В перших роках після поселення, українці у Боснії будували для своїх потреб скромні церковці, котрі багато не різнились від їхніх ще скромніших домів. Але з часом, коли вже перебороли всі тягарі початку, а економічний стан став кращим, не одна українська громада вирішила збудувати більший і гарніший Божий храм.
І в Козарці збудовано гарну стилеву церков. Тим самим були вичислені дні старій церковці, котру поставлено ще 1911 року. Зачали її люди розбирати, а коли розвалили вже й престіл, у ньому знайшли зацементовану пляшку. Із зацікавленням відчинили її, витягнули звій паперу виписаного чорним атраментом і зачали читати:
Во ім’я Отца і Сина і Сьвятого Духа – Дорогі Христіяни – на сім папери списано є коротко про руско-українську громаду, що виеміґрувала з Галичини в роках від 1890 – до нинїшного дня се є до празника Введеня в храм Пресьв. Дїви Мариї дня 4. грудня 1911 – Церков ся поставлена в часї від 15 мая 1911 до дня Воздвиженія Чесного Креста, в якім то дни і поблагословив сю церков місцевий душпастир сьвящ. Михайло Кіндій родом з Пісочни в Галичині – одержавши на се власть від Всесьвітлїйшого Отця Мітрата о. Дра Йосифа Жука з Сараєва, який є рускої-української народности і походить з Галичини.
Церков стоїть на ґрунті чесного господаря Русина Ілька Сцїбайла обнимає простору40 м. довго, і 40 м. широко – в селї Калато коло Козарця – Є ту в Козарци всїх душ до 500, пятьсот. Церков збудовано з дубового і ялового дерева, а стїни балабуховано – Всї правовірні Христіяни дуже ревно взялись до будови і добровільними датками звели сю будову на славу Всевишнього Господа Бога а на спасене своїх душ – Кобто Господь дав, щоб наш руско-український нарід удержав ту на чужині свою правдідну віру католицку, таку яка була на перших соборах, щоб держав ся Сьвятійшого Отця Папи Римского, який є наслідником св. Петра і правдивим керманичем Церкви вселеньскої, а до того щоб удержав ся і при своїй народности українській і щоб плекав ту… /тут бракує/ …єго матір виспівуючи пісеньки над колискою. Може бути, що Ти читачу, що відкрив єсь се письмо, вже забув єсь свою прадїдну бесїду, але знай що ти тих батьків син, які в молодости своїй сьпівали пісню: «Мово рідна, слово рідне, хто вас забуває, той у грудях не серденько, але камінь має; як ту мову мож забути, якою учила нас всїх ненька говорити, ненька наша мила. Згадай на се брат і розповідай се другим «чиїх вони батьків діти». Тепер знай, що всі Русини в Боснї що суть греко-католицкого обряду, то прийшли зі Східної Галичини і поселились на самперед в Прняворі, опісля в Деветинї, Хорвачанах, в Дуброві, в Каменици, де і є монастир братів Студитів, на Челїнци коло Банялуки, в Яблани, на Іваньскій, в Козарци, на Марічцї, в Домброві коло «Нові», в Прєдорі, в Церовлянах коло Ґрадіши – Крім того є много Русинів робітників в Завідовічи в Вареше коло Сараєво. – Ось так розмістились бідні переселенці – Мають тепер шість сьвящеників Русинів але не мають нї одної школи і тому дуже винародовлюють ся, перестають бути Русинами, а стають Хорватами або Сербами. – Шкода того народа – слїд по нім загине, бо всі напосїлись на него – в Галичині давили і давять нас Поляки і Жиди, а ту знов не можем собі дати ради і так загибаєм – живцем в гріб лягаєм.
