’яні».
Петро перший творить чудо в ім’я Ісуса Христа, коли оздоровлює чоловіка, кульгавого від народження. Він перед жидівською радою відповідає за апостолів, він зноситься з жидівським начальством як дійсний зверхник тих, що вірили в Христа.
Св. Петро перший приймає поганина, сотника Корнила, до Христової Церкви. Річ нечувана, яка здивувала не лише тодішніх християн, але навіть самих апостолів. Та ніхто не мав права заборонити йому цього, бо всі знали, що він від Христа одержав найвищу власть в Церкві і що він «зв’яже на землі» то так, як би зв’язав Бог на небі.
А оця обставина, що ангел, який явився Корнилові, каже йому послати до Йопії по св. Петра, а не до Єрусалиму, де був св. апостол Яков, хоч з Кесарії, де мешкав Корнило, до Єрусалиму ближча дорога, — чи вона не є знаменна? Ангел каже послати по св. Петра, бо Петро був Главою Церкви, бо він має зробити початок приймання поган до Христової Церкви.
Коли треба було рішити питання, чи старозавітні обряди зобов’язують християн, що навернулися з поганства, збирається собор апостолів в Єрусалимі, а на соборі проводить св. Петро.
Св. Петро, як читаємо в Діяннях апостольських, об’єднує усі християнські громади, що по словам св. Йоана Золотоустого було знаком його всесвітнього начальства, так що навіть св. Павло, «ізбраний сосуд», уважає своїм обов’язком удатися до св. Петра, щоб віддати йому честь, як верховному своєму начальникові.
Коли Ірод ув’язнив св. Петра, тоді ціла Церква молиться за ним, а Бог звільняє його з в’язниці чудесним способом, через ангела.
Помимо того, що св. Петро, по Божій волі, був опісля єпископом міста Риму, він все таки приїздить до Єрусалиму, дає накази, а своє перше апостольське письмо не пише до одної громади, а до всіх християн, як верховний начальник цілої Церкви.
Яку велику пошану і честь мав св. Петро у інших апостолів, видно хоч би з того, що про його брата Андрея говорять св. евангелисти: «Брат Симона Петра», зазначуючи цим, що це не абияка честь бути братом св. Петра. В тропарі, який співається в честь св. Андрея, читаємо: «Яко апостоловъ первозванный и верховного сущій братъ», а в тропарі св. євенгелиста Марка: «Верховного апостола ученикъ, бывъ». Ось бачите, яка то честь бути братом або хоч би учнем св. Петра.
Коли св. евангелисти вичислюють апостолів, то на першому місці ставлять ім’я св. Петра, хоч першим апостолом, якого покликав Ісус Христос, був св. Андрій Первозванний. Не ставлять на першому місці також св. Якова, хоч цей був свояком Ісуса Христа, ані св. Йоана, хоч цей був найулюбленішим учнем Христа. Часто, пишучи про апостолів, згадують св. евангелисти тільки ім’я св. Петра, а про інших додають «і прочі» або кажуть: «Петро з одинадцятьма». Але імени св. Петра ніколи не опускають, бо він був перший між усіми, він був заступником Христа, видимим Главою Його Церкви.
Петро — новозавітній вождь
— Християни перших віків уважали св. Петра вождем новозавітнього народу Божого, як Мойсея вождем вибраного народу старозавітнього, і тому в катакомбах, де хоронено християнських померлих, можна побачити образ, на якому зображений Мойсей, як добуває воду зі скали, а під ним напис: «Петро» для зазначення, що св. Петро є скалою, з якої б’є струя живої води.
На старовинних образах св. апостолів тільки одного св. Петра малюють із сяйвом довкола голови, так само, як Ісуса Христа.
Оце все найкраще свідчить, за кого мали св. Петра інші апостоли та евангелисти, за кого мали його і християни перших віків.
(Далі буде)
