Після наших молитовно-величавих святкувань тисячоліття християнства Руси-України, які пройшли визначально і відбились широким відгомоном у цілому світі, з Україною включно. Ці неповторні святкування відбулись, як своєрідне релігійно-християнське відродження і обновлення українського народу в Україні й діяспорі.
Катакомбна Українська Католицька Церква твердо з підкресленням, масовими зібраннями вірних відзначала тисячоліття християнства з ясною візією воскресіння мовчазної Української Церкви на своїх прадідних землях. Вона, наша катакомбна Українська Католицька Церква, ще і ще раз підтвердила свою живучість і незнищимість.
З цього випливала незаперечна Христова істина, що можна вбити людину, можна вбити людей, можна знищувати Божі храми-будівлі, але не можна вбити людського духа, не можна вбити і не можна знищити Христової церкви, як містичного Божого Тіла, що складається з собору людських душ. Скільки було спроб і всі без винятку не вдавались і напевно знайдуться ще такі, що будуть знову пробувати, але тільки пробувати…
43 роки атеїстичний комунізм Радянського Союзу заперечував існування УКЦеркви, мовляв, вона самоліквідувалась добровільно на так зв. львівскому «соборі» 1946 р. Довго, довго співали цю «пісеньку», але безуспішно, бо в її правдивість не вірили самі її виконавці.
І ось наприкінці відходячого 1989 p., першого року другого тисячоліття християнства Руси-України, «неіснуюча» УКЦерква стала не тільки де-факто, але і де-юре існуючою, офіційно визнаною, легалізованою. Це можна назвати вислідом наших безперебійних молитов, наших добрих діл, мирних демонстрацій вірних Української Католицької Церкви на рідних землях і у центрі Радянського Союзу — Москві. Видались слабими всі засоби – переслідувань, знущань і принижень. Віра у Христа Господа стала сильнішою, — непереможньою.
З хвилиною визнання УКЦеркви в Україні, як законно існуючої, закривається один аргумент, який часто висувався деякими ватиканськими чинниками, коли йшла мова про піднесення до гідности чи визнання патріярхату Помісної УКЦеркви, бо, мовляв, немає території. На жаль, не бралося до уваги території людських душ, що є більше важливою! Після визнання існування нашої Церкви на рідних землях автоматично відпадає цей дуже кривдячий територіяльний принцип. До речі, наша УКЦерква, яка пройшла таку важку і довгу хресну дорогу, заслуговувала на більшу увагу і зрозуміння, як її було дано, але Господь про неї не забув…
Визнання нашої помісної УКЦеркви законною — це справді велика радість. Ця радість також підсилювалась ще одною Дуже важливою подією, що на провесні визнання УКЦеркви законною, легалізованою, відродилась на українських західніх землях Українська Автокефальна Православна Церква, яка була також ліквідована скоріше за УКЦеркву, до речі, тими самими комуністично-атеїстичними руками при повній допомозі російських православних братів по Христі. Все це в людській логіці не поміщається і немає зрозуміння, але дійсні факти є незаперечними даними сучасної дійсности.
Хто міг подумати, що найбільше заборонені книжки — Біблії будуть дозволеними для віруючих людей. Позамикані церкви. Божі храми, замінені на музеї чи склади, знову оживуть і стануть осередками молитовних зібрань, а церковні дзвони знову заграють радісні пісні Христового народження. Так, як саме народження Ісуса Христа, що прийшов на землю доступним для всіх — багатих і бідних, розумних і мало грамотних, є нерозгаданою містерією, але якою радіє вся вселенна, так і відродження і офіційне визнання Української Церкви в Україні залишається для нас нерозгаданою містерією, Божим Провидінням. Постають і відроджуються українські католицькі громади, повертаються на своє прадідне лоно. Все це стається не під силою тиску, не під терором, але добровільно і з любов’ю. В цьому домінують ось ці Божі неперевершені прикмети: сильна віра, безмежна любов і непоборна надія, які провадять до миру і спокою.
До цього слід підкреслити, що вирішальними у цьому прецікавому і неповторному процесі Божої благодаті були не фізична сила, не ядерна зброя і бомби, але ось ця неосяжна безмежної любови Божа благодать, ось це Боже всепрощення для спасіння людських душ. Вдумаймось над цими глибокими Божими прикметами і застосуймо їх у нашому житті. Знаємо, що легко любити свого друга, але треба спробувати любити свого ворога, це куди тяжче…
Ми живемо у надзвичайно цікавому часі. Перед нашими очима перекочуються неповторні великі події. Пробуймо їх зрозуміти, а що найголовніше — побачити в тому безмежну й неохопну Божу любов. Візія нашого другого тисячоліття християнства Руси-України, яку нам накреслив св.п. Патріярх Йосиф, невідклично здійснюється. Благословенний початок другого тисячоліття християнства успішно зроблено. Продовжуймо безперебійно дальше.
М. Г.