На Мадярщині знов… /бракує/ …і не дають нї школи, а навіть там впроваджує мадярску бесїду, і так ми здані на ласку і неласку чужинців – загибаєм – але дасть Господь милосерний…
Зараз коло церкви є також цвинтар для хоронення померших. Церков ся коштувала коло 3000 /три тисячі/ Корон, а надто много людий працювало даром – возили камінь, дерево, пісок – а все добровільно з запалом справді апостольским – Надто прислали Русини з Америки квоту 307 К /триста сїм Корон/ ї сим причинились до украшеня церкви. Знай дорогий брате, що до сеї пори збудовано вже в Боснї 7 руских церков в Козйрци, Марічцї, Челїнаци, Каменицї, Деветинї, Хорвачанах, Пастиреві /Домброві/ – а будуєсь тепер красна в Прняворі під проводом сьвящ. Щесного Щурка – се має бути мала, але величава церковця – Ту в сїм місци, на тім камени є побудований сьв. престол і в сїй фляшці є монета того часу /сотикова, двосотикова/ – яко знак з котрого часу походить ся будова. – Читай то і росповідай се другим і віддай то письмо десь до якогось музею, не дри того, бо ся… /нечиткі слова/…сьвідоцтво про нашу бувальщину. – Друже, приятелю, що добув єсь се письмо, знай щось руского батька син і рускої… /бракує/ – розповідай се всїм – і молись за дїдів і… /бракує/ молись за нас, що сьмо ставили сю церков, за нас, що вже сьмо може зігнили давно в гробі темнім, молись за нашу душу – тримайсь своєї віри рускої-католицкої і будь все щирим Русином – добрим сином Руси-України, що видала таких синів як Маркіяна Шашкевича, Тараса Шевченка.
Кінчуюче письмо і складаю до сего каміня і зацементовою в сей камінь най буде се слїдом і памяткою для грядучих століть – на сїм місци приносить ся Найсьв. Бескровна Жертва за вірних, на сїм місци хилили свої голови Твої дїди і вчились відси закона божого і брали запал до житя.
Писано в Козарци в день Предпразденства Введеня в храм Пресьвятої Дїви Мариї а вмуроване се письмо в часї сьпіваної Служби Божої в сей камінь по проповіди.
Здоровлю Вас сердечно – Ви наші дорогенькі дїти, наша надіє – наша радости.
свящ. Михайло Кіндій місцевий душпастир
/Греко-кат. банялуцкий парохіяльний уряд у Козарци./
Минуле українців у Боснії тісно пов’язане з рідною Церквою. Священики були перші й одинокі освічені люди, котрі дбали не лише про духовні потреби своїх вірних, але заразом були й батьками, вчителями, лікарями та опікунами наших людей…
…Від перших хвилин поселення українців до Боснії, священики разом зі своїм народом будували своє нове життя у нових обставинах і творили власну культуру. Творили свою власну історію! Божі плугатарі заорювали глибокі борозди на Божій і народній ниві…
(Роман Мизь, «Історичні образки: Таємниця старої пляшки». Християнський Календар за Вирних Крижавецкей Епархиї – 1969. ст. 65-87)
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, Амінь.
Того дня, в якому прийдешні покоління читатимуть цю грамоту, нехай буде відомо всім, що в час:
КОЛИ в Римі відбувався Вселенський Другий Ватиканський Собор /1962 – 1965/;
КОЛИ сповнилося ПЯТДЕСЯТ ДЕВЯТЬ років існування й історії Українського Католицького Собору Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії при 814 Норт Френклин вулиці у Філядельфії, Пенсилвенія;
КОЛИ Христовий Намісник Його Святість Папа Павло VI славно володів на Петровому Престолі;
КОЛИ Його Еміненція Кардинал Амлето Джованні Чіконіяні був Секретарем Стану Його Святости;
КОЛИ Його Еміненція Кардинал Ґуставо Теста був Про-Префектом Священної Східньої Конґреґації;
КОЛИ Його Еміненція Кардинал Йосиф Сліпий, Блаженніший Верховний Архиєпископ прибув з комуністичного заслання до Вічного Міста Риму;
КОЛИ Його Ексцеленція Високопреосвященніший Архиєпископ Еджідіо Ваньоцці був Апостольським Делеґатом у Вашінґтоні, ЗДА;
КОЛИ Його Ексцеленція Високопреосвященніший Архиєпископ Кир АМВРОЗІЙ СЕНИШИН, ЧСВВ був Митрополитом Української Католицької Провінції в Зєдинених Державах Америки, з осідком в городі Філядельфії, стейту Пенсилвенія;
КОЛИ Достойний Линдон Джансон був Президентом Зєдинених Держав Америки;
КОЛИ Достойний Вилиям Скрентон був Губернатором стейту Пенсилвенія;
