Перед українцями-католиками сьогодні багато скомплікованих питань, які пов’язані з небуденними подіями в східній Европі, а особливо в Україні. Не найменше з них — це непередбачене відродження Української Автокефальної Православної Церкви в столиці «греко-католицької Галичини», у Львові. Непередбачене те відродження саме тому, що воно відбулося у Львові, а не в Києві чи десь інше, в східній Україні. Непередбачене це відродження також тим, що воно так скоро знайшло ієрархічне оформлення та ще й такого владику, який зараз здав заяву про підчинення Блаж. Митр. Мстиславові (тут мова тільки про цю дійсну УАП Церкву, а не про режимну «автономну» чи яку іншу. Ці режимні махінації нікого не дивують).
Усі ці непередбачені моменти примушують нас до застанови. Як найкраще нам, українцям греко-католикам, реагувати на ці події? Деякі відповіді, які, чується, дивують своєю необдуманістю, а, може, навіть і вмисною вузькодумністю.
Можна почути з деяких кіл гасло: «Галичина для католиків! Православні туди нехай не пхаються». Таке поняття суцільних релігійних зон є нереалістичне, але ще гірше, воно небезпечне. Нереалістичне воно тому, що люди, покушавши крихітку свободи після півстоліття репресій, не будуть слухати кого-небудь з вигідної діяспори, що хоче наказувати їм, як жити. Зовсім інакше, слід підкреслити, є закликати католицьке населення Галичини держатися своєї прадідної Церкви. Але ж не всі в Галичині сьогодні походять родом з Галичини, особливо по містах. Чи ж можна людям, які переселились з Придніпряніщини, казати, що в Галичині нема місця для православної Церкви, навіть коли це дійсно Українська Церква? В Галичині є також, напевно, люди, які до ніякої Церкви не належали, бо були атеїстами, аж поки навернулися до Христа через православну Церкву. Чи такі люди послухають, коли їм наказати покидати цю Церкву через наші романтизовані поняття суцільно католицької Галичини? Є ще одна група людей, яким неможливо приступити до Католицької Церкви. Це люди, які глибоко в серці чи через свою інтерпретацію історії, чи з суто богословських причин вірять, що вони потребують належати до Української Православної Церкви. Якщо хтось в совісті рішений, ледве чи якісь міркування про суцільні релігійні зони звучатимуть переконливими.
На жаль, є ще одна дуже важлива причина, чому УАПЦ видається найкращим вибором для декотрих львів’ян. Відомим є те, що дехто з наших греко-католицьких проповідників допустився, в пориві моменту, до нефортунних висловів про те, що, мовляв, в новоосводбодженій УКЦеркві не буде місця для тих, які служили під московською патріярхією. Кожен з нас знає, що в режимній Церкві знаходилися многі криптокатолики, які старалися обслужити народ, як могли, в рамцях російського православ’я аж до того моменту, коли можна знормалізувати релігійне життя в свобідніших обставинах. Не всі ці «православні» тільки опортуністи, які для своєї вигоди це робили. Сьогодні бачимо, як дехто з них відважно вертається до УКЦеркви. Це дуже болюча справа для тих, які в добрій совісті служили в рамцях Російської Православної Церкви. Коли хтось з католицьких проповідників в моменті зворушення гостро осудив їх, це їх так заболіло, що вони не бачили для себе місця в Українській Католицькій Церкві. Це стосується до священиків і до мирян. Отже, є різні причини, чому не всі віруючі Галичини можуть стати членами УКЦеркви.
Але чому взагалі і думати про це? Чи не ліпше дати людям свободу совісти, що їм належиться після довгих літ терору? Певно, що було б «легше» чи «практичніше», коли б ціла Галичина була католицькою. Тоді можна б уникнути різних непорозумінь, які напевно прийдуть, якщо дві Церкви змусять жити побіч себе. Ми це знаємо з досвіду в діяспорі. Але воно майже неможливе (кажу майже, бо в Бога все можливе) довести Галичину до релігійної однодумности. Сьогодні в Галичині знаходитимуться різні християнські Церкви. Протестантські громади зростають, ми не можемо жити споминами з минулого. Передвоєнна католицька, ізольована Галичина — це тільки спомин сьогодні.
Тяжко повірити, що хтось навіть хотів би замкнути Галичину знов у передвоєнну ізоляцію. Адже ж і Слуга Божий Митр. Андрей мріяв про день, коли зможе сам і з іншими священиками працювати у Великій Україні. Чи ж ті, що хочуть суцільно католицької Галичини, не бачать, що це означає саме собою, що решта України стала б одночасно забороненим тереном для УКЦеркви? Та ж ми вже маємо греко-католицькі громади по всій Україні. Скоро вони стануть відомими, і ще більше людей прилучиться до УКЦеркви. У Львові є місце для православних, так само, як в придніпрянській Україні є місце для греко-католиків.
Не дай Боже, щоб ми, українці-католики, члени переслідуваної Церкви, колинебуть допустилися до гріха релігійного переслідування чи навіть нетолерантности супроти щиро віруючих членів інших ісповідань. А всякі шептані чи на голос говорені гасла про те, що в Львові немає місця для православних, дишуть саме таким нехристиянським духом. Хочемо католицької Галичини? Покажім своїм життям, своєю духовістю, своїм милосердям, своєю близькістю з Богом, що добре бути греко-католиком. Нехай свобідно люди вибирають до нас приставати.
Властиво є добре, що АУПЦ відроджується у Львові. На дальшу мету найважнішою справою для двох традиційних українських Церков та для всіх українських християн — це поєднання в Христі. Правдивий екуменізм полягає на взаємопізнанні та на правдивому порозумінні. Треба, щоб католики й православні дійсно себе розуміли. Нам, українцям, через останніх сто років було особливо тяжко дійти до порозуміння між католиками і православними тому, що між нами існували культурні різниці. Католиків разили православні тим, що вони своєю східністю нагадували москалів. Для православних мова й побут галицьких католиків видавалися дуже польськими. Напевно було й трохи правди в обох цих пересудах. Але ці пересуди часто не давали дійти до суттєвих справ віри. Сьогодні можна уявити собі, що два львів’яни (один греко-католик, а другий православний) сядуть до правдивої, глибокої дискусії про свої Церкви й про свою віру, без упереджень на регіонально-культурному тлі. Це не означає, що вони відразу порозуміються, але шанси на таке порозуміння є значно збільшені.
Яка правильна настанова для українців-католиків в обличчі відродження УАПЦ у Львові? Нам треба молитись, щоб ми гідно, по-християнському, з любов’ю стрічали кожен прояв діяння Святого Духа. В надії на Бога будуймо майбутнє дійсно свобідної для всіх України.