КОЛИ Достойний Джеймс Тейт був Посадником міста Братньої Любови – Філядельфії;
КОЛИ Високопреподобний о. Михайло Федорович був Канцлером Філядельфійської Архиєпархії;
КОЛИ Високопреподобний о. Мирослав Харина був Філядельфійським Деканом;
КОЛИ Українці католики Філядельфійської Архиєпархії зі своїм ідейним Духовенством та Жертводавці інших Епархій своїми щедрими пожертвами й спільними зусиллями здвигнули новий Український Католицький Собор Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії у Філядельфії, при 830 Норт Френклин вулиці;
КОЛИ Достойний Юліян Ястремський Архітект Інженер виготовив пляни Собору, а будівельні роботи були виконані будівельним підприємством Достойного Йосифа Феррела – здвигнено цей Собор у Філядельфії, в городі Братньої Любови, а дня 16 жовтня Року Божого тисяча дев’ятсот шістдесят шостого – Високопреосвященніший Митрополит КИР АМВРОЗІЙ СЕНИШИН, ЧСВВ, у приявності Преосвященних Архиєреїв, Священиків, Представників Міської Управи, Церковних і Народніх Організацій та великої скількости Вірних поблагословив Угольний Камінь Українського Католицького Собору Непорочно Зачатої Богоматері, у який покладено цей документ, по його прочитанню, та частину мармуру з гробу Верховного Апостола Петра, що його подарував для цього Собору Христовий Намісник Папа Павло VI – на славу Всемогутнього Бога у Пресвятій Трійці, Божої Матері Пречистої Діви й Всіх Святих. Амінь.
+ АМВРОЗІЙ СЕНИШИН, ЧСВВ Архиєпископ Філядельфійської Архиєпархії Митрополит Української Католицької Церкви в Америці о. Михайло Федорович – завідатель о. Василь Лостен – секретар
************
Друже-приятелю, – «що добув єсь се письмо», прочитай уважно оба наведені документи, і застановися над ними. Усвідоми собі, що всього лише дві ґенерації часу проминуло між датами виготовлення обох документів, але які вони не до пізнання різні. Зрозумій, скільки любови до рідного слова, віри, традицій і Церкви було у маленькій церковці у Козарци, яка сила національного духа зберігалась у тих скромних стінах із «ялового й дубового» дерева, що їх вірні ставили власними спрацьованими руками.
І що залишилось із того за п’ятдесятьп’ять років, коли ти плодишся вже не серед скромних ялових стін, але серед просторів склепінь заліза й бетону, в зимі огріваних а літом холоджених, у блеску неонів, споруджених за тяжко запрацьований доляр твоїх релігійних попередників. Невже ж тобі проміняли твою віру прадідівську, русько-українську, за цемент і аніліну?
Ще не багато, як на історичну міру, проминуло часу, а вже зі святині української духовости зробилось святилище чужинців, уже місце твоїх старовинних візантійсько-українських ікон зайняли портрети римських монсіньйорів, і скоро з Богом розмовлятимеш не на своїй мові.
Тебе позбавляють твоєї прадідівської Церкви, і творять для дітей твоїх чужу. Колись у тебе був хребет, була віра й була посвята; бо ти був син Руси-України, і ти держався духа прадідів своїх. Сьогодні ти безбатченко і раб, бо у твою Церкву введено самовільно чужих тобі церковних й світських панів. І навіть ознак не залишилось із твоєї стародавної віри на цьому місці, де ти й діти твої вчитимуться Закону Божого.
Стань дорогий приятелю, подивись навколо себе, і тоді сам злякаєшся свого майбутнього. Твоя молода пані не співає вже над колискою своїй доні «Мово рідна, Слово рідне»… А коли вона навіть навчить її «Отче наш» по українськи, то в українській католицькій школі перевчать її по англійськи, дадуть їй американський молитвенник, з гріхів своїх вона сповідатиметься по англійськи, – а ти радітимеш з того, як твоя доня «універсалізується».
А коли мине знова п’ятдесятьп’ять років, і хтось із фундаменту філядельфійської катедри Непорочного Зачаття при вулиці Френкліна дістане в руки письмо, яке там 1966 року вмуровано, то він нічого звідти й не дізнається про своїх предків, ані про їхню правдиву віру. Він знатиме із цього клаптика паперу хто, коли, де й чим був. Але не поможе йому президент Джансон, ані мейор Тейт, бо він залишиться продуктом церковної політики «Архидієцезії Візантійського Обряду у Філадельфії». Яничаром…
